— Річ навіть не в готуванні, хоча Лера взагалі вдома нічого не робить, – каже Ольга Дмитрівна. – Річ у байдужому ставленні до сім’ї та чоловіка взагалі. Ну так, з боку виглядає не дуже.

Ніби як кинув мій син сім’ю на рівному місці. А яке рівне? Він довго чекав, що можливо щось зміниться, говорив, намагався достукатися – ніяк. Батьком він бути не відмовляється, а чоловіком – вже, вибачте.

— Завжди нелегко, коли сім’я розпадається, особливо, якщо дитина є в сім’ї, – хитає головою подруга жінки.

– Але Лера сама все для цього зробила, погодься! Демо-версія була зовсім інша: скромна хазяйновита дівчинка з маленького містечка, яка трепетно закохана в мого сина. А потім що? Штамп отримала в паспорт, дитину носить і все, можна плюнути? Він для неї ресурс, добувач, гаманець на ніжках, – обурюється майже колишня свекруха.

Три роки тому син Ольги Дмитрівни одружився. Лера молодша за чоловіка на 4 роки, їй у рік весілля було всього 24. Навчалася в цьому місті, після влаштувалася працювати, знімала з подругою квартиру. Зустрічалися молоді близько року, Лера залишалася в нареченого з ночівлею, могла провести в нього і вихідні.

Молодий чоловік забезпечений житлом: однокімнатну йому купили батьки, коли хлопцю було лише 18 років, у 23 роки він її продав, купив двокімнатну, до реєстрації шлюбу закрив борr за іnотекою.

Син Ольги Дмитрівни непогано працевлаштований, його кар’єра планомірно розвивається, у 29 років став начальником відділу. Щоправда, працює чоловік справді багато: затримується, іноді виїжджає в офіс на вихідні, бере роботу додому.

— А хто зараз хороші гроші просто так платить? – розводить руками Ольга Дмитрівна. – Будеш сидіти на дупі рівно, все життя на копійках і просидиш. Не сперечаюся, для маленького містечка – це чудова зарплата, але в столиці життя дорожче, у нас вважається, що тільки ледачий не заробляє. Не згодна з цим, звичайно я, але син хоче чогось досягти.

Жінка згадує, з яким захопленням син ще в пору як був просто женихом розповідав про те, яка хазяйновита в нього Лера: пироги пече, якісь складні страви винаходить, чистоплюйка, затишок у його холостяцькій квартирі навела. Ольга Дмитрівна була задоволена. Будь-яка мати щаслива, якщо задоволена життям її дитина, скільки б їй не було років.

І ось, син із Лерою розписалися, дівчина на постійній основі влаштувалася у квартирі обранця, дуже швидко дізналися, що чекають на дитину (син потім зізнався, що вона говорила, що п’є таблетки, але ось так вийшло). Чоловік планував пожити кілька років тільки вдвох, але дізнавшись про вагітність і думки не допустив, що малюка не буде.

— І все змінилося буквально відразу, – хитає головою Ольга Дмитрівна. – Перше, про що невістка забула, так це про готування. Я допускаю, що спочатку може бути токсикоз і навіть підходити до плити страшно, нудота одразу ж починається. Але це перші місяці, а Лера у нас забула про готування разом і назовсім!

Чоловік зітхнув і взяв цей обов’язок на себе. Щось їсти треба. Причому готував у вихідні, вечорами сам собі відварював макарони, пельмені або сосиски, оскільки часу після роботи було дуже мало. І Лера їла те, що приготує чоловік.

— Мені важко, я погано почуваюся, поперек ниє, – виправдовувалася невістка.

І поступово квартира теж почала заростати брудом. Є всі гаджети для прибирання, немає в дружини та господині бажання. Після появи сина Лера до домашніх справ не повернулася, тільки відмовки були вже інші: втомилася, ніколи, малюк плакав.

— А ти спробуй, посидь із ним увесь день, – у подружжя почалися сварки на побутовому ґрунті.

Ольга Дмитрівна заспокоювала сина як могла. Справді, дитина маленька, Лері ніколи, ось підросте… Але місяць йшов за місяцем, відвідуючи сім’ю, свекруха зі здивуванням заставала онука, який грався наодинці в манежі, а невістка в цей час лежала з телефоном на ліжку.

— А кругом бруд, посуду гора, кажу їй, мовляв, Лера, дитині рік уже, ну можна ж навести лад, приготувати їжу. Адже йдеться вже не тільки про те, що поїсть мій син ввечері, малюка теж на загальний стіл треба переводити поступово, ти ж уже сама його й не годуєш грудьми.

— А вона?
— А вона на мене з такою образою, мовляв, це її сімейні справи. У неї відпустка для догляду за дитиною, вона не прислуга чоловікові і взагалі, Ольга Дмитрівна, займіться своїми справами. Ну я не витримала і сказала, що такими темпами її сімейні справи дуже швидко закінчаться.

— Ви тільки про це і мрієте, – звинуватила Лера матір свого чоловіка. – Щоб синочка під крильце повернувся!
— А яке під крильце? Син зі мною з 18-ти років не живе. Так, він готував собі, коли був неодружений, але він тоді й працював менше.

Міг і поїсти десь. Але він же зараз узявся збирати на трикімнатну, та й потім, дружина в декреті й дитина, їх теж утримувати треба, – злиться Ольга Дмитрівна.
— Стій, а онука твого вона чим годує?

— Сирками, баночками, бананами, – відповідає Ольга Дмитрівна. – У неї взагалі до грошей ставлення – мама не горюй. Син від неї таємно збирає, якщо премію отримає – не каже дружині.

Чому? Та тому що гроші в руках у Лери взагалі не тримаються. Назамовляє купу одягу собі й дитині, скільки в руки не дай – ні копійки не залишиться. І все на дурниці розтратить. Минулого разу викотила йому претензію, що вона не прибиральниця, а якщо чоловіка щось не влаштовує, нехай наймає людину, яка наводитиме порядок. Це як?

Дружина на дивані ноги задерла, зайвий раз на прогулянку з малюком не сходить, а син оплачуватиме помічницю по господарству?

Але головна претензія сина до дружини в тому, що чоловік для неї перестав існувати зовсім. Не запитає як справи, не поцікавиться, чи голодний, чи добре почувається.

— Відчуваю себе ресурсом для її паразитичного способу життя, – усміхнувся якось чоловік. – Уже й розмови пішли про те, що вона до школи з сином сидітиме. Я не проти, але хоча б будинком можна займатися? І де та мила скромна й хазяйновита? Говорив сотні разів їй, намагався донести своє бачення сімейного життя – нуль.

Два тижні тому син Ольги Дмитрівни попросив Леру з’їхати з його квартири й оголосив, що буде розлучення. Оплатив таксі до її батьків, дав велику суму на руки на дитину.

— Негідник, – кричала на зятя мати Лери. – Виставив із дому дружину і сина! Негідник! Кинути дитину дворічну, як так можна? Совісті немає. Ой, не бреши, через те, що дружина не готує або щось по дому не робить, не розлучаються. Панянку завів? Вільним бути захотів? Дружина з сином заважають? Сволота ти, зятю!

Вчинок чоловіка не зрозумів навіть дехто з близьких родичів сім’ї, засудили: розлучається через дурниці, дитину сиротою залишає. А як жити мужику, якщо дружині на нього наплювати? З почуття обов’язку?

КІНЕЦЬ.