Я світився від щастя: тепер я можу нарешті піти з посади слюсаря, що набридла мені за десять років, ще й зарплатня була мізерна.

Причина була проста: я мріяв про свій бізнес і таки наважився його відкрити!

Зайнявся я не чимось особливим, а ремонтом побутової техніки. Я з юності був на всі руки майстер і часто лагодив родичам, у вільний від роботи час, холодильники, телевізори та пральні машинки.

Тому, коли виникли проблеми на роботі, я вирішив відкрити свою майстерню з ремонту побутової техніки.

Приміщення знайшлося досить швидко, і вже за два тижні я повністю поринув у роботу. Якщо перед відкриттям я боявся, що клієнтів не буде, то потім зрозумів, що даремно так думав.

Щоб встигнути виконувати всі замовлення вчасно, я навіть взяв на роботу ще одну людину.

Спочатку я запропонував підробіток чоловікові сестри, але той відмовився, сказавши, що йому і так вистачає, чим зайнятися.

Його відповідь трохи здивувала мене, оскільки я чудово знав, що Сергій близько пів року ніде не працював.

Через два місяці до мене подзвонила сестра Вікторія. Для галочки вона спитала, як у мене справи й, не дослухавши мене, перейшла до найголовнішого.

– Вітя, у нас пральна машина зламалася. Можеш подивитись? – попросила вона.
– Після роботи тільки можу заїхати, годині о дев’ятій…

– Ні, о дев’ятій нас не буде, давай або о сьомій, або о десятій, – запропонувала свій варіант Віка.

Проте я був змушений відмовитись, бо їхати на інший кінець міста, або стирчати годину біля під’їзду, я не хотів.

– Ну дякую, – ображено пробурчала вона і кинула слухавку.
Наступного дня, як ні в чому не бувало, вона знову зателефонувала мені з тим самим питанням.

Цього разу ми вмовилися зустрітися о восьмій вечора. На превеликий мій жаль, у призначену годину Віки не виявилося вдома.

Мені довелося ще пів години стирчати в машині біля під’їзду і чекати на приїзд сестри.
– Чого такий невдоволений? – пирхнула вона, побачивши досаду на моєму обличчі.

– Хотілося б не чекати на тебе біля будинку, – з осудом зітхнув я. – Справ і без того купа.
– Встигнеш усе зробити, – посміхнулася сестра і поманила мене за собою до хати.

Я оглянув зламану пральну машинку та виніс вердикт: ремонт обійдеться у півтори тисячі.
– Це тільки за деталь, – сказав я, натякаючи, що за свою роботу не візьму жодної гривні.

– Чого так дорого? Невже для рідної сестри знижки не буде? – лукаво примружилася Вікторія, бажаючи збити ціну.

– Віка, я ж говорю, що це ціна деталі. Її треба замовляти й, за неї треба платити, – знову почав пояснювати я.

Однак сестра ніби не почула мене. Вона ображено відстовбурчила губу і насупилась.
– Гаразд, замовляй, – невдоволено пробурчала Вікторія. – Коли машинку зможеш забрати?

– Де твій чоловік? Допоміг би мені, я один її не віднесу, – Я поцікавився з приводу зятя.
– У друзів він. Сам завтра тобі машинку привезе…

Наступного дня, ближче до вечора, я зрозумів, що Сергій так і не привіз обіцяної пралки.
Я зателефонував сестрі та поцікавився, чи чекати мені сьогодні пральну машинку.

– Сергій сказав, навіщо її возити, якщо ти в нас можеш відремонтувати. Купи деталь і постав у квартирі, – байдуже відгукнулася Вікторія.

– Ні, привозьте, там потрібно буде зварювання виконати, – пояснив я сестрі.

Сестра невдоволено пирхнула і сказала, що порадиться з Сергієм з приводу того, чи потрібен їм такий ремонт, чи ні.

Ближче до ночі Віка повідомила мені про те, що за пів години чоловік привезе пралку на ремонт.
– Приїдь у майстерню, щоб Сергій на тебе не чекав, – роздратовано промовила жінка.

Я стиснув зуби. Сестра своїм неймовірним нахабством і пофігізмом починала мене злити.
– Протягом дня не можна було це зробити? Мені через все місто тягнутися! – обурено промовив я.

– Хто винен, що ти поскупився і зняв в оренду приміщення у чорта на паличках, – уїдливо засміялася Віка.

Я зустрівся із зятем за годину біля своєї майстерні. Було видно, що Сергій невдоволений тим, що йому довелося везти пралку серед ночі.

– Всі питання до дружини, – не бажаючи слухати моє скиглення, сухо відповів чоловік.
Наступні кілька днів я допізна залишався в майстерні й лагодив пралку сестри.

Віка дзвонила мені щодня і питала, коли вона отримає назад свою машинку.

Ближче до кінця тижня я зателефонував до сестри й повідомив про те, що зять може приїхати за пралкою.

– Півтори тисячі за деталь, – ще раз нагадав я сестрі, знаючи, як вона неохоче любить повертати борги.

Кілька разів мені доводилося з нею стикатися, і я знав, що якщо Віка не віддала гроші одразу, чекати потім уже не варто.

За три години Сергій приїхав за своєю пралкою. Я зголосився особисто віддати машинку і, побачивши зятя, спитав про гроші.

– Які ще гроші? – скривився чоловік. – Віка мені нічого не казала. Ти що з рідної сестри гроші просиш? Капець… взагалі ніякого сумління немає…

– Слухай, ти вважаєш, що я за свої гроші повинен деталі купувати? Я й так за роботу нічого не взяв, – обурився я.

– Ну, може тобі ще й вклонитися? – гонористо спитав Сергій. – Міг би й знижку зробити, ти ж знаєш, що у нас зара

КІНЕЦЬ.