Мені довгий час не щастило з нареченими. Я повна жінка, зі своєрідним гумором у свої тридцять чотири роки не була ще одружена.

Мало того, ніхто з моїх кавалерів жодного разу навіть не заїкнувся про весілля. Звичайно, мені було неприємно усвідомлювати цей факт.

Весь свій вільний час я проводила на сайтах знайомств. Я так хотіла сподобатися можливим кавалерам, що підправляла свої фотографії.

У результаті, на фотографіях красувалася не любителька поїсти, а струнка симпатична жінка.

Зрозуміло, на першій же зустрічі кавалери побачивши мене, розчаровано зітхали, а після побачення припиняли всіляке спілкування.

Якось я мала побачитися біля кінотеатру з якимось Михайлом. Чоловік під’їхав за призначеною адресою своєю машиною, подивився на мене крізь лобове скло і поїхав.

Тоді я зрозуміла, що підроблені фотографії щастя мені не принесуть і замінила їх на справжні, без жодної ретуші.

На мій подив, за кілька днів мені написав Кирило, сорокарічний розлучений чоловік, і запросив зустрітися на вихідні у затишному кафе.

Звісно, ​​я погодилася. Я настільки надихнулася, що спеціально для побачення купила вечірню сукню.
У призначений день і годину я прибула в кафе, Кирило вже чекав на мене там, сидячи за столиком.

В очікуванні приємного вечора, я підійшла до нього, та привіталася. Однак чоловік навіть не підвівся зі свого місця, щоб привітати мене, та допомогти сісти.

– Ти затрималася, я на тебе вже п’ятнадцять хвилин чекаю, – невдоволено промовив він.

Перш ніж відповісти, я уважно роздивилася Кирила. Це був трохи повненький чоловік середнього зросту з лисиною на маківці, на його носі затишно примостилися окуляри з товстими лінзами.

– Це все через пробки, зараз же кінець робочого дня, всі додому поспішають, – спокійно пояснила я і сіла за столик.

– Я ж якось зміг прийти вчасно, – посміхнувся Кирило.

Я пропустила повз вуха уїдливе зауваження і почала розпитувати кавалера про його минуле, сьогодення і плани на майбутнє.

Виявилося, що Кирило був одружений, та мав двох дітей. Раніше він жив у квартирі дружини разом із нащадками, але після розлучення, переїхав до матері.

Працював чоловік на птахофабриці, тому великими доходами похвалитися не міг, тим більше, що третина його зарплатні йшла на аліменти.

Попри непрезентабельність нареченого, що зовні, що фінансово, я вже була готова пов’язати з ним свою долю.

– Відразу хочу сказати, діти мені не потрібні, – суворо промовив кавалер. – Жити будемо в тебе, бо мама чужу людину у квартиру не пустить.

– Добре… А ти хіба нічого не хочеш дізнатися про мене? – здивовано спитала я.

Мене одночасно здивував і порадував такий рішучий настрій залицяльника, адже ми були віртуально знайомі лише кілька днів і, вперше бачилися.

– Хочу. Квартира у тебе своя чи орендована? – одразу поцікавився Кирило.
– Своя, студія у тридцять квадратів, – скромно відповіла я і, пильно подивилася на кавалера.

Я щиро сподівалася, що власна квартира допоможе мені завоювати серце Кирила і не прогадала.
Чоловік моментально пожвавішав і став більш доброзичливим до мене.

Після кафе кавалер наполіг на продовженні вечора і разом зі мною поїхав до мене додому. З того дня у нас розпочався роман, а вже через місяць Кирило зробив мені пропозицію.

– Любий, якщо ми вирішили зв’язати себе тенетами шлюбу, то треба з’їздити познайомитися з моєю матір’ю, – впевнено заявила я.

– Так. Де вона мешкає? – безтурботно погодився він.

– За містом, у робочому селищі. На машині туди можна доїхати хвилин за тридцять, – радісно відповіла я.

– Маєш машину? – невдоволено спитав він.
– Ні, ти ж знаєш, – здивувалася я.

– Тоді навіщо ти мені кажеш, за скільки туди можна доїхати машиною? – сердито промовив Кирило. – Натякаєш, що я не маю машини?

– Ні на що я не натякаю. Поїдемо в обід автобусом, – злякано відповіла я.
Наступного дня ми вирушили до робочого селища до моєї мами, Наталі Миколаївни.

