Мене дуже хвилює, що моя свекруха Ірина Володимирівна у свої 48 років не працює і занадто себе любить! Так, у неї є чоловік, який її утримує, але це не дає їй права поводитися так у нас в гостях.

Оце б моя мама так себе вела! Та ні. Моя і з дитиною погуляє, і вареників наліпить, і борщику свіженького зварить. Аще поприбирає завжди, там де у мене руки не доходять. Одним словом – мама!

А ця? приїде до нас у гості вона – і лежить на дивані, не допомагає нічого. Я працюю 6-7 днів на тиждень по 10 годин. І я не хочу втомлена після роботи обслуговувати ще й її, догоджати у всьому. Так, це вона подарувала сину квартиру, але я її про це не просила, ну чесно.

Для коханого чоловіка і себе мені не важко приготувати, прибрати. Ну але вибачте, я не персональна її фрейліна, щоб каву вранці подавати в ліжко і інші примхи виконувати.

Взагалі не хочу зайвий раз бачити маму чоловіка і не дай Бог жити з нею разом. Коли Ірина Володимирівна до нас приїжджає разом із чоловіком, я тільки чекаю, коли вони поїдуть.

Я після них кілька разів все перемиваю – ванну, посуд, все перу, чого вони торкалися – постіль, пледи, рушники. Бо воно мені все несе їхньою енергетикою.

Ми збираємося планувати другу дитину і Ірина Володимирівна сказала, що приїде до нас пожити. І ця думка мене дуже бентежить, треба постійно поговорити з чоловіком, і розповісти йому все, про те, як мене  такі гості виводять з себе, особливо це відбувається від спілкування з його мамою.

Чоловік не бачить нічого поганого в тому, що його мама не працює, адже її забезпечує чоловік. Ось тільки у чоловіка є проблеми зі здоров’ям, і не дай Бог що трапиться, хто тоді її утримуватиме? Мені воно і даром не треба.

Джерело