— Ну ти як, друже, що думаєш на рахунок своєї Іринки? Одружуватися плануєш? – Костя на мить обернувся на свого товариша, який сидів поруч, а потім одразу ж повернувся, щоб продовжити дивитися на дорогу.

— Та все до цього йде, – Коля посміхнувся, потім підняв палець, вказуючи на автомобіль, що рухався попереду, – чого він так тягнеться, наче дід якийсь там за кермом, обережний.

— Обережність вона ще нікому не завадила, – Костя висунув свою голову в лівий бік, щоб подивитися вдалину й зрозуміти, чи є назустріч їм рух, – ціла черга там, гаразд, не квапимось, краще розкажи, що там по Ірі твоїй.

— А що розповідати? Минулого тижня ось із батьками познайомив, начебто непогано вийшло.

— Так? – Костянтин вдав, що здивувався, – ну а що, звісно, я б на місці твоїх батьків тебе б уже хоч комусь сплавив, – молодий чоловік засміявся, – подумати тільки, двадцять вісім років і все тобі ніхто не догодить. Люди вже розлучаються, а він усе одружитися не може.

— Слухай, ну я не винен, попередня моя неадекватна була, сам бачив, як вона мною керувати намагалася. Туди не ходи, з цим не розмовляй, якщо ти зі мною, значить друзів бути не може.

— Так, Алінка в тебе була нібито сувора мати. Не уявляю, як би ми з тобою на риболовлю їздили в чоловічій компанії, якби ти з нею одружився. А може б і дозволяла тобі іноді, якби поводився добре, – Костя знову посміхнувся.

— А ця істеричка, пам’ятаєш, Ангеліну?

— Слухай, а чого вони в тебе всі на «А», ти що їх там підбираєш, чи що?

— Не кажи, підібралися дівки, так Іра на іншу букву, ось і підходить вона мені.

— Не знайшов ще недоліків? Може погано шукав? – Костя знову посміхнувся.

— Усе літо ми з нею тусуємося, начебто все добре. Готує просто язик проковтнути, удома в неї затишно, а отже, господиня хороша, у ліжку теж мене особисто все влаштовує, та до того ж красива, приємно з нею в люди вийти.

— Ну все, параметри цієї кандидатури підходять, можна й одружитися.

— Можна, напевно, – Микола скривив губи, а потім зітхнув, – думаю, що треба вже визначатися.

— Ну ось і добре, а то один серед нас блукаєш, як неприкаяний, сімейного побуту не нюхав.

— Чому я, а Єгор? Він же розлучився зі своєю, один начебто зараз, на волі, так би мовити.

— Єгор? – Костя підняв брови і повернувся до свого товариша, – слухай його більше, його ж Светка просто виганяла з дому, накосячив він, ось і бовтався наш вільний вовк. Учора дзвоню, хотів покликати на риболовлю, так уже все, на прив’язі наш вовчара. Светка назад прийняла.

— Та ти що, а мені “зачісував”, нібито все, розлучення у них, не поважає вона його інтереси.

Молоді люди голосно розсміялися. Над Єгором любили жартувати часто, хлопець він був нешкідливий, простий, вічно потрапляв у різноманітні сімейні колотнечі, що й давало змогу розмовляти про нього в жартівливому тоні.

— Брате, я хочу, щоб у мене було так, як у тебе з Яною. Дружина красуня, та ще й діяльна, бізнес свій каламутить, а отже, не пропадеш із нею, розумна вона в тебе, донька у вас лапочка, та й так якось усе правильно.

— Ну бізнес це не її, ти ж знаєш, теща затіяла, а зараз усі точки їй віддала, щоб керувала.

— Ну теж непогано.

— А так так, я задоволений, як у мене все складається, – Костя багатозначно закивав головою, – зате ти в нас іпотеку наперед усіх виплатив. Ми начебто з Яною удвох працюємо, але не так спритно, як ти.

— Знайшов, що порівняти, – одразу ж став виправдовуватися Микола, – у тебе і площа більша, ніж у мене, за мою двокімнатну було гріх довго тягнути.

— Коротше давай-но, одружуйся, Колько, та переходь до нас у стан сімейних чуваків, будеш теж відпрошуватися на риболовлю, як ми з Єгором.

