У мене є молодша сестра Катя, яка вже півтора року без роботи і розраховує лише на мою допомогу. Вона постійно приходила до мене і просила грошей. В кінцевому результаті вона переїхала до мене, що ще більше погіршило ситуацію.

Мені було сім років, і я думала, що все життя буду єдиною дитиною. Коли мої батьки оголосили, що у мене буде маленька сестричка, я була надзвичайно щаслива. Незважаючи на те, що Катя зовсім інша за характером, у нас завжди були хороші стосунки. Але з часом це змінилося.

Я сиджу вранці за столом і дивлюся на сестру Катю, яка наливає каву. І я ледь стримуюся, щоб не запитати, що вона сьогодні планує робити.

Я точно почую ще раз, що вона не зовсім знає що має робити в тому житті, і ще посидить дома, щоб знайти підходящу роботу десь в рекламному оголошенні.

Те, що вона вже півтора року без роботи, її не хвилює. Вона зустрічається з друзями і насолоджується моїм повним обслуговуванням.

Я з самого початку хотіла їй допомогти. Мені було прикро, що її звільнили з роботи і в той час вона розійшлась з хлопцем. Це було подвійно важко пережити.

Було зрозуміло, що вона не зможе платити орендну плату сама, тому я запропонувала їй пожити у мене деякий час, поки не владнається все в її житті.

Але я навіть не підозрювала, що це займе стільки місяців. І її зусиль хоч якось вирішити ситуацію стає все менше. Вона нічого не робить, щоб налагодити своє життя.

– Валентино, невже ти не можеш дати мені тисячу гривень? Мені нема чим платити за дорогу!, – питала вона мене за сніданком.

– Але ж я давала тобі два дні тому, ти вже витратила?

– Ой, не починай! Скільки ти там дала. Це копійки.

– А як щодо роботи? Ти заходила в те кафе, що я тобі казала? Ти там запитувала про роботу?

– Ще ні, я не хочу туди. Це далеко, а грошей, як кіт наплакав, – відповіла сестра.

Я намагалася допомогти сестрі з роботою. Я щодня переглядаю оголошення, надсилаю їй посилання і навіть призначаю кілька співбесід поза знайомством. Але ніщо не є достатньо хорошим для неї.

У Каті ще такий характер, що жодну справу вона не доводить до кінця. Вона може десь влаштуватися, але через тиждень сказати, що щось їй не підходить і все…

І це продовжується вже який час. Катя оселилася у мене і не планує особливо щось міняти в житті. Вона моя сестра, тому зрозуміло, що я не залишу її десь на вулиці.

Крім того, я дуже хороша людина і не дуже вмію говорити “ні”. А вона цим лише користає. У нас є тільки мама, яка ледь себе забезпечує, тому ми не хочемо обтяжувати її додатковими витратами. Тому я їй пообіцяла, що буду піклуватися про Катю.

Але що занадто, то занадто. У мене закінчується терпіння. Найбільше мене дратує те, що я не бачу від неї жодних зусиль. На відміну від мене, вона вільна від стресу та відповідальності. Усе лягає на мене – оренда, харчування та інші витрати.

І я все ще мушу вирішувати її проблеми. Іноді вона допомагає мені зробити прибирання вдома, щоб я не поспішала, але і ця доброта не часта з її боку.

Мені найбільше шкода, що колись ми були близькі, а тепер постійно сперечаємось.

Я відчуваю, що вона мене просто використовує. Я думаю, як їй сказати, що так далі тривати не може, і змусити щось з собою зробити.

Катя повинна бути дорослою і нести певну відповідальність за своє життя. А ще я хотіла би швидше придбати своє житло і створити сім’ю. Але як це зробити, якщо рідна сестра весь час сидить на моїй шиї?

Джерело