Чоловік дбайливо ставився до своєї дружини і не дозволяв їй носити з магазину більше трьох сумок. На знак подяки за це вона подарувала йому сина: виростила, виховала, вивчила, вивела в люди.

У цьому процесі вона встигла постаріти: сивина хною не зафарбовувалася, зморшки від крему не розгладжувалися, манікюр не робив руки молодшими. У неділю після обіду чоловік, трохи помявшись і не дивлячись в очі, сказав, що покохав і йде в інше життя, де багато світла, музики і свята.

— Ти подивися на кого ти стала схожа?! Ти давно дивилася на себе в дзеркало? Коли востаннє вставала на ваги?
Про ваги було чомусь особливо прикро.

Мужик — це така скотина, яку скільки не годуй, все одно в чуже меню дивиться. Вона трохи поплакала, потім узяла чистий аркуш паперу і написала:

— Моє нове життя — сповнене світла, музики і свята.

Список був короткий і складався з двох пунктів: перший — схуднути, другий — відсвяткувати своє звільнення з рабства щоденної праці на благополуччя невдячного Василя.

Тільки проживши більшу частину життя, починаєш розуміти, що не можна відкладати свої бажання і мрії на потім….у жінок «потім» — після заміжжя. Колись вона малювала, мріяла подорожувати, навчитися танцювати танго.

Вийшла заміж і зрозуміла, що чоловік і танго несумісні, а подорожі можливі тільки раз на рік до батьків в інше місто і влітку на дачу. І ось тепер — вона вільна! Хочеш — малюй, хочеш — танцюй, хочеш — співай, а не хочеш — від самотності вий.

Вити не довелося, одразу прискакали принци на білих конях. Першим у двері подзвонив сусід Сашко, запропонував поміняти дверний замок, щоб паразит Василь (таку жінку кинув!) не зміг повернутися.

Другим з’явився друг Василя — Микита. Третім був начальник Сергій Володимирович — запропонував підвищення і відпустку в Карпатах.

Четвертим до фінішу прийшов, точніше, прискакав, а точніше, приїхав Михайло — друг дитинства, перше кохання — нічого не запропонував, крім спогадів.

Де ж ви були… принци на білих конях! Вас поки дочекаєшся, встигнеш заміж вийти, дітей народити, розлучитися і зрозуміти, що ви не потрібні. Ніколи їй! Стільки планів попереду! І всі святкові.

Насамперед почала ремонт у квартирі — викинула речі зі старого життя — нічого захаращувати нове. Дісталася до шафи, де знайшлося все її дошлюбне життя. Чого тут тільки не було — старенькі ковзани; викрійки для випускної сукні; шкільні зошити з віршами про кохання.

У дальньому кутку був фотоапарат «Зеніт» — тато подарував на день народження зі словами: «Попереду в тебе, донечко, довге життя, повне чудес. І нехай вони залишаться з тобою назавжди».

Ковзани і викрійки викинула, а фотоапарат взяла в нове життя, де на неї чекали дива, за якими довелося їздити країною.
За рік вона читала свій план «нового життя», як найзахопливішу книжку про подорожі та зустрічі. За цей час він доповнювався ідеями, інколи важко здійсненними: стрибнути з парашутом, пройти сплавом бурхливою річкою, підкорити невелику гору.

Сто першим пунктом ішов Василь, який мав захлинутися від досади, що втратив головний приз свого життя — жити довго, щасливо і померти поруч із нею. «Скромніше потрібно бути» — подумала вона і викреслила засмученого Василя зі свого життя назовсім… навіть із плану.

Але раптом подумала….а я ж маю бути йому вдячна, адже якби він не пішов у своє свято, то не було свята в неї. Так би й прожила в нього безкоштовною домробітницею.

Тому, коли летіла з парашутом, кричала: «Васяяяяяяя! Спасибі тобі!» Коли перетинала бурхливі пороги на річці Пишляйці, то в страху шепотіла: «Василю, так вдячна тобі….»

Коли стояла на верхівці невеличкої гори, повторювала, як заклинання: «Васька-паразит, що ж ти мене раніше не кинув!?»

Одного ранку вона прокинулася від яскравого сонячного божевілля за вікном. Крізь штори пробивалися веселі промені, які розбудили її ласкавим дотиком до обличчя.

«Час тільки сьома ранку, — не розплющуючи очей, вона потягнулася в ліжку, — а я вже щаслива» — подумала вона.

Пройшла на кухню, зварила кави, принесла собі в ліжко. Відкрила тижневик, де побачила щільний графік свят на цілий тиждень: зустрітися з подругою, відмовити черговому принцу, купити сумочку під чобітки, що їх купить наступного року, зателефонувати Василю й привітати його з річницею визволення зі шлюбних уз та запросити на відкриття своєї персональної виставки фотографій, що їх вона привезла з останньої мандрівки.

Коли гортала тижневик, випав початковий план «нового життя» з двома пунктами. Перший потішив. Вона нагнулася під ліжко і витягнула звідти ваги.

Встала. Стрілка пішла різко вниз і завмерла на тій самій цифрі, що й рік тому, але це її не засмутило. Адже головне в житті жінки не вага, а вміння зробити світ навколо себе святковим.

КІНЕЦЬ.