Материна дача стояла без діла. Вона купила її пару десятків років тому, але практично жодного разу там нічого не робила.

Дуже часто я жартував над нею і цікавився, коли вона нарешті подарує нам з грядок, хоча б один огірок!

Вона, або безглуздо посміхалася і хихотіла у відповідь, або сердилась і обіцяла, що наступного літа ми ще позаздримо її врожаю.

Однак, як тільки наставало літо, на неї несподівано навалювалися справи, або починалася депресія.
У результаті, вона знову нічого не садила, і город продовжував заростати бур’яном.

Світлана вийшла за мене заміж тоді, коли дача вже почала розвалюватися, та вимагати догляду.

Через кілька років шлюбу тесть і теща заговорили про те, що непогано було б орендувати ділянку для розведення бджіл. Вони вийшли на пенсію і несподівано для всіх, вирішило зайнятися бджільництвом.

– Навіщо ви орендуватимете землю, коли у моєї мами стоїть непотрібна дача? – запропонував я родичам.

– Ой, а сваха нам дозволить? – занервувала теща, Ніна Тимофіївна. – Треба все-таки запитати у неї дозволу.

– Вона стоїть без діла, – впевнено заявила я. – Якщо ви так хочете, я сповіщу про це маму. Впевнений, що вона точно не буде проти.

Теща погодилася із запропонованим варіантом, але попросила мене переговорити з матір’ю. Мати до витівки сватів поставилася з повним подивом. Вона розсміялася і дозволила мені дати ключі від дачі.

– Чого вони раптом вирішили бджолами зайнятися? – поцікавилася мати. – Кому вони їх продадуть? Це ж не корови, і не свині.

– Навіщо бджіл продавати, коли можна продавати мед? Він же зараз коштує нечуваних грошей, – повідомив я матері.

Вона відразу стала задумливою, але жодного слова мені не сказала. Я відвіз ключі тещі з тестем і передав їм дачу.

Вони завантажили вулики з бджолами й поїхали на оглядини. Їх повністю влаштував будиночок на краю глухого селища.

До того ж Ніні Тимофіївні сподобалося те, що на городі свахи було багато плодючих дерев, які бджоли могли запилювати. Розташувавши вулики по периметру ділянки, вони вирішили оглянути будиночок.

– Так, тут лагодити й лагодити треба. Дах прогнив, капає, – тесть оцінювально окинув поглядом дачу, що покосилася. – Треба й огорожу підняти.

У результаті вони, порадившись, вирішили, що доведеться вкластися в чужий будиночок, щоб самим було зручно тут перебувати.

За кілька місяців сватам вдалося-таки привести у божеський вигляд материну дачу. Вона не знала про це і навіть не цікавилася, що відбувається на її ділянці.

Згадала мати про неї лише тоді, коли випадково почула в розмові між мною та дружиною про те, що свати перекрили на дачі дах.

– На моїй дачі? – з недовірою запитала мати.

– Так, тесть із тещею трохи погосподарювали там, – усміхнувся я. – До речі, я зовсім забув. Вони ж тобі просили свіжий мед передати.

– Вдома літрова баночка стоїть, – додав я і ляснув собі долонею по лобі. – Наступного разу точно привезу!

Мати задумливо кивнула у відповідь. Їй раптом захотілося дізнатися, що саме свати зробили у її дачному будиночку.

Наступного дня моя мати прокинулася раніше, ніж зазвичай, і поїхала на таксі на залізничний вокзал. Близько години вона тремтіла в електричці, перш ніж дісталася своєї дачі.

Проїхавши половину шляху, вона прокляла себе за те, що ні з того ні з цього, зібралася в дорогу.

– Не бачила цю дачу, і до біса її! – бурчала вона, йдучи лісовою стежкою, у бік напівпокинутого селища.

За десять хвилин вона дісталася до дачі й, втомившись від ходьби, присіла на лаві під вікном своєї дачі. Наталя Тимофіївна одразу ж помітила чужу жінку й обережно висунулася з-за хвіртки.

– Доброго дня, свахо! – крикнула їй Олеся Ігорівна. – Ось приїхала подивитися, як у вас тут справи. Синок сказав, що ви підлатали мій будиночок.

– Привіт, Олесю! Ой, а я сліпа і не впізнала тебе, – жінка вискочила до свахи й стала з нею обійматися. – Ми тут трохи погосподарювали.

– Я зараз і оціню! – відсторонившись від свахи, Олеся Ігорівна попрямувала у бік будинку.
Вона прискіпливо оглянула хвіртку, яка в її останній приїзд трималася на одній петлі.

На подвір’ї теж було все чисто та акуратно. Вона задерла голову та оглянула частину даху, який могла побачити.

– Варто визнати, що ви навели лад. Дача давно його потребувала, але в мене все ніяк руки не доходили, – схвально промовила сваха і розміреним кроком пройшла далі.

