Ірина Олексіївна не знаходила собі місця. Жінці не терпілося засунути свій ніс у підготовку до весільної урочистості.

Однак я виявилася не ликом шита. Я не давала їй жодного шансу втрутитися.

Попри це, вона, раз у раз, намагалася висловити свої побажання та невдоволення з приводу весілля.
Перший дзвіночок був тоді, коли, без п’яти хвилин свекруха, попросила переглянути список гостей.

– Навіщо він вам? – суворо запитала я.

– Хочу дізнатися, хто буде. Я ось взагалі вважаю, що нема чого особливо накликати, не більше сорока людей, – з розумним виглядом промовила мати нареченого.

Я, не бажаючи лаятись з жінкою, відправила їй список гостей через соцмережі.

Свекруха почала при мені вивчати людей, запрошених на весілля. Якоїсь миті, її обличчя стало задумливим і водночас незадоволеним.

– Я своїх знаю, а з твого боку гості мені не знайомі. Можеш підписати, ким вони тобі доводяться? – люб’язно попросила Ірина Олексіївна.

Я, мимоволі, закотила очі, але таки виконала прохання свекрухи.

Вона знову почала вивчати підправлений список. По тому, як вона водила губами з боку на бік, я зрозуміла, що матері Савелія щось знову не подобається.

– Троюрідні сестри та брати? Навіщо вони на весіллі? – Ірина Олексіївна запитливо подивилася на мене. – На подібні заходи потрібно кликати лише найближчих.

– Усі, кого я вказала у списку, так чи інакше, близькі мені люди! – Упевнено заявила я.

– Троюрідні? Ой, ну не розповідай мені казки, троюрідні, зазвичай, не спілкуються, – нервово захихикала вона. – Якщо ти вирішила їх покликати для чисельності, то не варто…

– Я спілкуюся з ними. Навіщо мені брехати? – доброзичливо усміхнулася я у відповідь.

– Ну гаразд, гаразд, – Ірина Олексіївна знову дивилася в список гостей. – Чому тут немає двоюрідних сестер мого сина?

– У нього й спитайте. Ми разом складали список, – незворушно відповіла я.
– Савелій? Ти де? – голосно покликала мати. – Синку, йди сюди, треба з приводу гостей поговорити!

За кілька хвилин, нехотя, у вітальню увійшов двадцятидворічний Савелій. Він цмокнув мене в щоку і сів навпроти матері.

– Чому Катю та Соню не включили до списку? – поцікавилася у сина Ірина Олексіївна.

– Навіщо? Я з ними давно не спілкуюся, – заперечив Савелій. – Та й не пригадаю, щоб колись спілкувався.

– Вони взагалі твої родичі, – сказала мати.

– До речі, обидві одружені, але мене на жодне весілля не запрошували. Навіщо я це маю робити? Вони чужі мені…

– Арина, так навіть своїх троюрідних кличе, – похитала головою Ірина Олексіївна.

-Тому, що вона спілкується з ними, та і я теж, – холодно відповів Савелій. – Усе? Більше запитань немає?

Мати стурбовано подивилася на сина і видала новий перл, від якого ми втратили мову.

– Навіщо ви покликали на весілля стільки молоді? – Ірина Олексіївна осудливо подивилася на мене та Савелія.

– А кого ми маємо на нього кликати? Старих людей? – Савелій розсміявся у відповідь.

-Тому, що ви повинні думати не про те, як повеселитися, а про те, скільки грошей принесуть гості, – хитро посміхнулася вона, багатозначно подивившись на нас.

– Мамо, ми самі розберемося! Весілля ми оплачуємо зі своїх грошей, – нагадав матері Савелій.

– Я хіба проти? – З образою знизала плечима свекруха. – Просто я вважаю, що нема чого звати молодь, вони багато не подарують, а лише в розтрати введуть. Потрібно звати тітоньок, дядечків, бабусь та дідусів. Вони при грошах…

– При пенсії! Тобі, мамо, не соромно їх розоряти? – з глузуванням у голосі спитав чоловік.

– Ой, скажеш таке. У них грошей більше, ніж у тебе, – махнула рукою вона і дзвінко засміялася. – Ви таки подумайте над моїми словами.

Савелій хотів заперечити матері, але я випередила його і пообіцяла свекрусі подумати. Задоволена собою, жінка вийшла. Як тільки вона пішла, чоловік запитливо глянув на мене.

– Ти реально хочеш змінити список наших гостей? – недовірливо спитав Савелій.
– Ні, звісно. Ніхто нічого не змінюватиме, – категорично заперечила я.

– Більше не раджу мамі нічого показувати. Вона знову почне говорити, як краще. Боюся, що навіть може забракувати весільний торт, – припустив чоловік.

Справді, наступного дня Ірина Олексіївна зателефонувала мені, та поцікавилася, які страви будуть на весільному столі.

– Навіщо це вам? Нехай буде сюрприз, – я ухильно уникла прямої відповіді.
– Хочу знати, можливо щось пораджу з позиції свого віку, – діловито відповіла свекруха.

– Дякую, ми без вас все вирішимо, – я спробувала люб’язно відмовити Ірині Олексіївні.

Однак, та ніяк не могла заспокоїтись і продовжувала наполягати на тому, що хоче отримати список страв.

Бачачи, що Ірина Олексіївна так просто не відмовиться від своєї витівки, я мовчки поклала слухавку.
На цей раз матері Савелія не вдалося продавити мене. Мимоволі, їй довелося змиритися.

У день весілля Ірина Олексіївна морщила носа. Вона була сильно незадоволена тим, що ми її не послухали й запросили всіх, хто був у початковому списку гостей.

– Все-таки покликали тих, кого не треба, – пробурчала синові на вухо мати. – У результаті, навіть половину весілля не покриєте!

Однак, на жінку чекало велике розчарування. Виявилося, що саме молодь і принесла в подарунок пристойні грошові суми.

Літні гості, пославшись на маленьку пенсію, дарували символічні суми, чи подарунки.

Коли через півтора року у нас з’явилася донька, і ми почали складати список гостей на виписку з лікарні, свекруха вважала своїм обов’язком, знову втрутитися.

Однак, Савелій нагадав матері про весілля, на якому вона намагалася командувати, і та одразу ж прикусила язик.

Можливо, цього разу вона зрозуміє, що ми не малі діти, якими досі потрібно опікуватись, та керувати!

А не зрозуміє, то доведеться терпіти, та осмикувати! Хоч не ображається, і на тому спасибі! Якось порозуміємося! Я слушно міркую?

КІНЕЦЬ.