– Надійко, у тебе одна дитина, але ти і тут не впоралася! З трьома, я, тебе розсіяну, геть не уявляю, – бурмотіла без перестанку свекруха, яка з’явилася у воротах саме в той момент, коли я зрозуміла, що Миколка не крутиться, як зазвичай, біля моєї спідниці. На пошуки сина прибігла і сусідка, яка теж додавала “жару у вогонь”. Оббігавши все подвір’я я зайшла зі сльозами на очах до хати і з кімнати сина почула дивний “скрип”

Моєму сину було тоді всього 4 рочки. Жили ми із чоловіком у приватному будинку. Якось до нас вирішила навідатися свекруха.

Поки я наводила лад, син бігав за мною. Потім настала підозріла тиша. Я вибігла надвір, але дитини ніде не було. Миколка наче крізь землю провалився.

Сусідів не було, тому навіть запитати нема кого. Я не могла зрозуміти, як він перебрався через паркан. Син його відкривати не вмів.

У голові роїлися багато безглуздих думок. Я була не в собі, адже не знала, куди податися і що робити. І саме в цей момент на горизонті з’явилася свекруха:

– Чому ти така схвильована?

– Миколка кудись подівся. Грав біля мене, а потім просто зник.

– Тобто зник? Ти за однією дитиною приглянути не можеш?

Я проігнорувала слова свекрухи і пішла до будинку обшукувати всі кути, щоб знайти сина. Я почала згадувати всі місця, де він зазвичай любить ховатися. Проте Миколки ніде не було.

Свекруха продовжувала діяти мені на нерви, але я не звертала уваги. Я займалася пошуками сина, а решта мене не хвилювало.

Коли прийшла моя сусідка, я їй розповіла про те, що сталося.

– Ой, треба шукати. У моєї знайомої якось дитина зникла… Знайшли через три дні… Її навіть чоловік покинув через цю ситуацію.

– Олю, дякую за підтримку! Я впевнена, що Микола далеко сама не пішла. Він зазвичай навіть за ворота не виходить.

– Просто треба стежити за дитиною! – знову наголосила свекруха.

– Я повторюю: син був біля мене, поки я прибирала!

– А потім хтось поманив цукеркою, та й годі!

Ми почали втрьох шукати сина. Миколки геть ніде не було. Довелося вийти навіть за межі двору, хоч я не могла повірити, що він сам вийшов. Я ходила городом і безнадійно вигукувала ім’я сина:

– Синку! Миколка!

Жодної відповіді я чула. Від цього в середині мене все терпло.

Я повернулася додому. Встала та заплакала. Я так себе докоряла, що ви навіть уявити не можете. Ну потрібне мені було це прибирання! Треба було з Миколою у машинки гратися чи кубики складати, як і просив.

Він весь ранок просив, щоб я ці кубики дістала. Якби послухалася, син був би зайнятий і нікуди б не пішов.

У цей момент я почула в кімнаті сина якийсь скрип. Коли зайшла, помітила прочинені дверцята шафи. Через секунду звідти з’явилася сонна голова моєї дитини. Мабуть, він грав у шафі і прямо там заснув від нудьги.

– Мам, я виспався!

– Сину, а я тебе всюди шукала.

– Я одіялком накрився і заснув.

У цей момент хотілося плакати та сміятися одночасно. Свекруха була спантеличена, коли дізналася, де була дитина. Ми всі разом сіли складати кубики. Навіть вечерю не було бажання готувати, адже після такого стресу я не могла зібрати себе до купи.

Зараз син уже зовсім дорослий, але цей випадок ми все одно не забуваємо. Смішно, звичайно, але тоді я думала, що кінець світу настав.

А у вас було щось подібне? Я досі відчуваю, як все в середині мене все стиснулось…

Джерело