Обговоривши сімейні цінності, друзі перейшли на розмови про роботу та інші моменти свого життя, продовжуючи рух трасою. На риболовлю вони збиралися втрьох, але один із компанії відмовився від такого веселого відпочинку, оскільки щойно помирився з дружиною. Вирішено було поїздку на природу не скасовувати. Ось і їхали Микола з Костею, щоб порибалити і вдосталь наговоритися.

Іра і Коля зустрічалися вже три місяці і було все настільки добре, що молодий чоловік навіть подумував про те, щоб зробити пропозицію, бо стосунки здавалися йому ідеальними.

Ірина працювала з дому, зайнята була півдня. Коли Коля закінчував свій робочий день, на нього часто чекала смачна вечеря. Готувати Іра любила, вона вишукувала всілякі рецепти в інтернеті на форумах для тих, хто також, як і вона, бажає смачно нагодувати своїх близьких.

За собою дівчина дуже навіть добре доглядала, що подобалося Миколі не менше, ніж її готування, до того ж Іра була веселою і з нею можна було поговорити про все. Скандалів дівчина не влаштовувала, вимог не висувала, що йшло в розріз із тим, що було в стосунках до неї.

Молодий чоловік усе відтягував момент ухвалення рішення, потрібно було або з’їжджатися і починати жити разом, або й зовсім робити пропозицію, пов’язуючи своє життя з цією дівчиною.

Але він не поспішав, нібито чогось чекав. З досвіду минулих стосунків Коля знав, завжди знайдеться щось таке, через що буде складно примиритися із самим собою. У нього був якийсь страх, а чи зможе він ось цей недолік терпіти все життя.

Була у нього до Іри особа, яка вводила його постійно в стрес. Вона постійно ревнувала Миколу, знаходячи якісь тільки їй зарозумілі докази. Потім влаштовувала скандал, який дуже підривав його нервову систему.

Пізніше дівчина заспокоювалася і просила вибачення, пояснюючи свою поведінку страхом втратити коханого чоловіка. В один момент Коля зрозумів, що так тривати не може, він часом не висипався, оскільки подруга влаштовувала чергові розбірки. До того ж хлопець дедалі більше помічав спалахи агресії у себе.

Розставання було складним і не тому, що він не хотів із нею закінчити стосунки назавжди, а тому, що дівчина переслідувала його, приходячи на роботу, пишучи йому різні повідомлення в соціальні мережі, а найголовніше – вона плакала, тиснучи на жалість і обіцяючи, що зміниться.

Втомившись від істеричної подруги, Коля перший час придивлявся до Ірини, насторожено прислухався до того, що вона говорить, намагаючись визначити, що його чекає тут. Але Іра була просто ідеальною.

Риболовля пройшла успішно. На вудку було спіймано кілька карасів і два окуні, а від Кості пішла велика щука. Ця обставина ввела молодих людей у такий захват, що вони, не замовкаючи, навперебій, розповідали одне одному власні враження.

Іра зустріла Миколу з посмішкою і так само вислуховувала всю цю цікаву історію про те, як Костя тягнув свій улов, але щука в останню мить зірвалася і була така.

— Ну добувач, – похвалила Ірина свого хлопця, дивлячись на нього з якоюсь хитринкою в очах, – голод нас ніколи не чекає, якщо що, ти нам карасів наловиш і врятуєш.

— Ну досить сміятися, давай їх посмажимо? – він вивалив кілька рибин у раковину, – я зараз почищу, а ти посмаж.

— Ох і провоняє зараз уся кухня! – Іра зітхнула, нахиляючись до духовки і дістаючи звідти сковороду, – слухай, я поговорити з тобою хочу.

— Давай, – Коля вже потягнувся за ножем, засукавши рукави.

— Ти переодягатися не будеш? – Іра здивовано подивилася на молодого чоловіка.

— Зараз почищу рибу, ти почнеш смажити, а я піду у ванну. Про що там поговорити хотіла?

— Тоді за столом поговоримо, коли твій улов поїдати будемо.

Коля кивнув головою, тут же зайнявшись своєю рибою, продовжуючи згадувати все цікаве, що було на риболовлі. Іра ж слухала з посмішкою, так, як слухають розповідь наївної дитини, сповненої емоцій від якоїсь цікавої події.

— Ну давай, що там такого серйозного сталося? – Коля перший нагадав про те, що Іра хотіла з ним поговорити.

