Коли Павло повернувся з довгого творчого відрядження додому, його зустріли величезні зміни.

— Отакої… — увійшовши до квартири, просто з порога захоплено пробурмотів він.

— Так! — гордо вигукнула дружина, обіймаючи чоловіка. — Ми з донькою вирішили, поки ти відсутній, зробити в нашій квартирі, нарешті, капітальний ремонт. Найняли професіоналів, заплатили їм купу грошей, і вони все зробили швидко і дуже якісно! Тепер мені не буде за тебе не соромно.

— А що, раніше було соромно? — здивувався Павло.

— Звичайно. Ти ж письменник, і тобі вже 60 років. Досить жити скромно. Письменники мають жити красиво. Ходімо швидше на кухню, подивишся, який тепер вона має вигляд. Тільки не дивуйся.

Справді, кухню після ремонту було не впізнати. Рай для сучасної жінки, по-іншому й не скажеш. На кухні все виблискувало і блищало, а новітнє сучасне обладнання притягувало до себе погляд. Хотілося швидше його увімкнути, і що-небудь на ньому приготувати.

— Мій кабінет, сподіваюся, ви не чіпали? — раптом обережно запитав Павло.

— Як це не чіпали? Ми тобі там теж і стелю натяжну зробили, і пластикове вікно поставили, і підлогу поміняли. І дещо з меблів оновили.

— Що оновили?! — У Павла впало серце. Він майже побіг до свого робочого кабінету, де проводив більшу частину життя.
Увірвавшись у свій творчий простір, Павло полегшено видихнув. Масивний письмовий стіл і шкіряний диван стояли на тому самому місці, а от замість простеньких книжкових стелажів з’явилися солідні шафи. І раптом у нього знову недобре недобре защеміло серце.

— А де дзеркало? — запитав він.
— Як де? Ось же воно.

Дружина показала рукою на нове кругле дзеркало, що висіло навпроти дивана — точно на тому самому місці, де раніше висіло старовинне дзеркало, давно помутніле від часу. Те дзеркало залишилося Павлу від батька, а батькові дісталося від діда.

— Я питаю, де дзеркало в дубовій оправі? — запитав він роздратовано.

— Ми його продали, через інтернет, — спокійно відповіла Раїса. — Якомусь червонодеревнику. Я хотіла взагалі його викинути, але донька вирішила продати. Вона знайшла майстра, який збирає старовинні дерев’яні речі.

— Ви продали моє дзеркало… — У Павла захиталася підлога під ногами. — Дзеркало, якому було двісті років… Ви що?.. Ви з глузду з’їхали, так?

— Павле, припини істерити, — невдоволено махнула на нього рукою дружина. — У те дзеркало неможливо було дивитися. Воно ж усе було каламутне, з якимись темними плямами. Та й рама мала такий вигляд, ніби ти цю річ знайшов на смітнику.

— А нічого, що в це дзеркало дивилося п’ять поколінь моїх родичів? Мої батьки, мої дід і бабуся, прабабуся, і пра-пра-пра…

— І що такого? – усміхнулася дружина.

— Як що? Іноді мені здавалося, що я їх там бачу. Часом, дивлюся в дзеркало, а з нього, як із туману, мені то дід підморгує, то прабабуся.

— Припини, благаю тебе. Я це чула вже не раз, — зморщилася невдоволено дружина. — Я розумію, що в тебе чудова фантазія, але ти маєш думати про свій імідж. До тебе приходять відомі люди, а на стінах у тебе висить якесь незрозуміле барахло.

— Раїсо, це не барахло… — майже застогнав Павло. — Мені батько казав, що в нашому роду всі були довгожителями тільки завдяки цьому дзеркалу. Тому що в ньому накопичилася величезна родова енергія. І коли ми дивимося в нього, ми від нього заряджаємося…

— Припини нести цю маячню! — вигукнула роздратовано дружина. — Ніхто не повірить у те, щоб якесь каламутне скло могло продовжувати життя. Усе! Немає більше в тебе того дзеркала. Змирися, і дивись у нове. А якщо воно тобі не потрібне, ми переважимо його в передпокій.

— Так… Краще перевісьте… — холодно сказав Павло, сів на диван і заплющив очі.

Коли дружина пішла, він прийняв лежаче положення, і так пролежав на дивані до вечора. І вечеряти Павло не став, бо в нього геть пропав апетит.

Наступного дня, ближче до обіду, Павло відчув себе погано. З’явилися слабкість, дивна пітливість і запаморочення. Але, щоб даремно не турбувати дружину з донькою, він зробив вигляд, що в нього все добре.

Кілька днів він боровся зі своїм станом, але незабаром відчув, що після будь-якого вживання їжі в нього починається дивна нудота. Довелося звернутися в поліклініку, і лікар негайно направив Павла в лікарню на обстеження.
Через кілька днів у нього несподівано діагностували рак, і негайно госпіталізували.

