Я ліпила вареники, бо і Остап їх любить, та й перед вихідними я люблю наварити, щоб потім про це не турбуватися. Як влетіла моя дочка з онуками в квартиру.

І діти і сама Олена почали гучно розмовляти. В мене за п’ять хвилин їхнього перебування в квартирі розболілась голова. І Остап мав прийти вже з роботи, а він не дуже любить, коли в домі безлад.

– Ой, Несторку, йди трохи пограйся у вітальні з Діанкою, а коли бабуся вареники зварить, я вас покличу, – сказала дочка.

Розумієте, що мене найбільше засмутило, що дочка все вирішує за мене.

Ось я і сказала, що вони прийшли не заплановано і вареників мені на її всю сім’ю не вистачить.

Я не думала, що дочка так відреагує. А може і знала і чекала такої реакції. Просто любить вона на халяву прийти з дітьми і наїстися.

Мені не шкода тих вареників було. До того ж, їх ціла стільниця, я ж заморожувати планувала. Але цього дня вони від мене пішли голодні.

Вся справа в тому, що моя дочка два роки тому розлучилася. Ой, ну подумаєш, чоловік наліво сходив. Теж мені ца-ца. Могла б і пробачити, в зятя і квартира була і робота гарна. Але ж ні, моя Олена горда, забрала дітей і постала з ними на моєму порозі.

Але я зразу вказала на розворот.

– Раз так необдумано вчинила, значить і живи де хочеш з тими дітьми.

Мого чоловіка десять років тому не стало. Але я не одна, бо живу хоч і без розписки, але з чоловіком.

Остап вже на пенсії, але ще працює в охороні. Він хороший, але при розлученні квартиру віддав дружині і дітям. Сам довгий час жив з батьками, ну а тепер живе у мене.

Олені ж це не подобається. Вона всім родичам розказує, що я рідну дочку і онуків проміняла на чоловічі штани.

Але ж я також маю право на щастя, чи ні?

Якби Олена пробачила чоловіка, то б і жила собі щасливо. А так що? Мотається то до мене то до свекрухи, щоб діти щось смачненьке з’їли. Олена працює, але більшість грошей йде на оренду. Ось і виходить, що я ще й онуків маю кормити.

Насправді мені тих вареників для них не шкода було. Але як інакше привести Олену до тями?

Джерело