— Ти у вихідний же відпочиваєш? – Іра запитала, далі зачекала, коли хлопець схвально кивне і продовжила, – познайомити тебе хочу з батьками і…

— Ну й правильно, я ж тебе зі своїми познайомив. До речі, мамі ти дуже навіть сподобалася. Тепер моя черга знайомитися, – Коля продовжував відокремлювати кістки вбік, щоб поласувати рибою, – а з ким ще?

— Із сином, – тут же випалила Іра, опустивши голову вниз.

— З яким сином? – Коля підняв голову, не розуміючи, про що вона говорить, – з чиїм сином?

— З моїм, у мене є син, йому два роки, він живе з батьками з моїми. Ми так із ними домовилися, що поки він з ними, а щойно я зможу, то заберу його.

— А чому ти раніше не говорила? – Коля продовжував здивовано дивитися на Ірину.

— Не знаю, ну не говорила і все.

Того вечора Коля пішов від своєї коханої дівчини в розгубленості. Він усе ніяк не міг зрозуміти, чому Іра приховувала наявність дитини від нього, і вона також не могла пояснити точну причину такого вчинку.

Іра не вважала, що вона щось приховала, просто поки що не розповідала, а ось тепер вирішила розповісти про те, що у неї є син. Знайомство з батьками і синочком Ірини відбулося у вихідні.

Батьки дівчини жили в обласному містечку за годину їзди від великого міста, де жила їхня донька. Зустріли Миколу дуже навіть радо. За столом, де, крім батьків Ірини, були ще й її сестра зі своїм чоловіком, усі цікавилися молодою людиною, що з’явилася у них цього дня в домі.

З Артемом, сином Ірини, Коля майже не спілкувався. Він подарував йому машинку при вході у квартиру, а далі малюк грався зі своїм двоюрідним братом, який був на рік старшим. Коля помітив, що дитина не бігла до матері, не прагнула провести з нею час. У момент обіду він підходив до бабусі, нібито вона його мама.

Увесь наступний тиждень Микола до Ірини не приходив, посилаючись на втому і зайнятість. Він усе вигадував різні причини, то нібито допомагав із ремонтом машини Кості, то в Єгора були проблеми, і вони допомагали хлопцю разом із тим самим Костиком, то просто така втома накинулася, що дуже хотілося добрести до квартири й упасти в ліжко.

Суботнього дня Микола дуже чекав. Вони знову зібралися вирушити на риболовлю, але тепер їхня компанія була більшою на одну людину. До них приєднався Єгор, і було ухвалено рішення взяти намети, щоб увечері палити багаття, варити уху і розслаблятися, відходячи від нескінченної міської суєти.

— Ну що там, на весіллі скоро будемо гуляти? – уточнив Костя, коли вони всі разом, трохи випивши, сіли ввечері біля щойно розведеного багаття.

— А що, одружується хтось? – Єгор здивовано, відкривши злегка свій рот, подивився то на Костю, то на Миколу.

— Та ось, наш Колян ідеальну дівчину зустрів, пощастило хлопцеві.

— Та ти що? Як так вийшло? – Єгор зупинив свій погляд на Колі, чекаючи від нього відповіді, – і коли веселий захід намічається? Перший раз одружишся, треба пропити, як слід тебе, а то щастя не буде.

— Його і так не буде, – Коля кинув у багаття травинку, яку він тримав у руках до цього, – дурниця все це. Будь-яка ідеальна дівчина ідеальна, поки не дізнався що-небудь про неї.

— Почалося, та навіщо ти все в кожній щось вишукуєш, дістав уже, так ми на весіллі ніколи не погуляємо, – одразу ж почав обурюватися Єгор.

—Що в тебе сталося там? – Костя по-дружньому поплескав по плечу.

— Секрет у неї, ось недавно побачив я його. Виявилося, що в Ірини син є.

— Ти що, вже дитину встиг зробити? – хихикнув Єгор.

— Якби я, а то зовсім не я, до мене хтось встиг.

— Зачекай, без жартів, ти ж казав, що в неї немає дітей, – Костя встановив обидва лікті на коліна і трохи нахилився, вдивляючись в обличчя друга, – звідки він узявся?

