Марина В’ячеславівна заохала, дізнавшись про те, що я, як і друга невістка, у положенні.

– Прямо посипалися діти, наче з рогу достатку, – здивовано похитала вона головою. – Як же ти будеш, як дитина з’явиться?

Я, вирішивши, що свекруха звертається до мене, посміхнулася і збентежено знизала плечима:
– Як усі мами…

Марина В’ячеславівна здивовано підняла брови та подивилася на мене.
– Я не за тебе хвилююся, – здивовано промовила вона. – Сину, як же ти будеш?

Микола густо почервонів і вдав, що не зрозумів того, що мати зверталася до нього.
– Не виспишся, – прикро вимовила свекруха. – Дитина заважатиме спати, а тобі на роботу…

– Нічого, впораємося, – відмахнувся Микола.
Йому було неприємно й незручно, що мати цяцькається з ним, як із маленькою дитиною.

– Брат твій уже, як зомбі ходить. Дивитись страшно, – осудливо пробурчала Марина В’ячеславівна. – Вже шлунок хворий від нервів. Дитина непосидюча у Карини, а йому висьорбувати…

Я весь цей час мовчала, розгублено дивлячись на свекруху, яка відкрилася для мене зовсім з іншого боку.

– Марино В’ячеславівно, вам не здається, що Василь зобов’язаний допомагати дружині з дитиною, бо це і його дитина теж? – насилу приховуючи своє обурення, запитала я.

Свекруха у відповідь глузливо оглянула мене і діловито промовила:

– Мій син повинен забезпечувати дружину та дитину, з чим він чудово справляється. Все інше – відповідальність та обов’язок невістки!

– Ось як? Цікаві у вас погляди, – похмуро промовила я. – Тобто чоловік тільки працює, і все?

– Що значить все? – Свекруха схрестила руки на грудях, показуючи мені свій ворожий настрій. – Іди сама та працюй!

– А ваш син буде з дитиною сидіти? – З глузуванням запитала я.

– Що ти тут трагедію влаштувала, ніби я своїх дітей не ростила?! – гнівно випалила свекруха. – Ні з одним із трьох синів мені ніхто не допомагав, і ти сама впораєшся!

Я зневажливо примружилася і звернулася до чоловіка:
– Колю, ти нічого сказати не хочеш?

– Що казати? – байдуже відповів чоловік.
– На чиєму ти боці? Ти зі мною згоден, чи зі своєю мамою? – обурено спитала я.

Микола почервонів і почав задумливо чухати лоба.
– Я не особливо вдавався у те, що ви говорили, – розвів руками чоловік.

– Зрозуміло! Чудово! – схвильовано вигукнула я і пішла до кімнати. Я була у нестямі від люті через поведінку чоловіка та свекрухи. До виходу свекрухи я не виходила зі свого притулку.

– Довго тут сидітимеш? Мама вже пішла, – зазирнув у кімнату Микола.

– Стільки, скільки буде потрібно, – скривджено повторила я. – Загалом не знаю, як після всього з тобою жити далі! Замість того, щоб підтримати мене, ти мимрив щось незрозуміле.

Микола спантеличено похитав головою і сів поруч зі мною.

– Ти хотіла, щоб я влаштував матері скандал? З нею простіше погодитися, ніж сперечатися. Ти ж знаєш, що все буде так, як ми вирішимо, і ніхто не спиратиметься на думку мами.

– Тобто, ти мені допомагатимеш? – Я спідлоба подивилася на чоловіка.
– Звичайно, а як ще, – Микола дбайливо обійняв мене за плечі.

Після його слів, я відразу заспокоїлася. Однак мені все одно не давала спокою самовпевненість свекрухи.

Мені хотілося, щоб свекруха знала, що Микола мене любить і допомагатиме з дитиною. Я вирішила сказати їй це в першу ж зустріч. Однак, після сварки зі мною, вона не горіла бажанням більше приходити до нас.

До появи дитини, вона взагалі не давала мені про себе знати. Лише в день появи малюка вона надіслала мені сухе привітання, на яке я відповіла коротким “дякую”.

