– Маша, чекаю тебе завтра до восьмої ранку, – не привітавшись, приголомшила мене свекруха, Оксана Геннадіївна.

У слухавці запанувала гнітюча тиша. Я не розуміла, чому мала в таку рань їхати до свекрухи.

– Навіщо? – напівпошепки розгублено запитала я.

– Ти забула, що в когось завтра день народження? – З осудом розсміялася вона.
– Ні, я пам’ятаю, але в мене завтра робочий день, – нагадала я свекрусі.

– Ти не відпросилася? – Надривно запитала вона. – Я ж казала, що доведеться допомагати Каті.
– Можу тільки після роботи, – рішуче заперечила я.

Свекруха заохала в слухавку і стала нарікати на те, що чоловіковій сестрі не буде кому допомогти.

– Ви вдвох не впораєтесь? – поцікавилася я. – На крайній випадок можна замовити доставлення, а не загинатися біля плити.

– Доставлення? Ти у своєму розумі? Своїми руками куди надійніше! Я труїтися не хочу, – заторохтіла свекруха. – Ще не пізно зателефонувати до начальства і відпроситися!

– На жаль, пізно, мене ніхто не відпустить, – прибрехала я, бо не збиралася нікуди дзвонити.

– А ти спочатку спробуй, а потім кажи! Поясни ситуацію, що твоя допомога необхідна, – повчальним тоном промовила Оксана Геннадіївна.

Я, зрозумівши, що свекруха від мене не відчепиться, пообіцяла зателефонувати начальникові, та відпроситись.

Звісно, ​​я нічого не збиралася робити. Я взагалі перебувала в легкому нерозумінні через те, що мати чоловіка вирішила, що день народження її дочки має бути для всіх першочерговим.

Оксана Геннадіївна, не дочекавшись від мене дзвінка, знову передзвонила мені за пів години.
– Нічого не вийде, – з розчаруванням у голосі відповіла я.

Свекруха, отримавши відмову, почала голосити й жаліти доньку Катю, якій доведеться, за її словами, задовбатися з приготуванням.

Сяк-так відбувшись від надокучливої ​свекрухи, я з полегшенням видихнула. Я була готова стрибати від щастя, бо вперше за останні три роки відмовилася готувати у квартирі сестри.

Раніше мені було незручно відмовляти родичам у допомозі, і я погоджувалася на все.

За підсумком завжди виявлялося, що готувати доводилося одній мені. У свекрухи, через пів години після початку готування, починала боліти голова та нога, і вона завалювалася на дивані перед телевізором.

Сама іменинниця теж знаходила для себе важливі справи: то їй потрібно було терміново їхати до салону краси, то купити сіль у магазині, бо тієї, що є, точно не вистачить.

Виходило так, що всі розбігалися, а я бігала по чужій кухні, як метеор, намагаючись усе встигнути приготувати до приходу гостей.

Я настільки втомлювалася, що потім сиділа за столом з кам’яним обличчям і нічого не хотіла. Однак, це було ще не все! Щойно гості йшли, свекруха кликала мене на кухню мити посуд.

– Хто готував, той і повинен прибирати, – напівжартома говорила свекруха, пхаючи в мої руки брудні тарілки.

До пізнього вечора на мені їздила рідня Олексія, який починав злитися, дивлячись, як мати та сестра крутять мною.

– Тобі ще не набридло на інших спину гнути? – Запитав у машині чоловік.
– У якому сенсі? – Я вдала, що не розумію, про що він говорить.

– У день народження сестри чомусь маєш готувати ти! Точніше, мама каже, що вас буде троє, але опиняєшся ти сама. Мало цього, миєш посуд теж ти!

– Розмови немає, якщо тобі це подобається, а от якщо ні, то питання: чому ти мовчиш? Я добре знаю свою рідню. Вони люблять сісти комусь на шию і ніжки звісити! Ти не помітила, що Катя не має подруг?

– Помітила, – зніяковіло відповіла я.

– Вона їх кликала готувати, а сама знаходила важливі справи, та тікала. От і думай, чому вони перестали з нею спілкуватися, – посміхнувся Олексій.

Слова чоловіка змусили мене замислитись. Все ретельно зваживши, я дійшла висновку, що настав час відмовляти родичам чоловіка у допомозі.

Для цієї мети, я навіть була готова не піти на день народження сестри або свекрухи. Тому коли Оксана Геннадіївна зателефонувала мені, я вже знала, що відмовлю їй.

– Ой, як погано… виходить, ти й на день народження Каті не приїдеш? – поцікавилася свекруха.
– Так, цього разу взагалі ніяк не вийде.

– Може, до середини вечора хоча б з’явишся? – з надією запропонувала вона.

– Після роботи я записана на манікюр, – заперечила я, даючи зрозуміти, що чекати мене не варто. – Олексій з дітьми приїдуть.

– Ну, гаразд, – заспокоїлася вона.
Наступного дня Олексій із двома дітьми поїхав на день народження до сестри.

Трійці не було близько двох годин, а потім вони несподівано повернулися назад.
– Діставай усе, що маємо! – Скомандував з порога чоловік. – Ми жах, які голодні!

Я допомогла дітям роздягнутися і пройшла на кухню, де Олексій за обидві щоки вминав холодні котлети.

– І нам лиш! – діти підскочили до батька і почали виривати з його рук котлети.
– Що сталося з вами? Вас ніби голодом морили, – здивовано сказала я.

– Не повіриш, але без тебе просто крах! – чавкаючи, випалив Олексій.- Їсти нічого не було. Тільки соки, міцні напої, незрозумілі бутерброди, та горіла піца, яку ніхто не став їсти.

– Це все, що було на столі? – здивовано спитала я.

– Так! Уяви собі! – ствердно закивав чоловік. – Без тебе там взагалі ніхто нічого не приготував. Ось і роби висновки!

– Я просто так за столом і пожартував, що вони без тебе не впоралися, на що Катя пожартувала, що зате посуд мити не доведеться.

Я посміхалася, слухаючи Олексія. Тепер для мене стало зрозуміло, що сестра чоловіка зі свекрухою – ледачі пані, які хочуть потрапити до раю чужим коштом.

У день народження свекрухи, я так само послалася на зайнятість і збрехала, що у вихідний день мені доведеться працювати.

– Мені здається, ти просто допомагати з приготуванням нам не хочеш, – здогадалася свекруха. – Невже так складно допомогти родичам? Сьогодні ти допоможеш, а завтра – тобі.

Я ледве втрималася від того, щоб не розсміятися. Ще жодного разу Оксана Геннадіївна та Катя не пропонували мені свою допомогу!

Зате, приходячи до мене в гості, вони сідали на диван і чекали, коли я накрию стіл.

З того часу, як я почала відмовляти рідні чоловіка у допомозі, усі їхні дні народження відразу перестали відзначатися. Баба з воза, кобилі легше! Я слушно міркую?

КІНЕЦЬ.