Літо, тепло, я з донькою у декреті, чоловік на роботу поїхав. За вікном двадцять п’ять градусів, вище за нуль. Мені зателефонувала подруга, теж декретниця:

– Поїхали з дітьми на пляж, за пів години їзди від міста є класний чистий ставок, одне з небагатьох місць, де офіційно дозволено купатися, проби брали, нічого не виявили. Можна мангал орендувати, курку засмажимо.

Подумала та вирішила, що поїдемо. Чоловіку написала, що їду з подругою та нашими дітьми на природу, де пляж знаходиться, написала. Чоловік побажав нам удачі. Сказав, щоб дзвонила, якщо що.

Ми з донькою зібралися, сіли в машину, та поїхали. Подруга також була на своїй машині була. Вже на пляжі ми з нею зустрілися. Вирішили, що нам треба купити. Я з дітьми залишилася, а подруга поїхала в магазин.

Я – ворона! Доньці півтора року, іноді ще спить, абияк, тому я звук на телефоні завжди вимикаю. Того дня ввімкнути забула, ще й телефон у машині залишила.

М’ясо посмажили, по черзі купатися ходили. Дітей у воду, в самий став, занурювати не наважилися, але на пляжі можна було орендувати маленькі надувні басейни, що ми й зробили.

Діти сиділи, у басейні копошилися. Ми смачно поїли, добре провели час, відпочили. Діти поспати встигли, ми позасмагали.

Коли вирішили їхати додому, та до машин дісталися, я згадала про телефон. Там були два пропущені від чоловіка. Я передзвонила, але він не відповів.

З дому ми з донькою поїхали о дванадцятій годині дня, повернулися – до шостої вечора.

Під’їхала до будинку, здивувалася – авто чоловіка стояло на стоянці. Хоча за часом, він мав ще тільки виїжджати з роботи. У квартиру зайшли, а там картина олією: чоловік спить, його сестра суп варить!

– Ти де ходиш? Чому я повинна варити твоєму хворому чоловікові курячий суп? – напала на мене сестра чоловіка.

– Хто хворий? Навіщо суп?

– Брат різко захворів. Після обіду температура підскочила, нежить, він із роботи відпросився. Йому мама зателефонувала, дізналася, що захворів, а тебе вдома нема, мене сюди відправила. Повторю питання: де ти ходиш?

– Відповім – не твоя справа!

– Залишилося засмажку зробити, сама впораєшся, я поїхала. Робити мені більше нічого, як їздити по всіх хворих і супи варити, поки їхні дружини десь вештаються!

– Не приїжджала б і не варила.

– Наступного разу не приїду, – пообіцяла вона.

Чоловік прокинувся за годину. Підтвердив, що на роботі, під час обідньої перерви, йому різко стало погано: температура, ніс потік. Лікар його оглянув, додому відправив.

Сказали, щоб на лікарняний ішов. Мати йому дзвонила, дізналася, що він хворіє, сестру до нас додому відправила, а то, як це людина захворіла, а доглядати нікому.

– Чому не написав? Подрузі міг би зателефонувати, номер же знаєш!

– Навіщо? Я ж не богу душу зібрався віддавати. Загалом, не розумію, навіщо сестра приїхала, я мамі казав, що ніхто мені тут не потрібен!

– Подрузі твоїй не зателефонував з цієї ж причини – не дитина, сам впорався б, навіщо вашому відпочинку заважати?

Виявилося, що я погана дружина! Моєму чоловікові не пощастило! Він, бідненький, захворів, а дружині начхати!

Довелося сестрі за вказівкою матері їхати, доглядати за хворим братом! Суп йому зварила, поки дружина десь вешталася, та час весело проводила!

– Ти ж знаєш, що мама іноді недолуга, не зважай, – просив чоловік, коли його мати до мене чіплялася, через той день.

Іноді недолуга? Я б інакше сказала! І сестра чоловіка теж хвора! Мамі відмовити не змогла, приїхала варити суп, а зірватися вирішила на мені!

Я яким боком? Я її кликала? Просила? Ні! Вкотре переконуюсь, що мій чоловік – найадекватніший представник їхньої родини!

Я намагаюся не дуже потурати на їхні закиди, але не завжди вдається! Нерви ж не залізні! Для себе вирішила, що буду розумніша за них, але терпіння висить на волосині!

Якщо чоловік мене не засуджує, і не вбачає моєї провини, якого дідька “родички” чіпляються? У вас теж такі “турботливі” родичі?

КІНЕЦЬ.