-Ілля, як ти тепер без квартири, без машини, без сім’ї? – перелякано питала мене сусідка тітка Рая.
-Проживу, не турбуйтеся, – легко відповів я і побіг геть.

Взагалі, я ніколи не сумував, не впадав у відчай. Життя мене, звичайно, помотало, але в тому виключно моя провина.

Я жив добре з мамою. Вона мене дуже любила. Берегла від усіх негараздів. Тата не було. Мабуть, він не знав, або не хотів знати про моє існування. До шести років я вважав, що знайшовся у великій білокачанній капусті. За іншою маминою версією – добрий лелека випадково впустив згорток зі мною прямо в її дбайливі руки.

Також я довго вірив у Діда Мороза. Він завжди виконував усі мої побажання. Одного разу я замовив йому справжній парашут. Хотілося зістрибнути з даху висотного будинку. Але Дід Мороз затримався в дорозі та, мабуть, забув про мене.

Мама сказала:
-Ось тобі, синку, від Діда Мороза спортивний костюм. Не ображайся. Мабуть, Дідусь Мороз щось наплутав.

Я страшенно розгнівався. Як можна переплутати ПАРАШУТ зі спортивним костюмом?Словом, мамі дуже хотілося, щоб я довше залишався у казковому світі.

…Коли я привів кохану дівчину познайомитися з мамою, мама посміхнулася і сказала:
-Дорогенька, ти хочеш няньчитися з чоловіком, як з малим дитям? Тоді, Іллюша для тебе.
Моя дівчина посміялася і більше ми з нею не бачилися.

Наступна дівчина одразу стала моєю дружиною. Маму я не спромігся сповістити. Ми з Настею купили тортик, шампанське і з’явилися до мами.

-Привітай нас, мамо. Ми розписалися в РАГСі, – приголомшив я матір.
-Де житимете, молодята? – мама пішла в атаку.
-Тут, Якщо ти не заперечуєш. У Насті батьки у селі живуть.
-Чудово, синку. У тебе чудовий смак. У селах гарні дівчата. Тільки як ти опинився там? – запитала уїдливо мама.
-Ти Не зрозуміла. Настя у місті працює. Ми познайомилися в кафе, – виправдовуюсь перед мамою, як хлопчик, що нашкодив.

Ми деякий час жили у мами. Потім я купив маленьку квартирку. Мама ненавиділа Настю, і це було взаємно.

Ми з Настею з’їхали від мами. В Насті з’явився син, та не від мене. Про це мені говорили всі друзі, але я не хотів вірити жахливій брехні Насті, вважав за краще бути в блаженному незнанні. Мій син Артем схожий на свого біологічного батька, як дві краплі води. Я знаю цього серцеїда.

…Зараз Артему двадцять п’ять років, ріднішої за нього людини в мене немає. З Настею я розлучився, коли Артему було чотири роки. Якийсь час жив у мами. Куплену квартиру я оформив на сина та Настю.

Мама, побачивши мене на порозі будинку з речами, не забула відзначити:
-Іллюша, красиві дівчата не завжди розумні…
…Незабаром мама назавжди покинула мене і цей світ.

У цей час своєчасно знайшлася жінка Катя. Вона одразу переселилася до мене.
З Катею було зручно та комфортно. Кохання не спостерігалося ні з чийого боку. Зате не було скандалів, повний штиль.

А я тим часом зв’язався з нечистим на руку партнером. Хотілося розширити бізнес. Партнер запропонував взяти кредит під мою квартиру, сам мешкав у тещі.
-Ми ж одну справу робимо, – вмовляв він мене.

Я, ідіот, погодився, повірив у чесні очі партнера по бізнесу. Бізнес прогорів. Партнер виявився вітряною людиною. Я загрузнув у боргах. Словом, банк описав мою квартиру і запропонував протягом місяця її покинути. Так я лишився без житла.

Довелося продати машину, щоб закрити кредит. Я кинувся до Насті, здай, мовляв, кут, поки зароблю на орендовану кімнату. Настя в ніяку. “Ти зруйнуєш моє особисте життя.”
До речі, колишня дружина досі самотня.

…Мандрував я кілька років. То у друзів, то у добрих людей, то у швидкоплинних жінок. Катя мене залишила, як тільки банк описав мою квартиру. Я нітрохи не страждав за цією безликою жінкою.

…Чотири роки я їздив на заробітки до Польщі. Втомлювався неймовірно. Борги, що висіли на мені потихеньку віддав. Сильно тягнуло на батьківщину…

Роки не стоять на місці. Мені п’ятдесят із хвостиком.
Нарешті я знайшов жінку своєї мрії. Поїхав якось із другом у село. Він попросив допомогти паркан поставити. Добре там! Простір! Дихається легко.

-Ну що, Іллюха, наречену тобі сватати? Сусідка у мене, прямо, ягідка! Щоправда, четверо дітей. Але вони вже зі своїми сім’ями. Внуків привозять на канікули. Згоден? – ніби, між ділом, пропонує друг.
-Та ну їх … Не хочу.
-Пошкодуєш. Жіночка – вогонь. Чоловік втік. Пияка був. Працює, добра, видна жінка, – не заспокоювався сват-дружок.

Те, що вона видна, я переконався одразу. До воріт підійшла досить пишна рожевощока жінка. Вона скоса поглядала на мене, стріляючи очима.
-Привіт, сусіде! Працівника найняв? Чи можна його орендувати? У мене хвіртка покосилася і теплиця протікає, – грайливо питала “видна” жінка.
-Звичайно, можна, Маріє! Цей працівник у тебе й заночує. Не бійся, його дружина не лаятиме, – зрадів друг своїй кмітливості.

…Одним словом, палка ніч видалася у нас із Марією. Ми з нею порозумілися відразу. Таких лагідних, поступливих, терплячих я не зустрічав на своєму шляху.

Марія випромінювала здоров’я та оптимізм. Попри розкішні форми, Марія була легкою, повітряною, як зефір. Я так її й називав – “моя зефірка”. Марію неможливо було застати без діла. Вона то на городі; то біля плити; то онукам носи витирає, примовляючи:
-Мої ж ви пташенята мокро носі!

Я полюбив цю непосидю жінку всією душею. А Маша всю свою невитрачену ніжність віддає без залишку мені ночами.

Я остаточно переїхав до села. У місті мене нічого не тримало, а проґавити таку жінку, як Марія, я не міг. Та й взагалі, чоловік без дружини, що гуска без води. Влаштувався трактористом. Працюю на фермі. З Марією встановили теплиці, тепер постачаємо городян редискою, ранніми огірками, помідорами.

…Діти Марії не одразу, але прийняли мене до своєї дружньої родини. Мій син Артем іноді приїжджає до нас з “пустою” сумкою. У неї Марія напихає різних домашніх продуктів: курочку, сметанку, сир… Артему дуже подобається метушлива Марія.

Ось таке в мене пишне кохання після п’ятдесяти. Ніколи не зневіряюся, не складаю лапки й життя підносить мені неймовірні сюрпризи.

КІНЕЦЬ.