Ми живемо в Києві, а мої батьки на Закарпатті, недалеко від Румунії. Бачимося рідко, вони навіть нашу трирічну донечку ще не бачила. Як вона нас в гості зазивала! Поїхали на свою голову.

Приїхали. Ну погодували нас варениками. А потім кошмар почався. З першого дня нашого приїзду мама вся в консервацію пірнула. Варення, аджика, помідори, ікра, повидло, компоти. Варить його все прямо відрами.

Ходить цілий день голосить, як це важко, що руки відваляться скоро, а все ж заради нас, а так би вона в життя цього варення не варила б. Кажу:

– Мамо, ми це все не їмо, не треба заради нас! – але для неї це не аргумент. Вона краще знає, що нам треба.

Друга ситуація – з водою. У кулері закінчилася вода і треба йти до підвалу за запасним бутилем. Чоловік сказав їй, що потрібно терміново відповісти на дзвінок роботи і через 15 хвилин він сходить.

Вона зі сльозами на очах, мовляв, нема кому старим води принести – і сама йде до підвалу. А моїм стареньким батькам – на хвилиночку – 52 і 55 років! Я наздоганяю маму і прошу, щоб вона почекала. Вона відповідає:

– Ніколи мені чекати, поки дехто наговориться по телефону!

Одним словом, мама чіпляється абсолютно до кожної дрібниці: дитину ми розбалували, до памперсів привчили, мій чоловік приїхав до них у гості, а сам постійно бігає на дзвінки відповідати – а у чоловіка робота така, його відпустили з умовою, що буде на зв’язку 24 години на добу.

Що чоловік хлів не хоче ремонтувати з тестем і потім міцненько попосидіти. А чоловік взагалі у мене міцненького не вживає і спортом займається.

Що у нас – життя-малина в Києві, а у них все погано, важко в селі, все розвалюється, нікому нічого не потрібно і так далі.

Ми приїхали на два тижні, але я вже не знаю,  чи залишилися ось у такій обстановці, чи ноги в руки – і додому? Наче й хотілося в Карпатах побути, але готелів тут нема. Місто маленьке, та й будинок у батьків великий.

Усього 4 дні тут, а в мене терпіння і нерви вже закінчуються. Я не знаю, що з батьками трапилося. Раніше такого з ними не було, були нормальні. Чоловіка мого любили, консервацією не займалися в таких масштабах.

Щоб ви на нашому місці зробили? А я ще як уявлю, як мама нам машину своїми банками закидає!

Джерело