Однак, на виписку свекруха з’явилася з букетом квітів і великою іграшкою. Вона піднесла мені свій подарунок з таким виглядом, ніби вручала мільйон гривень.

Я була здивована поведінкою свекрухи й навіть вирішила, що вона схаменулась і змінила до мене своє ставлення.

Проте, у нашій квартирі, коли практично нікого з гостей не залишилося, вона знову порушила стару тему.

– Синку, де ти тепер спатимеш? – стурбовано запитала вона.
– Як завжди, – починаючи нервувати, відповів Микола.

– А де буде ліжечко? – насупилась вона. – Сподіваюся, в іншому місці? Інакше ти не виспишся.
– Висплюсь, – пробурчав чоловік.

– Значить, таки на тебе Ольга вирішила звісити дитину? – обурено вигукнула свекруха і схопилася за голову.

– Ви знову? – я, розгнівана, вилетіла на кухню з дитиною на руках, бо все добре чула – Ми самі розберемося, кому і де спати!

– Мій син має висипатися! Іди з дитиною спати в дитячу і не заважай Миколі, – наказним тоном відповіла свекруха.

Слово за слово, і ми, перейшовши на підвищені тони, почали сваритися. Микола, побачивши, що ситуація загострюється, вирішив втрутитися.

– Олю, йди з дитиною в кімнату. Досить уже, – чоловік з докором глянув на мене. – Прошу…
Я зневажливо глянула на нього, і вийшла з кухні.

Слідом, але вже з квартири, пішла Марина В’ячеславівна. Вона була явно не в дусі й навіть встигла посваритися з сином, який спробував присоромити матір за різкі слова на мою адресу.

Проте, на Миколу образилася не лише мати, а і я. Я вирішила, що раз чоловік не став на мій бік одразу, то він зрадник.

Чоловікові коштувало великих зусиль, щоб переконати мене, що від слів матері у нашому житті нічого не змінюється.

На якийсь час свекруха зникла з нашого життя. Точніше, свекруха не писала мені, тож я була впевнена, що й синові своєму вона теж не пише.

Кілька разів я питала про це у Миколи, але він стверджував, що Марина В’ячеславівна і про нього не згадує.

У понеділок уранці чоловік вчасно не відреагував на будильник, та проспав на роботу.

Запізнюючись, він забув удома свій гаджет. У цей момент йому на телефон надійшло одне повідомлення, друге, третє…

Після четвертого я зацікавилася, хто ж так завзято задовбує мого чоловіка.

Я знала пароль від його телефону та вирішила зазирнути. На мене чекав неприємний сюрприз: повідомлення, що прийшли, були всі від свекрухи!

Передостаннє було дуже дивного характеру, у ньому свекруха жаліла сина й обурювалася з приводу того, яка я погана дружина та мати, але найбільше мене здивувало останнє:

«Миколо, ти ж втомлюєшся з дитиною і не висипаєшся. Так і до божевілля недалеко. Скажи Ользі, що тебе відсилають у відрядження, а сам приїжджай до мене, хоч виспишся».

Близько години я обурювалася з приводу прочитаного, але потім заспокоїлася та дочекалася повернення чоловіка з роботи.

Я показала йому повідомлення від свекрухи, та попросила пояснити їх зміст.

– Мама, на жаль, так вважає і, її не переконати, – розвів руками Микола. – Звісно, ​​я нікуди не поїду.

Свекруха близько двох років тримала в облозі сина, охала з приводу того, як йому важко живеться з дитиною, а потім нарешті здалася, коли я відправила сина до дитячого садка.

Знаєте, я дуже часто задаю собі питання, чи і я буду такою дуркуватою свекрухою? Гадаю, що ні! Невже, коли стаєш свекрухою, якийсь бридкий код спрацьовує, щоб так себе поводити з невістками?

Можливо, вже зараз якісь тренінги потрібно проводити, щоб поводитись, як людина, а не, як свиня?!

Якщо у нас все добре, ніхто не скаржиться, допомоги не потребує, то якого дідька пхати свій ніс, куди не просять? Що в тій голові коїться, невідомо? Що скажете з цього приводу? Всі свекрухи такі?

КІНЕЦЬ.