– Натуся, збирайся швидше! Не зручно запізнюватися. Перший раз до Зав’ялових ідемо!

– Я вже майже готова, через п’ять хвилин вийдемо, обіцяю, – я крутилася вужиком, намагаючись упоратися з неподатливою блискавкою.

Нарешті мені це вдалося, і тепер я прискіпливо оглядала своє відображення, поправляючи макіяж і пасма, що вибилися з зачіски.

– Наталко, ти ідеальна! Чарівна! Чудова! Але не могла б ти трохи прискоритись, нам ще в магазин заїхати треба! – Сергій тупцював біля вхідних дверей і вимогливо брязкав ключами.

– Все це якось дивно, – я глянула на чоловіка, перевіряючи, чи не забув той накинути настільки нелюбий піджак, – вперше ми йдемо до когось у гості й несемо з собою їжу та напої.

– Нічого не дивно, – відмахнувся чоловік, – Вітька чудовий хлопець, він пояснив, що зараз у родини тимчасові труднощі. Переїзд, зміна роботи, сама розумієш…

Віктор був новим колегою Сергія. У компанію він прийшов місяць тому, швидко влився в колектив, показав себе товариським, відкритим, впевненим у собі хлопцем.

З Сергієм вони ділили один кабінет на двох, і кілька днів тому Віктор запропонував зустрітися сім’ями, та трохи посидіти, так би мовити, відзначити знайомство.

– Тільки в мене, Сергію, до тебе прохання, прихопіть по дорозі пару пляшечок, ну, і з їжі щось.

Якщо Сергій і здивувався, то знаку не подав, він взагалі не звик судити про людей з одного вчинку. До прохання колеги поставився спокійно, попросив мене зляпати пару салатиків, та курку свою коронну запекти.

На гостини ми прийшли вчасно. Двері відчинив усміхнений Віктор, з-за плеча якого виглядала висока повненька жінка в окулярах.

-Знайомтеся, моя дружина, Люба.
У вітальні на нас чекав накритий стіл.

Мені тут же впало в очі, що все частування суворо розраховане на чотирьох: чотири бутербродики зі шпротами, чотири скибочки ковбаси, чотири скибочки сиру, чотири мариновані огірочки й так далі за списком.

– Ну що, сідайте, гості дорогі, – потирав руки Віктор, ставлячи в центр столу приготовану Наталкою курку і відкриваючи пляшку червоного, куплену Сергієм.

Його дружина, тим часом накладала собі салат, принесений нами.

Застілля потекло своєю чергою. Всі розслабилися, повеселішали, проте, я раз у раз ловила на собі уважний Любин погляд.

Прискіпливо стежила господарка і за Сергієм, той же нічого не помічав, захоплено обговорюючи з Віктором якісь робочі запитання.

З’ївши один бутерброд, Сергій потягнувся за другим, і Любині щоки вмить порожевіли, а погляд став гострішим за буравчика.

Я, про всяк випадок, штовхнула чоловіка під столом ногою, але той нічого не зрозумів. Розгублено озирнувся, трохи відсунувся і почав щось доводити колезі.

Злапавши неврахований бутерброд, він, не моргнувши, закинув у рот другий шматок ковбаси. Мені було страшно дивитись на Любу. Стиснувши губи в нитку, господиня спопеляла нас поглядом.

Настав час чаювання. Як я і передбачала, на столі з’явилися чотири тістечка. Компанію їм складала вазочка з чотирма цукерками, та чотири крихітні креманки варення.

– Куштуйте, гості дорогі, – процідила Люба, – але й про інших не забувайте, – вона так подивилася на Сергія, що той аж похлинувся.

Після чаювання Віктор запропонував нам подивитися його колекцію настільних ігор.

Люба з нами не пішла. Все з тим же незадоволеним обличчям вона зібрала посуд зі столу, та віднесла на кухню.

– Люба, давай я допоможу тобі посуд помити, – запропонував Сергій, який досі відчував себе ніяково після зауваження господині.

– Добре, – великодушно погодилася Люба.

Сергій увімкнув воду і почав мити тарілки. Він чекав, що господиня піде, але та стояла за спиною і дивилася.

-Зроби менший напір, якщо так лити, знаєш скільки по лічильниках набіжить, – раптом сказала Люба.

Сергій виконав вказівку.
– Ще менше.

– Але якщо я зроблю менше, то не промию піну від засобу для миття посуду, – заперечив Сергій.
– Ми завжди робимо тонку цівку, все добре промивається, – відбила Люба.

– Це вже не цівка, це кап-кап, – продовжував жалітися Сергій.
Люба, із рожевої, швидко почервоніла:

– Не потрібно мені допомагати, я все сама помию. І, до речі, коли ти протираєш тарілку, воду потрібно вимикати!

– Та як же мене все це вже … – Сергій з гуркотом поставив на стіл немитий посуд, сходив у передпокій за гаманцем, дістав триста гривень і вручив їх господині:

– Цього вистачить сплатити моє миття?
Не змінивши вираз обличчя, Люба спокійно взяла гроші й поклала в кишеню.

На галас вийшли ми з Віктором.
– Ви що тут творите? Грати йдемо? – весело спитав господар.

– Ні, Віть, ти вибач, ми додому!
Віктор глянув на дружину і, здається, все зрозумів.

– Ну, як знаєш! А можна, я пляшку, ту, що ще не відкрили, собі залишу. Все ж таки ми галявину накривали…

Сергій лише рукою махнув.
Вже в машині я, прийшовши до тями, почала реготати, як ненормальна.

– Ти чого? – не зрозумів Сергій.

– Ой, Сергію, ну ти й відзначився! Вимив гору посуду, та ще й за свої гроші! Цінуй мене, дорогий! Вдома я дозволяю тобі мити посуд абсолютно безплатно! Оце так сходили в гості!

Більше до Зав’ялових ми ні ногою! Бувають же такі недолугі скнари! Це капець! А вам не доводилося стикатися з такими “економними” господарями?

КІНЕЦЬ.