Почалося в нас, з навіть ще не невісткою з того, що на умивальнику у ванній кімнаті появилась друга мильничка. Не підходило Лілі те, що я купляю дешеве, бо економлю, як і усі в наш час.

Ну добре, поставила своє, я ж не проти, хоча місця у ванній не так вже й багато.

За тиждень повертаюсь додому, а з другого боку ванної кімнати ще одна стійка-поличка. Бачте, не подобається Лілі, що мої шампуні до її притуляються.

Згодом в рух пішла полиця в холодильнику.

– Ми собі своє їмо, ви своє, – сказала невістка.

Я і тут мовчала, але коли мене “акуратно” попросили в однокімнатну в район з’їхати, я мовчати не стала.

Я з сином жила десять років одна. Чоловік рано нас покинув, а вдруге заміж я так і не вийшла, не до того було.

Жили ми собі гарно. Я до сина не лізла. Виховала я його гарно, друзі в нього хороші, тому не переймалася за його долю. Все, що я могла зробити для нього, я зробила.

В мене є ще однокімнатна квартира в районі. Це спадок ще від батьків чоловіка залишився. Ми зробили в ній косметичний ремонт і здаємо багато років в оренду.

Я працюю бухгалтером, але додатковий і стабільний заробіток ще нікому лишнім не був.

Я люблю кудись раз на рік поїхати відпочити, щоб від роботи і метушні голова відпочила. Грошей наскладених не маю, бо живу сьогоднішнім днем. Життя так підлаштувало.

Але з появою в квартирі Лілі моє життя дещо змінилося.

За комунальні платила я, але син мені підкидав грошенят на цю справу. Раз дав більше ніж треба, раз половину, а коли не мав то нічого не давав. Я розумію, в кожного бувають складні ситуації.

Але Ліля, хоч і бухгалтер я, почала до копійки все підраховувати, хто скільки має оплатити.

Потім їй не сподобалося, що я світло забуваю в коридорі вимкнути, то я рис не той купила, що вона любить.

Я казала, я вас тут не тримаю. Хочете, йдіть на окрему нашу квартиру, я квартирантів попереджу.

Але нерухомість в районі їм не підходила, бо до роботи далеко.

Ось вони й вирішили туди мене переселити. Але все це не просто так.

Син живе з Лілею на віру, без розписки. Я і тут змовчала, бо яке я маю право щось їм говорити.

Але недавно я дізналася таке, що мені мороз по шкірі пішов.

Виявляється, у Лілі є дитина, дівчинка шість років. Живе вона в селі з бабусею і ходить в садочок. А вже з наступного року їй в школу, і вони планують її в мою квартиру привести.

Перше, що мене дивує, що Ліля за мама, раз не живе з дитиною, а пильнує чоловічі штани. По-друге, це моя квартира і нам буде не так тісно, як Ліля просто мене витіснятиме. Я ж то її вже вивчила.

Вона вже мені про це натякає і давно. Мене тримає робота, яка не далеко від будинку, тому йти в них на поводу я не збираюся.

Але дитину Лілі мені по правді шкода.

Ну як так? Син мій каже, що це нормальна практика, що їй з бабусею в селі цікавіше. Я все розумію, але це вже занадто.

А шо б ви на таке сказали? Ви б свою дитину залишили на виховання бабусі?

Джерело