— Не взявся, він і був до цього, просто мені ніхто не спромігся про це розповісти, не вважав за потрібне. А ось тиждень тому я з ним познайомився, ну і з батьками Іри теж. Ні, я нічого поганого не хочу сказати, звичайна дитина, немає в мене до неї якоїсь ненависті.

— Ось так справи! – Єгор ляснув себе по коліну, – цікаво дівки танцюють.

— Та почекай ти, – Костя жестом вказав Єгору, щоб той дав йому сказати, – а як ти не помітив весь цей час? Фото, іграшки у квартирі, та й чи не відвідувала вона його зовсім?

— Щосуботи їздить до батьків, але я думав, що це така традиція, що батьків сильно любить, нормально ж тягнутися до рідних і відвідувати. А більше нічого не було у квартирі – ні іграшок, ні фото, ні якихось дитячих речей, зовсім нічого.

— Дивно, – Костя повів бровами.

— Ось я і кажу, що дивно все це, – підтвердив Микола.

— А сама Іра, що каже? Чому не розповідала про сина? – продовжував розпитувати Костя.

— Може боялася, що він не буде з нею зустрічатися? – припустив Єгор.

— І як би вона все життя це приховувала? – тут же парирував Костя.

— Знаєте, хлопці, ось немає в мене гидливості або там ще чогось до дитини, але її вчинок я зрадою сприймаю. Це хіба мало ще які там сюрпризи можу з’являтися далі. Та й що за мати така? Чого вона його віддала батькам?

— Ну ти вже не наганяй хмар тут, – Єгор махнув рукою, – так ти всіх і бракуєш. Ну не сказала, та нічого страшного. Може якісь причини є. Може в садок поки не ходить, може працювати треба, іпотеку платити, та хіба мало, – Єгор продовжував будувати свої гіпотези на захист Ірини.

— Ні, а я б не пробачив, – повідомив свій вирок Костя, – не було б у мене довіри до Яни, якби такі секрети несподівано розкриватися почали б. Тут Колян має рацію, син не проблема, а ось те, що не сказала відразу, якось насторожує.

— Ну він так ніколи не одружується, та у всіх свої таргани в голові. Моя он Светка з колишнім зустрічалася, коли ми вже у стосунках були, з’ясовували вони там щось. Ну поговорили, ну що тепер, – повідомив емоційно Єгор.

— А це до чого тут? – Костя з подивом подивився на друга.

— Та нещодавно дізнався тільки, – пробурмотів собі під ніс Єгор, опустивши вниз голову.

— Ще один, ви де цих баб знаходите із сюрпризами? Звідки ти знаєш, що вони там просто розмовляли? – Костя з підозрою подивився на друга.

Поступово бесіда пішла в інше русло, де друзі вже вислуховували Єгора, даючи йому свої поради і роблячи припущення з приводу поведінки його дружини.

Назад Микола повертався з уже ухваленим рішенням, яке повідомив Ірині, зателефонувавши їй по телефону. Розмова була складною і дуже хотілося її уникнути, написавши смс, але це було б проявом відсутності поваги, тому Микола все ж набрав номер дівчини.

— Іро, ти вибач, але я так не можу, – почав було Коля, але замовк.

— І що не так? – тихо промовила Іра в слухавку, – я вже зрозуміла, син мій заважає?

— Артем хороший хлопець, тут справа не в ньому.

— А в кому? Щойно познайомила тебе з ним, як ти злився, усе причини шукаєш, щоб не приходити. Усе зрозуміло, можеш не пояснювати.

— Іро, почекай, – він спробував перервати гнівний вилив Ірини.

—- Та плювати я на тебе хотіла. Є в мене син, ну і що такого? А в тебе у 28 років ні дружини, ні дитини, та може й не буде ніколи. Може й будеш усе життя ось так перебирати.

— Слухай, та до чого тут твій син, ти мені не сказала, що він є! – закричав Микола, намагаючись її перебити.

— Слухай, ми з тобою знайомі три місяці, ну не сказала тоді, сказала зараз. Яка різниця? Усе, прощавай!

У телефонній трубці почулися короткі гудки. Це була остання розмова. Коля ще поривався поговорити з Іриною, щось пояснити в перші кілька днів, але пізніше залишив цю ідею. Сама ж дівчина теж не намагалася з ним зв’язатися.

КІНЕЦЬ.