— Віталію, ти навіщо сестрі своїй про машину сказав? Адже домовлялися ж, що нікому ні слова!

— Ну вибач, Маринко, якось випадково вийшло, до слова довелося, ось і сказав. Та годі тобі, ну дізналися і дізналися. Все одно шило в мішку не сховати, рано чи пізно дізнаються, тим паче не чужа ж людина, сестра рідна.

— Та в тому й річ, що вже краще чужому сказати, ніж таким своїм. Ти уявляєш, що зараз почнеться?

— Ой, та що там почнеться? Ну подумаєш, побісяться трохи, та на тому місці й сядуть. Немає в них такої суми, щоб на цю машину замахнутися.

— Ну-ну. Ти тільки згадай, що було після того, як ми першу машину поміняли, а потім другу і третю, і не здумай навіть слухати свою сестрицю. Сам же знаєш, яка вона є!

Віталій винувато дивився на дружину.

— Ні, що ти, Марино! Як і домовлялися, відразу ж виставимо на продаж, без розмов, без розстрочок.

— Ось саме, Віталію. Без розмов. Без розстрочок. Інакше кредит ми платитимемо довго і з відсотками, а Наталя кататиметься на нашій машинці, і ні про що не думатиме.

Не те, щоб Наталя була поганою людиною… Не погана, не хороша, не складна, не проста. Звичайна. Тільки от про таких, як Наталя, кажуть, мовляв, собі на умі, свого не проґавить, і чуже, коли є можливість, узяти не цурається. Хитромудра занадто, скрізь вигоду знайде, без мила в м’яке місце залізе, а якщо дуже захоче, то й сніг посеред зими втридорога продасть.

Віталій машини любив, стежив за ними, обслуговував вчасно і прислухався до кожного стороннього шуму, але намагався не прив’язуватися до залізяки, а тому міняв їх без жалю, щойно машина починала часто ламатися.

Першу дев’ятку вони купили, тільки-но одружившись. Звісно, машина була зовсім не нова, і ремонту потребувала регулярно, але поки варіантів особливо не було, чоловік скрипів зубами і їздив по розборках у пошуках запчастин.

Щойно сім’я стала на ноги, почали відкладати на іншу машину. Не вистачало зовсім небагато, і Віталія, плюнувши, взяв суму, якої не вистачало, в кредит, і купив свіжішу машину.

Наталя обійшла машинку по колу, поцокала язиком, мовляв, красиво жити не заборониш, будете тепер на іномарці їздити, ділові. А нам, мовляв, із нашими доходами та купою дітей тільки й залишається, що пішки ноги бити.

Під час застілля з нагоди купівлі автомобіля Наталя знайшла момент, коли брат був трохи напідпитку, і підсіла до нього, мовляв, братику, ви ж продавати машину – то будете? Напевно вже не дуже дорого, все ж не нова дев’ятка, старенька вже.

Віталій, не відчуваючи підступу, повідомив, мовляв, так, будемо продавати, звісно, за дорого не продаси, відро з болтами.

— А давай ми її у вас заберемо? Одразу, звісно, всієї суми в нас немає, але частинами – то швидко розрахуємося. І нам добре, і вам. Не чужі ж люди.

Віталій, почухавши голову, було засумнівався, та сестра, як п’явка, прилипла, мовляв, давай-давай-давай!

Ой, була не була! І то правда, не чужі люди, свої.

Словесний договір скріпили чарочкою, супроводили тостами, та на тому й вирішили, що, мовляв, розстрочка вам на 6 місяців, катайтеся на здоров’я.

І все б нічого, тільки ці 6 місяців розтягнулися на півтора року. То грошей зараз немає, почекай, братику. То дітям чоботи, сорочки, куртки купувати треба, порозтратилися трохи, мовляв потерпи. То одне, то інше. Як у тій приказці, то цукор скінчився, то труси порвалися. А наприкінці, коли вже Марина почала обурюватися, Єгор, чоловік Наталії, і зовсім сказав, мовляв, щось ти, родичу, ціну за своє корито завищив, надто вже дорого для відра з болтами, сиплеться вся, валиться, тільки знай, гроші смокче. Знижуй ціну.

Віталій, махнувши рукою, мовляв, чорт із тобою, останні тисячі можеш не віддавати, від дружини це своє рішення сховав, від гріха подалі, а то й так Марина бурчить, незадоволена.

Через кілька років історія повторилася.

Віталій, назбиравши грошей, вирішив купити машину побільше, мовляв універсал саме те буде, і на відпочинок з’їздити, і десь щось привезти.

Сестриця, щойно дізнавшись про майбутню покупку, почала свербіти брату, мовляв, наша дев’ятка зовсім уже давня, вбита вся. Давай за старою схемою, ви собі універсал, а ми у вас ніссан заберемо.

Марина, щойно почувши цю розмову, суворо сказала, що, мовляв, я не проти, але тільки всю суму одразу, ніяких розстрочок, інакше й говорити нема про що.

Спочатку так і домовлялися. Мовляв, Єгор візьме кредит, і всі грошики, копієчка в копієчку одразу з рук у руки і передасть. Тільки щось пішло не так, і кредит Єгору не дали.

