Років десять тому це було, ми з чоловіком тоді винаймали квартиру в будинку, навпроти якого був розташований будинок свекрухи. Прожили ми там чотири місяці, не витримали, переїхали на другий кінець міста.

Моя свекруха недовірлива жінка з дуже розвиненою уявою. Вона одна з тих, хто моніторить симптоми нежитю, а приходить до висновку, що у неї невиліковна хвороба носа.

Або якщо хтось не відповів на її дзвінок, то вона накручує себе настільки, що починає уявляти сценарій поховання.

До цього треба додати нав’язливість, тягу до міцних напоїв і віру в дива: маги, цілительки, ворожки, гороскопи – найкращі «друзі» свекрухи. Той ще коктейль!

Чоловік каже, що раніше мати була відносно нормальною. Вона остаточно збожеволіла після того, як батько пішов із сім’ї.

Їй подружка порадила приворот, і свекруха втягнулася. А недовірливою вона завжди була, таке буває.

У квартиру, навпроти будинку свекрухи, ми в’їхали на початку травня, якраз були вихідні, ми спокійно перевезли речі, все добре відмили. Дійшло до миття вікон.

У мене зріст метр шістдесят, чоловік вищий за мене на тридцять сантиметрів, у нього довгі руки. Я, спочатку відчувала себе поруч із чоловіком натуральним гномом.

Довгорукістю не відрізняюся, тому не змогла охопити всю поверхню кухонного вікна із зовнішнього боку, тож, покликала чоловіка на допомогу. У кімнаті мені його допомога не була потрібна, там був балкон.

Чоловік застрибнув на підвіконня (він безстрашний, у мене тільки від одного виду чоловіка, що стояв на підвіконні восьмого поверху, почався нервовий тик), я почала його відмовляти:

– Та навіщо мені таке миття! Злазь! Нехай буде брудне, зате у мене чоловік живий буде!

Чоловік тільки поржав, сказав, що все гаразд, зараз він вікно помиє, це справа п’ять хвилин. Я пішла до кімнати, не змогла на це дивитися. Чоловік помив вікно, вручив мені серветки, зажадав поцілунок, як нагороду.

Не встигла я чоловіку віддати нагороду, як пролунав безперервний дзвінок у двері. Дзвонили взагалі, не відпускаючи кнопку. Чоловік вилаявся, і пішов відчиняти.

– Я мало не посивіла! А якби ти впав! Мізків зовсім немає? Хочеш, щоб мене серцевий напад розбив? – репетувала свекруха.

Спочатку вона накричала на чоловіка, потім нумо кричати в мій бік, що я вирішила вдовою залишитися, і як я взагалі посміла наразити на небезпеку життя її хлопчика?

Вона, бідолаха, у вікно виглянула і побачила сина, що стояв у вікні, одразу помчала до нас, щоб його врятувати.

Чоловік не впустив матір у кімнату, але вона намагалася донести мені інформацію за допомогою крику.

Коли свекруха перестала кричати, чоловік її досить грубо випроводив і повернувся до мене. Тоді вперше прозвучало:

– Навіщо ми винайняли цю квартиру? Треба було якомога далі від мами щось знайти!

Свекруха від нас пішла в магазин і купила собі пляшку. Ніяка потім нам дзвонила, бурмотіла, що так сильно злякалася за сина, ворогові ніхто не забажає.

Поки до нас бігла, уявляла, що запізнилася: ввижалося їй, що залетіла до нас у квартиру, а сина там немає, вона визирнула у вікно, а він лежить на асфальті в червоній калюжі. Кажу ж, фантазерка!

Стрес від пережитого вона заливала три дні. Нажалілась усім, кому можна, на те, як я експлуатую її сина.

У процесі запивання стресу, примудрилася десь загубити телефон, у чому теж була винна я: якби я не примусила чоловіка мити вікно, ризикуючи його життям, вона не стала б пити й не втратила б телефон.

Коли ми з’їхали з тієї квартири, обидва зітхнули з полегшенням. Зараз у нас своя квартира, другий поверх, і чоловік недавно допомагав мені з миттям вікон.

Відразу той випадок згадався. Як добре, що ми далеко від “мами” живемо, ви не уявляєте! І у вас теж є такі недовірливі, нав’язливі та забобонні родичі, чи тільки мені пощастило?

КІНЕЦЬ.