— Чому хвороба виявилася тільки зараз?! — того ж дня репетувала Раїса в кабінеті завідувача поліклініки. — Два місяці тому мій чоловік проходив у вас повне обстеження, і в нього не виявили жодних відхилень. Я буду на вас скаржитися! Я вас під суд віддам!

— На жаль, так, іноді, буває… — знизував плечима завідувач. — Можливо, у вашого чоловіка за цей час був якийсь сильний стрес?

— Який стрес?! Мій чоловік спокійна людина… — Раїса припинила кричати, і заридала. — Ми ж із ним за все життя жодного разу не посварилися… Він був абсолютно здоровою людиною… У нього і в роду всі довгожителі… — Раптом вона завмерла, згадавши недавню розмову про дзеркало. Розмазала сльози по щоках і втупилася на завідувача. — Скажіть, а може людина захворіти, якщо в неї в кабінеті поміняли меблі?

— Що? Які меблі?
— Ну, наприклад, повісили не те дзеркало.

— Ну, це навряд чи… – Завідувач зітхнув. — Я прошу вас, візьміть себе в руки. Ви маєте зрозуміти, що в наш час це ще не вирок. І не здумайте при чоловікові ось так само ридати. Тепер ви зобов’язані при ньому бути завжди сильною і спокійною.

— Так-так… — закивала вона, не слухаючи завідувача. — Потрібно терміново повернути це дзеркало! Терміново! — Рая вискочила з кабінету і помчала додому.

Того самого червонодеревника вони з донькою відшукали дуже швидко. Тому що зберігся його номер телефону. Майстер, слухаючи по телефону плутаний жіночий голос, довго не міг зрозуміти, що від нього хочуть. Потім не витримав і буркнув: «Приїжджайте, тут на місці розберемося».

На щастя, його руки до дзеркала Павла дістатися ще не встигли. Уважно вислухавши всю історію, майстер, навіть не замислюючись, пішов у свою майстерню, попорпався там у старих речах, і незабаром вручив Раїсі з дочкою їхню старовинну реліквію.

— Лише б допомогло… — тільки й сказав він. І коли йому почали пхати гроші, він категорично відмовився приймати їх.

Доставивши дзеркало додому, Раїса, вже без доньки, помчала до чоловіка в лікарню. Але її туди не пустили, бо була вже ніч. А наступного ранку, від лікарів вона дізналася, що через тиждень чоловікові призначили операцію.

— Павло, — рішуче сказала вона, увійшовши до нього в палату, і присівши до чоловіка на ліжко, — тепер усе буде добре! Ми з донькою його повернули!

— Кого повернули? — слабким голосом, ледь чутно, запитав він.
— Твоє дзеркало.

— Яке дзеркало?
— Те саме. У яке дивилася вся твоя рідня. Ми його знайшли.

— Навіщо? — байдуже запитав Павло.
— Як навіщо? — здивувалася Раїса. — Ти ж сам сказав, що завдяки йому у вашому роду всі довгожителі.

— Ах, ти про це… Ти повірила в ці казки?
— Як казки? — обурено вигукнула вона. — Це не казки! Зараз я відпрошу тебе в лікарів, і ми поїдемо з тобою додому.

— Навіщо? — знову байдуже поставив він усе те саме запитання.
— Заряджатися енергією твоїх предків!

— Я не можу, Рая. Мені важко вставати. Ходити тим більше.
— Нічого. Якщо ти не зможеш, ми з донькою віднесемо тебе на руках. — І вона побігла до завідувача відділення відпрошувати чоловіка.

За годину Павло, похитуючись від страшної втоми, притримуваний дружиною і донькою, увійшов до свого домашнього кабінету. Його довели до дивана, посадили на нього, підклавши з усіх боків подушки, і поставили перед ним те саме старовинне дзеркало, притуливши до спинки стільця. Потім дружина запалила в кімнаті повне світло і сказала:

— Усе, Павло. Тепер ти точно вилікуєшся. Я думаю, нам потрібно залишити тебе з твоїми предками наодинці.

Коли Рая з донькою вийшли, Павло подивився на своє відображення в цьому каламутному дзеркалі, і жахнувся. Він себе зовсім не впізнав.

Впалі щоки, загострений ніс, порожні очі. І зморшки на лобі, як у стародавнього старого. Але раптом усередині дзеркала – він розгледів батька, який на кілька секунд з’явився поруч і підбадьорливо поплескав його по плечу.

Потім промайнуло відображення діда, у потертій майці, який жестом показав, що у Павла має бути все добре. Потім почали з’являтися обличчя, які він не бачив навіть на фотографіях…

Наступного ранку Павла повезли назад до лікарні. З таксі він виходив уже сам, нехай і насилу, але, при цьому тримався досить бадьоро.

Через два дні, коли готуючи до операції у нього знову взяли аналізи, виявилося, що хвороба, начебто, кудись зникла.

Повторні аналізи показали, що Павло абсолютно здоровий.

КІНЕЦЬ.