Практично я туди не їжджу. Просто втомилася слухати мамині моралі і розповіді сестри про її щасливе сімейне життя, ха, боюся не втриматися і відкрити їй очі на все, – каже Світлана.

Світлані 30 років, родом вона з невеликого містечка, де досі живуть її родичі, серед яких мама і старша сестра. За плечима у молодої жінки 3-х річний невдалий шлюб, добре хоч, що дітей у шлюбі не зʼявилось. Ось уже рік вона розлучена і 8 місяців як поїхала до столиці.

— Влаштувалася працювати, знайшла житло, перші півроку винаймала кімнату, зараз переїхала в таку саму орендовану, але окрему квартиру, – розповідає вона. – Важко, втомлююся дуже. Про особисте життя навіть і не думаю, через нещодавнє розлучення і взагалі.

Але нічого, надії я не втрачаю. Хоча мама і сестра постійно мені телефонують і кличуть назад: там же в мене квартира залишилася. І взагалі, на їхню думку, я – ганьба сім’ї, не ужилася з чоловіком і єдина в рідні, хто розлучився. Але назад я не поїду, не хочу. Та й я вважаю, що краще вже бути розлученою, ніж зберігати таке «вогнище», як у сестри.

— Продай ти там свою квартиру, легше буде тут купити, – радять нові приятельки.

Але й продати Света нічого не може: їм із сестрою по квартирі залишили бабусі, але документально житло Свети досі оформлене на маму. Сестрі мама після появи онуків квартиру за дарчою відписала, а у Світлана ж нікого не має, от мама й залишила за собою такий потужний важіль тиску на доньку: дивись, помикається, та повернеться, і з чоловіком зійдеться знову, непоганий же мужик.

— Може й непоганий, – погоджується Світлана. – Але не моя людина. Занадто слухав свою маму, занадто ні до чого не прагнув. Не зійдуся, не переоформить мама на мене житло, не дасть продати – та й добре, проживу.

До розлучення Свети мама і сестра поставилися негативно: як так? Чоловік не п’є, не дорікає, працює, чого ще треба? Свекруха? Ну на те вона і свекруха, щоб воду каламутити, чого відразу розлучатися бігти?

— І що тепер будеш робити? Чужі ліжка збирати? – мама була у нестямі. – Раз заміж вийшла, то треба працювати над стосунками, до свекрухи пристосовуватися.

— Це тому, що вона егоїстка і завжди була егоїсткою, – підтакувала сестра. – Бач, вирішила, що вони перші роки поживуть без дітей? Поживуть? А були б дітки, не розійшлися б. Не дурила б ти, сестро, сходися з чоловіком назад, діточок вам треба. У цьому щастя – у сім’ї та дітях.

 — Правильно Катя все говорить, – повчально каже мама. – Подивися на сестру! Міцна сім’я, щаслива, дім – повна чаша, дітки. Заслуга в тому, що чоловік гарний належить жінці, от Катя зуміла вибудувати свою сім’ю, молодець, а кохання у шлюбі це зовсім інше, його треба постійно підтримувати, працювати над ним, зате подивитися приємно на їхні стосунки.

Каті 33 роки, заміжня вона майже 10 років, у неї 9-ти річний син і 6 років доньці. З боку подивитися – справді щаслива сім’я. У гості ходять усією сім’єю, чоловік за столом за Катею доглядає, подає те й се, з дітьми займається, на батьківські збори ходить. Навіть у шкільному батьківському комітеті перебуває чоловік Каті.

— Просто зразок, – усміхається Світлана. – Але я завжди в ньому відчувала якусь пастку. Занадто солоденький, масляні оченята так по тобі й шарять. Але мені особливо ніколи було придивлятися, а після розлучення мого…

А після розлучення, коли колишній чоловік Свети вже вивіз свої речі і жінка оговтувалася на омріяній самоті, ввечері пролунав стукіт у двері. Світлана відчинила, а на порозі чоловік сестри. І не сказати, що він був напідпитку, трішки так, але все чудово розумів.

 — Я спочатку подумала, що Катька десь поруч, потім подумала, що вона його надіслала за чимось, а виявилося, що він прийшов за власною ініціативою й одразу до мене поліз. Кричати? Нерозумно кричати, та й сусіди такі, що вважатимуть за краще не чути, а потім плітки розноситимуть, я ледве від нього відсахнулась, то цей гад не раз потім у мої двері довбався. А в мами якось, знайшовши момент, узагалі таке ніс! Я його питаю, не соромно, дружина твоя мені рідною сестрою доводиться.

 — А що дружина, – відповів чоловік, нахабно посміхнувшись. – Дружина вже стільки років дружина, що набридла. А ти тепер одна, та й я не чужий, менше пліток буде. Та що такого? Усі один одному зраджують, чи ти хочеш сказати, що в тебе нікого, крім чоловіка, не було?

— Ось павич ощипаний, благодійник, виявляється, він жінці в розлученні допомогти хотів, – дивується подруга. – І ти промовчала?

Ні сестрі, ні матері не сказала ні слівця?

Світлана справді промовчала. А навіщо говорити? Мама і Катя настільки впевнені в ідеальності шлюбу сестри, що вони б і не повірили.

 — Я для них – майже гуляща жінка, яка посміла розлучитися, – пояснює Світлана. – Якби сказала, то цей козел би вивернувся, ще й я винуватою б залишилася, мене б звинуватили в тому, що я, втративши свого чоловіка, прагну зруйнувати сім’ю сестри, кокетую, оченятами підморгую, п’ятою точною кручу.

Нехай Катя сидить і насолоджується своїм курячим щастям. Іноді накочує, так. Коли мені починають мораль начитувати, думаю, що приїду і все розповім, тим паче мені є ще й що додати, тут із подружкою списалася, вона там залишилася, в рідному містечку. Так ця подружка мені й розповіла, що чоловік Каті на роботі завів інтрижку з її двоюрідною сестрою. І скріни їхнього листування є.

 — Ну й виведи його на чисту воду, нічого соромитися. По тобі проходяться регулярно, своїм щастям сімейним і мудрою жіночністю козиряють, а ти, маючи такі козирі, мовчиш.

А Света мовчить. Терпить з останніх сил і мовчить: у Каті, що не кажи, діти. Це не просто так, як зробила Света, взяти й виставити чоловіка з речами, тут про дітей треба думати. Роги ростуть у сестри? Але ж її все влаштовує в житті? Живе і насолоджується тим, яка вона хороша і правильна дружина.

— Від мене б відстали і далі – як хочуть, – вважає Світлана.

А ви б що на місці героїні зробили? Вивели б чоловіка Каті на чисту воду в такій ситуації? Чи мовчали б заради племінників? Ну подумаєш, хвалиться сестра, а мама ставить її за приклад, не смертельно ж це, зате діти ростуть у повній сім’ї при мамі й татові?

КІНЕЦЬ.