Поки я лежала в лікарні з новонародженим, чоловік і мама посварилися в пух і порох! Я обидві сторони вислухала і залишилася здивована: чому не можна було вирішити справу миром?

Коли я пішла за поповненням, за першою дитиною приглядав чоловік, мама була напохваті. Старшому синові шість років. Лише недавно почали давати йому кишенькові гроші.

Дрібницю по двадцять, максимум п’ятдесят гривень. В магазин син сам не ходить, рано, я чи чоловік чекаємо його біля магазину.

Якось чоловік розщедрився і за якісь заслуги видав синові сто гривень. На всю суму син купив різних сухариків.

– Ні, братику, так не піде. Тобі ще не можна сухарики, тим паче так багато. Візьми собі пакетик сухариків на пробу, решту давай сюди, – сказав чоловік синові.

Так що ми вирішили, що двадцять гривень на якусь дрібницю поки що цілком достатньо, раз почуття міри поки що кульгає.

Мамі про купівлю шести пачок сухариків я розповідала, щоб посміятися.

Поки я лежала у лікарні, в один із днів чоловіка затримали на роботі, тож у садок їздила мама. Ішли вони додому, мама видала коханому онукові двісті гривень.

Вони гуляли, доки чоловік не приїхав. Чоловік їх знайшов, коли вони пішли в магазин. Син узяв маленький візок і пішов тринькати бабусину двохсотку.

Син набрав повний візок мармеладних черв’яків і спитав у батька, чи вистачить йому грошей, продемонструвавши двісті гривень.

Чоловік прибрав із кошика всі пачки, крім однієї. Син почав виступати, що бабуся дала йому гроші, тому він купить стільки мармеладок, на скільки йому грошей вистачить.

Мама теж була у магазині. Чоловік, зіткнувшись з упертістю дитини, на маму наїхав:
– Навіщо так багато грошей дали?

– Це ти з дитиною домовитись не можеш, навіщо з хворої голови на здорову звалюєш? – Не залишилася в боргу мама.

Слово за слово – вони посварилися. Мама поїхала додому. Чоловік забрав у дитини гроші, які дала бабуся.

Почали чоловік і мама мені один на одного скаржитися. Дитсадок якийсь влаштували! Мамі треба було спершу спитати, чи можна гроші давати!

А чоловік міг би не чіпати маму, а донести до сина, що від такої кількості мармеладок йому стане погано, можна було запропонувати купити альтернативу – якусь іграшку, наприклад. А що вони влаштували? Ще й скаржилися!

Обох обізвала: чоловіка – ослом, маму – ослицею! Обом сказала, що не судитиму, хто має рацію, бо обидва гарні. Дорослі люди, а повелися гірше, за шестирічну дитину!

Виписали нас із лікарні. Мама приїжджала, вони з чоловіком навіть не привіталися. Молодці, що сказати! Саме час для сварок!

Мені ж зараз лише розладу між ними не вистачає! Намагалася поговорити з кожним окремо, підказувала шлях для примирення – нічого не допомогло!

На рівному місці влаштували казна-що! Як до них достукатися? Дайте слушну пораду?

КІНЕЦЬ.