У будинку вона із заздрістю теж виявила порядок. Всередині, дійсно, пахло життям та затишком.
– Чим у вас так смачно пахне? — спитала вона сваху і повела носом.

– Свіжим медом. Тільки сьогодні скачали. Свахо, твій син передавав тобі гостинець? – поцікавилася вона. – Пробувала медок?

– Ні, не довіз поки, – похмуро відповіла вона. – Чи багато меду накачуєте?
– Нормально, – зніяковіло посміхнулася сваха.

– Куди ви його подінете? Невже все з’їдаєте? – розмірено ходячи по будинку, спитала вона.

– Продаємо. Розхоплюють враз, ми маємо постійних клієнтів, – поділилася своїми успіхами Наталія Тимофіївна.

– Дорого продаєте? – насторожилася Олеся Ігорівна, яку раптом почала розпирати жадібність та заздрість.

– Літр по двісті гривень продаємо, – невпевнено відповіла сваха.

– Шістсот гривень три літри. Непогано, непогано, напевно, незабаром золотом засиптеся, – непоказно пожартувала вона. – Чудово, чудово!

– Я ось тут про що подумала. Ваші бджоли збирають нектар з моїх дерев на моїй дачі. Мені здається, що вам було б непогано ділитися зі мною виторгом. Тридцять відсотків, думаю, вам шкоди не завдадуть.

– Тридцять відсотків, – мимоволі повторила за нею Наталія Тимофіївна, яка була спантеличена словами свахи.

– Ну так, думаю, це справедлива ціна, – Олеся Ігорівна схрестила руки на грудях і дивилася на родичку. – Скільки літрів ви вже встигли продати?

– Не знаю, – розгублено відповіла жінка. – Я зараз чоловіка покличу, з ним і вирішуйте, – додала вона і вискочила з дому.

За десять хвилин Наталія Тимофіївна повернулася не одна, а з Іваном Юхимовичем. Чоловік суворим тоном привітався з матір’ю зятя і сів на стілець у порозі.

– Наталка сказала, ти в частку хочеш? – суворо спитав сват.

– Так, тридцять відсотків! Дача моя, ділянка моя, дерева, з яких ваші бджоли мед беруть, теж мої! – діловито промовила сваха.

Іван Юхимович не стримав посмішки й, витягнувши з кишені люльку, запалив її.

– Ми ніби тобі дачу відремонтували, город облагородили, дерева підрізали, щоб вони знову зацвіли, а ти з нас такі відсотки вимагаєш, – здивовано знизав плечима чоловік.

– Я вас не просила, – відбила у відповідь сваха. – Самі полізли, самі себе і звинувачуйте, а мені потрібні мої тридцять відсотків!

– Про такі тарифи нас ніхто не попереджав, – похитав головою Іван Юхимович. – Ми з’їдемо.
– З’їжджайте, – зневажливо посміхнулася сваха. – Вас умовляти ніхто не буде.

На її подив, свати відразу почали збирати речі й укомплектовувати вулики.
– Увечері поїдемо, – чоловік поставив перед фактом родичку.

Олеся Ігорівна не повірила сватам і залишилася до вечора, щоб проконтролювати їхній від’їзд.
Коли свати з’їхали, їй вже було пізно повертатися додому, тому вона залишилася до ранку.

Несподівано о десятій вечора на дачу приїхав я з дружиною. Побачивши матір біля воріт, я здивувався і поцікавився, що вона тут робить і де тесть із тещею.

– Я їх вигнала. Точніше, вони самі поїхали, коли я зажадала ділитися зі мною, – обурено сказала мати, вирішивши, що я підтримаю її.

– Ти з глузду з’їхала? Вони тобі й дім, і ділянку впорядкували, а ти грошей захотіла? Твоя ж дача нікому не потрібна стояла! – обурився я. – Як я тепер в очі тестю і тещі дивитимуся?

– Ось як? Рідний син став на бік чужих людей! – Заохала мати.

– Навіть розмовляти з тобою не хочу! Люди тобі допомогли, а ти ще й обдерти їх вирішила! – я обурений, попрямував до машини, біля якої все ще стояла розгублена дружина.

– Мене до міста довезіть! – крикнула мені мати в спину.

Однак я поспішив вдати, що не почув її слів, і поїхав. З цієї причини їй довелося повертатися вранці електричкою.

Свати, які до цього непогано спілкувалися зі свахою, геть-чисто викреслили її зі свого життя. Дуже швидко без умілих чоловічих рук дача, як і ділянка, знову стали непридатними.

Скажіть, люди добрі, вам теж доводилося стикатися з такими заздрісними, та жадібними людьми?

Замість того, щоб подякувати, що її халупу полагодили, та десятирічні бур’яни знищили, вона так зганьбилася сама, та й нас у незручне становище поставила!

Хоч вона мені й мати, але мені хочеться триматися від неї, якомога далі! Скнара безсоромна! А ви що скажете з цього приводу?

КІНЕЦЬ.