– А во Вірі діти кожного місяця і телефон поповнюють і ще й п’ять тисяч на карту кидають, як каже подруга: “на різні потреби”. В мене також є діти. Я про вас дбала, годувала, одягала. Ось і прийшов час віддавати, – сказала нам з братом мама, коли ми приїхали її привітати з виходом на пенсію.

Ви знаєте, я також вже не молода, і хоч ще, слава Богу, не все, але трохи та й життя прожила. В мене діти підлітки і я їх також годую, взуваю, але мені б і на думку не спало, колись, в далекому майбутньому, за це вимагати “повернення”, як це робить наша мама.

Тато від нас пішов, коли брату було десять, а мені тринадцять.

Він справно платив аліменти і давав додатково “на курточку” чи на “чоботи”.

Незважаючи, що в новій сім’ї в нього також були діти, про нас з братом він ніколи не забував і що казати, досі не забуває і на день народження онуків завжди вітає і не просто словами чи повідомленнями, як це полюбляє робити мама.

Мама ж завжди була “бідною”, а точніше, робилася такою. Ще поки вона працювала, то не жалілася, хоча ні я, ні брат, ніколи в село не їхали з пустими руками.

Завжди я заїжджала в супермаркет перед поїздкою.

Але все добре мама швидко забуває.

Раніше, коли вона була молода, то про заміж і чоловіків не думала, хоча претенденти були. А тепер, коли настала пенсія, вона почала брати зі своєї подруги, яка недавно овдовіла, приклад.

Ця тітка Віра завжди була вітряна. Ще при чоловіку вона хвоста перед іншими крутила, ну а тепер тим більше.

То вона захотіла з моєю мамою в район на каву поїхати, то в кінотеатр. Мама замолоду так не роз’їжджала, як тепер. Ну а на це все потрібні гроші.

У тітки Віри є також син і дочка. Син бізнесмен, вийшов навіть на ринок в Європі. І дочка медик, працює в приватній клініці. Може вони і мають чим допомагати мамі. Я ж так наліво і направо грошима розпоряджатися не можу. В нас з чоловіком діти і будинок вже п’ять років, як будується.

В брата також не все просто, бо не з добра дружина його вже третій рік на заробітках в Польщі сидить.

А мамі подавай гроші, бо вона хоче на старості літ розважатися, як подруга.

Вона навіть щось про заміж говорить, що як попадеться якийсь хороший, то вона довго думати не буде, бо хоче ще бути щасливою.

Я то не проти, нехай, я за маму лише порадію, але утримувати її, бо вона на пенсію вийшла, я не буду. Якщо має сили і здоров’я на гульки з тіткою Вірою, то має сили хоч на пів ставки на роботу.

Ну хіба я не права? Чи ми таки повинні підтримувати маму на плаву? Хто в цій темі розбирається? Як правильно вчинити, і щоб мама не образилася і щоб це сильно не відбилося на нашому з братом гаманці?

Джерело