Наталя тільки що в ногах у брата не валялася, мовляв ну ти ж знаєш, я все віддам! Аж надто машинку змінити хочеться, вже й налаштувалися на неї, хороша ж, знаю, що стежиш ти за технікою.

Віталій знову махнув рукою, мовляв гаразд, забирайте, що вже там, свої ж люди.

І знову сім’я Наталії каталася на машинці, не поспішаючи гасити борг. А що, дуже навіть вигідно виходить, такий собі безвідсотковий кредит та ще й з можливістю відстрочки.

Ледве забрав Віталій свої грошики, все якісь відмовки та виправдання та відмовки у сестри.

Третя машина попливла повз Наталю, бо Віталій знайшов хорошу машину за смачну ціну, і навіть розмовляти з сестрою не став, мовляв, гроші вкрай потрібні, а тому тільки всю суму одразу.

Ох і скрипіла сестра зубами! Така схема робоча була, і раптом промах вийшов. Як не старалася вона, як не вмовляла, не вийшло розжалобити брата.

І ось, через кілька років, Віталій зібрався купувати іншу машину, та так вчасно! У Наталченого старенького ніссана вже і двигун на ладан дихає, весь коптить, димить, масло жере вже не літрами, а відрами, та й коробка пхається, того й дивись, що відійде в інший світ не сьогодні-завтра. З підвіскою теж біда, все гримить і валиться, а тому було б вельми непогано поміняти машину за старою, звичною і зручною для неї схемою і скористатися безвідсотковою розстрочкою від брата.

Тільки закинула Наталя вудку та завела розмову з Віталієм, як той замахав руками, мовляв, що ти, сестро! Машина моя хоч і не нова, але за ринком тисяч 700 коштує. Яка вже тут розстрочка? Ти хоч уявляєш, скільки вам на місяць платити доведеться? Звідки у вас такі гроші? Ти не те, що за півроку, і за рік не віддаси!

— Ну не за рік, за 2-3 роки розрахуюся.

— Ні, навіть і не думай, Наталю. Я планую свою продати, та кредит закрити.

— А може я буду тобі щомісяця віддавати, а ти їх у кредит вкладатимеш? Ти подумай, Віталію. Не так-то просто зараз машину продати, тим більше за такі гроші. Я, можна сказати, тобі навіть користь роблю, гарний варіант пропоную.

Вже вона і так, і сяк перед братом, ні, не реагує він, немов і не чує.

Ох, як прикро було Наталі, коли побачила вона дружину брата за кермом новенької машини! Треба ж, які стали! Зазналися, навіть обмивати не покликали!

— Шикарно ви живете, Марино, раз на п’ятирічку машини міняєте. А ця так і зовсім із салону! Дивись краса яка! Вся блищить, переливається! Ну так, вас багатих не зрозуміти, тільки прибідняєтеся, що грошей немає. У вас же та машина ще хороша, що це ви її міняти надумали?

— Так хороша, але ось вирішили, що поки можливість є, замінимо. Якраз поки сини ще в школі вчаться, розрахуємося за неї, а потім і не до машин буде, коли 2 студенти в сім’ї з’явиться.

— Ну так, а нам завдяки вам тепер до старості на іржавому кориті їздити доведеться! Кому що. Хтось машини з салону бере, а хтось за братом машини докочує.

Марина здивовано дивилася на сестру чоловіка.

— У сенсі, завдяки нам? А ми тут до чого? Ми вам що, купувати машину іншу забороняємо?

— Ще б ви забороняли! Були б у мене гроші, я б і не питала, мовчки б узяла, а так – що я без грошей куплю? Я вашу хотіла взяти, так само, в розстрочку, з Віталькою розмову тільки завела, то він аж побілішав від злості! Слухай, а може ти з ним поговориш, дружина ж усе-таки, рідна душа. Тим паче, що покупці, я дивлюся, в чергу не вишикувалися, стоїть же мертвим капіталом машина!

— Про що поговорити, Наталко? Щоб він вам машину собі у збиток знову продав?

— Ну чому у збиток, Марино? Я ж плачу, не відмовляюся. Та й можна подумати, що в гаражі вона вам дохід приносить! А взагалі, ваш кредит – не моя проблема.

— Так і те, що у вас грошей на машину немає, нас мало хвилює, Наталко!

— Ах ось як ти заговорила? Ну знаєш!!! Я у вас машину купити хочу, а ви ніс відвертаєте!

Як же образилася Наталя, коли дізналася, що братик машину все ж продав! Вона ж сподівалася, що скоро пересяде зі старенького Ніссана за більш солідну машину, а тут такий облом!

Подзвонила вона Марині з претензією, мовляв ви чому так робите? Я хотіла машину вашу купити, а ви взяли і продали! Мовляв, ось що з людьми роблять гроші! Жадібні ви стали, Марино. Жадібні, та гордовиті!

Марина виправдовуватися не стала, сказала просто:

— А чого ж не купувала, Наталю? Дивись, яка хитра! Хочеш і рибку з’їсти, і кісточкою не вдавитися!

Образилася сестра і на брата, і на дружину його, та так, що і вітатися перестала, і плітки розпускає, мовляв, гордовитий став брат, щойно гроші з’явилися. Хто ми такі? Бідні родичі, автівок із салону не купуємо, не рівня їм, багатим!

КІНЕЦЬ.