Лариса Василівна сильно переживала, дізнавшись про те, що єдиний син розлучається з дружиною. Вона вважала своїм обов’язком примчатися до будинку родичів і вчинити їм допит із пристрастю.

– Чому розлучення? – крутилася вона на місці.

– Не зійшлися характерами, – мляво відповів Степан.

– Ти мені голову не мороч, – гаркнула вона на сина. – Не зійшлися характерами, – передражнила мати. – Правду кажіть!

Степан наморщив обличчя, розвів руками, але ні слова не промовив.

– Оленко, а ти чого мовчиш?! Невже тебе все влаштовує? – обурено висловилася свекруха. – Чого ти бігаєш? Присядь!

Тридцятидворічна невістка зупинилася з дитячим костюмом у руках.

– Нема чого сказати, Ларисо Василівно! Нехай ваш син назве причину, – невдоволено буркнула вона.

Вона перевела погляд з невістки на сина і хитро примружилася:

– Без жінки тут не обійшлося! Так? Іншу завів?

– Так, іншу, до якої я йду, – він винно відвів очі вбік.

Мати голосно скрикнула, сплеснула руками й осудливо заохала.

– У вас дитина! Як син буде без батька рости? Ти, мабуть, тому таким у мене й виріс, що батьківського ременя не знав! – Вона стала хлюпати носом і видавлювати з себе скупі сльози.

– Ось це все до чого, мамо? – похмуро промовив Степан. – Ми з Оленою вже все вирішили.

– А у дитини ти спитав? – гаркнула Вона. – Хлопчику лише п’ять років! Ти ламаєш йому психіку!

Син закотив очі, слухати моралі йому зараз хотілося найменше на світі.

– Отож я й не хотів, щоб ти приходила, — Степан потягся до тютюну.

– При мені не дими! – скривилася мати й вирвала з рук сина тютюновий виріб.

– Більше не хочу ні про що розмовляти, – розлютився син і попрямував до передпокою.

– Я ще не домовила! — гукнула йому Лариса Василівна. – Зупинися негайно!

– А я домовив, – відповів Степан і вийшов із квартири.

Жінка спантеличено похитала головою. Поведінка сина їй зовсім не сподобалася.

– Оленко, ти тільки не переймайся, я вас з Тимофієм все одно не кину! Іншу невістку нізащо ніколи не прийму!

Невістка у відповідь стурбовано зітхнула. Їй не хотілося зараз розмовляти на цю тему.

Щасливий семирічний шлюб Олени зненацька дав тріщину. Подруга повідомила жінці, що бачила її чоловіка з молодою дівчиною.

Олена з недовірою поставилася до її слів, але таки вирішила їх перевірити. Вона дочекалася Степана з роботи й прямо в лоба повідомила, що знає про наявність у нього коханки.

На її подив, чоловік не став відхрещуватися і підтвердив здогадки дружини. Олена настільки здивувалася від цього визнання, що не відразу адекватно зреагувала на нього.

Лише за кілька годин вона зрозуміла, що чоловік зізнався їй у систематичних зрадах.

– Що далі? – Запитав у Олени чоловік. – Я щось не зрозумів твого ставлення до всього цього…

– Далі буде так: ти з’їдеш від нас, – холодно промовила жінка. – Ми розлучаємося!

– Чудово! – Степан нервово забігав по квартирі.

Він не думав, що Олена так легко зважиться на розлучення. Чоловік був упевнений, що дружина почне його вмовляти залишитись.

Вся справа була в тому, що всі ці роки жінка сиділа з дитиною і не працювала. Усю сім’ю забезпечував лише Степан, який і вважав, що йому все дозволено.

Рішення дружини чоловік поспішив озвучити матері, яка, недовго думаючи, приїхала перевірити інформацію та промацати ґрунт.

Бачачи, що нічого не змінити, мати вирішила змиритися з їхнім вибором.

Подружжя розлучилося за три місяці. Ділити їм не було чого, оскільки квартира, де вони жили, досі за документами належала бабусі Олени.