Вона була пенсіонеркою, і жила у старенькому будиночку біля автостанції. Зі зручностей у її помешканні були тільки холодна вода та туалет, ванна кімната та гаряча вода були відсутні.

До приїзду гостей мама накрила на стіл та постелила нам нову постільну білизну на диван.

– Ти тут все дитинство провела? – зневажливо спитав Кирило, як тільки переступив поріг.
– Так. А що таке? – здивовано спитала я, помітивши гидливість на обличчі кавалера.

– Тоді зрозуміло, чому ти переїхала до міста. Якби я виріс у таких стиснених умовах, то напевно б теж звалив від матері й купив би собі квартиру, щоб нормально пожити, – впевнено промовив він.

– До речі, чому ти не купив собі квартири? Чи тобі мама одному жити не дозволила? – єхидно поцікавилася я.

Зневажливе ставлення залицяльника до материнської оселі вразило моє самолюбство.

– До чого тут моя мама? Я вже давно не маленький, щоб вона мені вказувала, як жити, – здивовано промовив Кирило.

– Який сенс працювати половину життя і тягнути із себе жили, виплачуючи іпотеку, якщо є батьківська квартира?

– Щоб привести туди свою кохану? Ти ж із колишньою дружиною не в матері жив, тим більше, що вона не любить чужих у своєму житлі! – Глузливо пригадала я.

– Так я і не зустрічався з тими, хто не мав своєї житлоплощі, – зізнався він. – Ось, якби я купив квартиру в минулому шлюбі, то зараз би лікті кусав. Тому, що мені дісталася б лише одна четверта частка від неї.

– Що ви все теревените? Вдома не наговорилися? Ходімо краще за стіл, – перервала нашу розмову мама.

Кирило поважно пройшов на кухню, а ми пішли за ним. Під час застілля він розпитував майбутню тещу про її роботу та матеріальний достаток.

– Я в адміністрації селища працюю, підлогу мию, – без сорому повідомила мама.
– А багато платять? На життя вистачає? – поцікавився Кирило.

– Не особливо, на життя тільки й вистачає, – засміялася вона у відповідь, – але мені Іра іноді допомагає грошима.

Від слів майбутньої родички чоловіка покорчило, і він з роздратованим виглядом підвівся з-за столу.

– Іро, ходімо на вулицю. Постоїш зі мною, повітрям подихаєш, поки я подимлю, – вимогливо промовив він.

Я мовчки вийшла з ним надвір. Кирило неквапливо задимів, і не тверезим голосом почав роздавати команди.

– Завтра повернемося додому, а післязавтра підемо до РАГСу, але за однієї умови, – впевнено заявив він. – Твою матір на весілля ми не покличемо!

– Як не покличемо? Чому? – Здивувалася я від несподіванки.

-Тому, що я не хочу ганьбитися перед гостями. Вона ж прибиральниця! Мене всі засміють, коли дізнаються, що у моєї дружини мати зі шваброю не розлучається, – посміхнувся він. – І грошей їй надалі не надумай давати, вони нам самим знадобляться.

– Ось як? Якщо тобі соромно з моєю мамою на весіллі показатися, то не варто з нею і за одним столом тут сидіти, – сердито сказала я.

– Що ти маєш на увазі? – ошелешено запитав Кирило.

– Забирай свої речі й вали до своєї матері, принц болотний, – суворо промовила я і заліпила колишньому нареченому смачного потиличника.

Потім я зайшла до будинку, та викинула речі Кирила на ґанок. Мати була здивована моєю поведінкою. Вона вперше в житті бачила мене такою розсердженою.

– Доню, що трапилося? Ви посварилися? – стурбовано запитала вона.

– Ні, ми розлучилися. Краще все життя одній бути, ніж з цим нахлібником, що зарозумівся, – роздратовано відповіла я.

Сидячи за столом, я розповіла мамі про умови Кирила. Звичайно їй стало прикро, але вона повністю підтримала моє рішення розлучитися.

Так закінчився мій черговий невдалий роман! Навіть не знаю, чи потрібні мені такі брудні “штани”? Чи ходить десь моя половинка, чи так і залишуся на самоті? Можливо дасте мені слушну пораду, як знайти жіноче щастя? Я буду дуже вдячна!

КІНЕЦЬ.