-Вибач, але утримувати чужу дитину я не хочу! Вона мені хто така? Я з якого переляку її спонсорувати мав би,?

Та їй батько рідний не допомагає, сама казала, що кинув тебе і не подумав про майбутнє.

Ані аліментів, нічого не платить. А тут такий добрий дядько знайшовся, на якого ти свою відповідальність за  дочку хочеш  покласти?

Ольга відчинила двері квартири та увійшла тихенько. Олексій спокійно лежав і дивився телевізор. «Оль, ти? Увечері в клуб зганяємо, давай? Тільки малу відвези батькам, уже хочу відпочити від неї!» — крикнув він голосно, не виходячи звідти.

З кімнати вибігла п’ятирічна Марія і зрадівши обняла маму за ноги.

-Мамусю, я так тебе люблю!

-Привіт, моє золотко! — Ольга пройшла на кухню.

У мийці стояла порожня тарілка з-під пельменів, на столі валялися якісь упаковки з напівфабрикатів.

-Ти їла уже?- нахилилася вона до Маші.

-Тільки сік допила, який з учора залишився, – тихо відповіла дівчинка. Відчуваючи, як усередині все закипає, молода жінка пройшла до вітальні.

-Льоша, що таке? Я ж тобі сказала, сходити в магазин і купити продукти, ти сьогодні зарплату отримав – випалила вона.

– Так я й купив. М’ясо там ще у морозильній камері. Дещо зварив нам. Що за паніка? — він впритул подивився на неї зеленими очима, які ще недавно зводили з глузду.

— Льоша, ну треба було молочне, соки, фруктів якихось. Вона що, пельмені твої їстиме? Це ж дитина! — намагаючись не дратуватись, почала пояснювати Ольга.

З Олексієм вони почали жити нещодавно. Вона переїхала до нього у квартиру разом з Марією. Подружки заздрили: красень ззовні, з гарною роботою, машиною. У свої двадцять сім років бува неодружений.

Ольга теж була гарна — зовнішність у стилі Барбі, висока, білява, з великими блакитними очима. Вона раділа, що нарешті знайшла своє щастя. Хотілося мати поряд принца. Щоб і ззовні добрий, і за душею щось було.

Щоправда, дізнавшись про існування дитини, Олексій скорчив кислу міну. Але Ольга була закохана, і не думала про погане, списала це на те, що він ще молодий.

Та й з батьками Льоша поки поспішав знайомитись.

— Оль, ну давай хоч звикнемося! Ти доньку вже притягла, а зараз всіх своїх родичів тут збереш?  Ні. Я поки що… не готовий. Трохи зачекаємо, добре? — Олексій ніжно поцілував молоду жінку у щічку.

І тут розігралася ця сцена з того останнього вечора.

— Олексій, в тебе просто немає дітей і ти не розумієш. У дітей  інше харчування. Може, знову в магазин сходиш? А то я тільки декілька йогуртів взяла, думала, ти закупився — почала Ольга. Марійка, взявши у мами йогурт, тихенько пішла у свою кімнату

Ольга обернулася, щоб вийти за донькою, але її зупинив Олексій.

– Чуєш, Оль. А ти що мені будеш сцени влаштовувати? Ми ж начебто домовилися на березі, щоб без цих бабських слів? – він підняв свою широку брову.

– Які сцени?  Просто важко було щось купити для нас? – розвела руками Ольга.

— Стривай. А я і купив для нас, до чого тут взагалі твоя Маша, я не зрозумів? – насупився він. Ольга відчула грудку в горлі.

— Слухай, як їй треба, ти й купуй. Вибач, але утримувати чужу дитину я не хочу зовсім.

Спочатку там йогурти, пюре, соки. Що далі? Плаття, туфельки, підготовка до школи та інше? Вона мені хто? Я з якого переляку її спонсорувати мушу? Їй батько рідний не допомагає, сама казала, кинув тебе. Ані аліментів, нічого. А тут такий добрий дядько знайшовся, на якого ти свою дочку хочеш повісити?

Може, ти їй ще скажеш мене «татусем» називати? Знаєш,  я вже дозволив тобі взяти її до себе в квартиру. Цього тобі, що мало? Але купувати їй нічого не збираюся. І гроші теж давати. Для тебе гроші дам– так.

Хочеш, ходімо купимо тобі, що треба. Одягтися тобі куплю. В ресторан поведу також.

Але на чужу дитину я не дам жодної копійки, ти зрозуміла? — Олексій стояв поруч і дивився їй у очі.

Ольга відмовлялася вірити почутому. Так не буває. І принци так не поводяться. А вона ще хвалилася подругам, що він виконує всі її забаганки.Але наступне почуте вибило Ольгу з колії ще більше:

— Ти молода жінка, тобі треба життя своє влаштовувати. У тебе мати вдома сидить, батько один працює.

Віддай їй Марію та й годі. Будеш грошей їй давати зі своїх, зрозуміло — продовжував знову Олексій.

А ми з тобою заживемо гарно і гармонійно. Але без твоєї дитини.

Джерело