Олеся сиділа на дивані та пила каву з подругою. Її очі блищали від сміху, хоча в їхніх глибинах ховалась втома. Вона повільно ковтнула, відставила чашку й ніби пригадуючи, почала розповідь:

— Уявляєш, Таню, я знала, що приїзд моєї свекрухи буде суцільною пригодою. Ну, ти ж знаєш Тамару Євгенівну! Вона людина добра, але трохи з вибриками. Точніше, не трохи, а з величезними “вибрищами”, — Олеся засміялась, а Таня підхопила сміх.

— Щось нове утнула? — запитала Таня, насилу стримуючи цікавий погляд.

— Ох, якби ж то! Те, що вона утнула цього разу, навіть мене вибило з колії. Слухай далі. Їду я з роботи, забрала дітей зі школи. Втомлена, як собака, ледве очима бачу дорогу. Приїжджаю додому, а у нас гості. І не просто гості, а свято життя!

— Хто ж там був? — Таня підлила собі чаю, приготувавшись до продовження.

— А ти вгадай! — Олеся зробила театральну паузу, змусивши подругу напружитися. — Свекруха запросила колишню дівчину мого Артема!

— Що? — Таня розлила трохи чаю від несподіванки. — Колишню? Ту саму, з якою він у школі зустрічався?

— Вона! — Олеся закивала. — Уявляєш, відкриваю двері, а вони сидять на кухні — свекруха, Артем, ця його колишня, яку я, до речі, до того моменту тільки по фотографіях з альбому знала. І чоловік мій теж здивований, очима кліпає, як риба на березі.

— Артем знав, що вона прийде? — Таня не могла стримати подиву.

— Та який там знав! Ми з ним разом були абсолютно збиті з пантелику. Він на мене подивився — мовляв, що це за цирк тут розпочався? Я ж не можу відповісти, адже сама нічого не розумію. А свекруха радіє, як дитина на День народження.

— І що вона тобі сказала? — Таня підсунулася ближче, не бажаючи пропустити жодної деталі.

— О, тут усе просто. Виявляється, вона вирішила, що я не дуже достойна для її “єдиного та неповторного сина”. А оця колишня — справжній скарб! Усі діти її обожнювали у школі й Тамара Євгенівна теж. От свекруха й подумала, якщо Артем знову побачить цю красуню, то…

— Олеся зробила паузу, театрально зітхнула й додала з усмішкою, — кине мене, невдаху, разом з дітьми.

— Та ти що! — Таня розсміялася настільки, що сльози виступили на очах. — І що ви зробили? Всі сіли за стіл і почали обговорювати, хто краща дружина для Артема?

— Практично так і було! Ми з Артемом вирішили, що не можна ж зовсім ображати людей та й свекруху теж. Тому сиділи собі, були ввічливими. Я навіть запропонувала каву, але відчувала себе, наче у театрі абсурду.

Ми сиділи та розмовляли ні про що. Тільки я подумала, що ситуація може повторитися, тому вирішила взяти ініціативу у свої руки та підлити трохи оливи у вогонь. Я тоді сказала:

— Чоловік такий турботливий, так дітей любить та піклується про них, що ми подумали про ще одного малюка.

— Що? – здивувалася свекруха, – я про це нічого не знаю.

— А ми вам сюрприз вирішили зробити, – відповіла я посміхаючись.

Подивилась на Артема, а той блідий немов стіна. Він теж не очікував такого повороту. У мене термін малий, всього дев’ять тижнів, то ми нікому не розказували.

— А що Артем? Як він реагував на гостю? — Таня не могла відвести очей від подруги, з нетерпінням чекаючи на продовження.

— Чоловік був дуже здивований. Спочатку мовчав, а потім спитав свекруху: “Мамо, це що, жарт?”. Але Тамара Євгенівна така серйозна: “Ні, синку, я думаю, тобі треба подумати. Ось подивись на Світлану, яка вона гарна! Як ти міг про неї забути?” — Олеся розвела руками й Таня знову вибухнула сміхом.

— І як далі було? Свекруха не здалася?

— Ні! Свекруха ще й планувала, що Світлана у нас заночує. Але Артем м’яко пояснив, що йому такий “сюрприз” не треба. До того ж пообіцяв, що поговорить сьогодні зі своєю мамою серйозно. Так що, готуюсь до валер’янки та “театральних” сцен. Хоча, знаєш, Таню, я не хвилююся. Ми це переживемо. Артем не той, щоб кидати мене заради шкільного кохання. Але пригоди з моєю свекрухою ще будуть, можеш не сумніватися! — Олеся закінчила свою розповідь з веселим сміхом.

— Ну, подруга, у тебе життя, як серіал! — Таня нарешті витерла сльози від сміху. — Чекай, коли це в новому сезоні покажуть!

— Ой, головне — не приймай це серйозно. Життя коротке, щоб на такі речі ображатися. Як там кажуть? Головне — тримати удар з посмішкою!

І ми знову засміялись, усвідомлюючи, що справжні пригоди тільки попереду.

Джерело