Степан зібрав свої речі та з’їхав. Розлученій жінці довелося спішно шукати собі роботу і віддавати сина до дитячого садка. Лариса Василівна, дізнавшись про це, почала засуджувати колишню невістку:

– Оленко, ну навіщо тобі на роботу? А хто буде за Тимофієм дивитися?

– Нам із Тимофієм треба на щось жити, – розвела руками вона.

– Мій син платить тобі аліменти, – докірливо промовила Лариса Василівна.

– Це не та сума, на яку можна прожити, – заперечила невістка.

Свекруха спантеличено зітхнула, але більше ні слова не промовила на цю тему.

Проте Олена помітила, що жінка, яка присягалася ніколи не кидати її та онука, почала все рідше з’являтися.

У результаті, все зійшло до того, що вона перестала приходити, а лише дзвонила раз на місяць.

Олена спокійно вирішила з нею не спілкуватися. На пів року Лариса Василівна зовсім зникла з життя родичів.

З’явилася вона ближче до першого вересня, коли онук мав піти у перший клас. Колишня свекруха перейняла Олену з онуком біля під’їзду.

– Я поговорити прийшла, – не привітавшись, промовила жінка.

За тоном її голосу Олена зрозуміла, що свекруха прийшла поговорити про щось для неї дуже важливе.

– Надовго розмова? Тут поговоримо чи піднімемося? – поцікавилася невістка.

– Тут, – коротко відповіла Лариса Василівна та скромно опустила очі.

– Давайте, – розвела руками жінка.

– Я, звичайно, все розумію, але все-таки хочу дізнатися, коли ти мені гроші повернеш? – свекруха хитро подивилась на Олену.

– Гроші? – здивовано перепитала жінка. – Коли я у вас займала?

– Згадай сама, – посміхнулася Лариса Василівна.

Олена почала швидко перебирати всі ситуації, але ніяк не могла пригадати, щоб вона хоча б сто гривень займала у колишньої свекрухи.

– Ні, я точно нічого у вас не позичала. Може, ви мене з кимось переплутали? – Олена розгублено подивилася на Ларису Василівну.

– Ну як це! А подарунки онукові? Хоч згадай, як я йому горщик купувала, як на коляску додавала, як новорічні подарунки щороку приносила. Якщо порахувати, то сума накопичиться досить пристойна, – промовила свекруха.

Олена змінилася в обличчі. Їй і на думку не могло спасти, що Лариса Василівна вирішила порахувати всі пелюшки, сорочечки та подарунки, зроблені Тимофію за шість років.

– Я тут прикинула, що за найменшими підрахунками, ти винна мені не менше вісімнадцяти тисяч, – жінка, як наглядач, склала руки за спиною.

– Та ну! Ви серйозно? Я вам мушу віддати гроші за подарунки онукові? – Олена, не стримавшись, покрутила пальцем біля скроні. – Мені нема про що більше з вами розмовляти! Це вже в жодні ворота не лізе!

Лариса Василівна роззявила рота від подиву. Вона чомусь була впевнена, що колишня родичка піде їй назустріч і поверне бодай частину.

– А я ще й на твій бік ставала, коли мій син вирішив розлучитися, – Лариса Василівна тицьнула пальцем у бік колишньої невістки.

– Для мене тепер усе з тобою зрозуміло! Повертати ти нічого не хочеш, попри те, що отримуєш аліменти від Степана та живеш досить непогано! І зарплата, і аліменти!

– Купаєшся в грошах, а добра не пам’ятаєш! У Степана скоро дочка з’явиться, мені допомагати йому треба, а з чого я допоможу? Май совість!

– Можу вам недоноски віддати. Коляску, на жаль, я вже продала, – засміялася невістка.

Лариса Василівна зблідла і водночас почервоніла, почувши, що невістка нажилася її коштом.

– Добре, що Степан з тобою розлучився! Якось тобі ще все повернеться! – крикнула вона і, розмахуючи сумкою, кинулася геть.

Більше ні Олена, ні Тимофій Ларису Василівну не бачили. Вона зникла з їхнього життя. Але це було на краще! Краще зовсім без бабці, ніж з такою недолугою скнарою, та хамкою! Ви згодні з цим твердженням?

КІНЕЦЬ.