Побачивши сім’ю майбутнього чоловіка, я зрозуміла, що у цьому шлюбі мені має пощастити.

Свекри були далеко не бідними людьми, що означало лише одне: свекруха тягнути із нашої родини не буде.

Мати першого мого чоловіка була жадібною та сварливою жінкою. Вона в багнети сприйняла наше весілля і прямо на урочистості закотила мені істерику.

– Якщо ти думаєш, що тепер усі гроші Іллі будуть твоїми, ти дуже помиляєшся! – Вона тицьнула пальцем у мій бік. – Мій син ніколи мене не залишить!

Свекруха не просто так вимовила ці слова. З першого дня нашого сімейного життя, вона почала просити в Іллі грошей.

На превеликий подив чоловіка, витрати матері раптом зросли. Їй були потрібні гроші то на одне, то на інше.

На цьому ґрунті ми почали сваритися, що в результаті призвело до розпаду сім’ї, та розлучення.

Навчена життям, я вирішила при знайомстві з іншими чоловіками одразу ж з’ясовувати два питання: чи живі обоє батьків і, як часто син допомагає їм?

Як з’ясувалося, “маминих синочків” більша частина, але саме вони зовні приваблювали мене. Ті ж, хто не мав батьків, або не був таким від них залежним, не подобалися мені за характером, чи зовнішнім виглядом.

Тому, коли доля несподівано підкинула мені Валентина, я була на сьомому небі від щастя.

Чоловік не лише зовні та внутрішньо приваблював мене, а й повідомив про те, що батькам не допомагає, за винятком подарунків на свята, бо вони й самі добре живуть.

Знайомство з Ларисою Дмитрівною підтвердило слова Валентина, тож я розслабилася. Однак, як виявилося, мені було рано це робити, оскільки свекруха таїла в собі інші примхи.

Про них я дізналася лише після того, як вийшла заміж за Валентина. Першого ж тижня Лариса Дмитрівна показала свою нездорову пристрасть.

Ні, грошей жінка не вимагала, але у неї була своя дивна звичка, про яку я дізналася в перший же місяць життя з чоловіком.

Свекруха раз на тиждень приходила до нас в гості й, практично одразу ж лізла до мене у шафу.
Прийшовши вперше, вона за чаєм просто попросила мене показати свій гардероб.

Її очі відразу спалахнули, коли вона побачила одяг на вішаках.

– Ой, краса яка! – із захопленням вигукнула свекруха. – Сукня яка шикарна! Чи можна приміряти?

Я здивовано знизала плечима і дозволила жінці одягнути сукню. Однак, слідом за сукнею, пішли й інші речі: кофти, спідниці, сарафани, куртки та пальто.

Лариса Дмитрівна приміряла кожну річ, що сподобалася, і з заздрістю вимовила:

– Краса яка! І розмір у нас із тобою однаковий! Слухай, Наталю, віддай мені, коли не захочеш носити, добре?

– Добре, – видавивши з себе посмішку, відповіла я, але її слова мені видалися дивними.

Свекруха хоч і вийшла на пенсію за вислугою років, але свекор продовжував працювати й отримував разом із пенсією зарплату, що дозволило їм жити на широку ногу.

– Як добре, що з тобою в нас однаковий розмір! Скажу більше, я навіть трохи худіша за тебе, – задоволено розсміялася Лариса Дмитрівна.

Як тільки свекруха пішла, я завела розмову з чоловіком і поцікавилася, чи не знає він, чому його мати так поводиться.

– Чому мама просить у тебе одяг, коли сама може собі його купити? – перепитав Валентин.

– Так. Грошей у твоїх батьків явно з надлишком, – здивовано промовила я.

– Уявлення не маю. Може, у неї є якийсь фетиш? – Засміявся у відповідь чоловік. – Справді, не знаю, чому їй більше подобаються твої. Можливо вона вважає, що ти краще обізнана у моді?

Я спантеличено похитала головою. Відповіді на своє запитання я й сама не знала. Я навіть вирішила, що Лариса Дмитрівна швидко заспокоїться та відстане від мене.

Однак, та при кожному своєму візиті відразу ж бігла до моєї шафи, щоб знову приміряти речі, що сподобалися.

Іноді вона міряла їх по колу, забуваючи про те, що вже вдягала їх раніше.

– Віолетта виходить заміж! – за кілька місяців повідомила мені з порога Лариса Дмитрівна. – Потрібно терміново шукати якесь вбрання. Слухай, тому я і прийшла!

Я запитливо подивилася на збуджену свекруху. Я не розуміла, яке відношення має весілля чоловікової сестри до мене.

– Я бачила в тебе в шафі бузковий костюм! – прошепотіла Лариса Дмитрівна. – Чи не можеш мені його дати на весілля до Віолетти? Я лише раз одягну.

– Добре, – зніяковіло відповіла я, але її витівка мені не дуже сподобалася.

– Я зараз приміряю його ще раз? – спитала вона і, не дочекавшись відповіді, побігла до шафи.

Я, намагаючись приховати своє роздратування, пішла за свекрухою. Вона миттєво вбралася в мій улюблений костюм і стала крутитися перед дзеркалом.

– Краса просто! Наталко, а коли він тобі стане не потрібен? – Лариса Дмитрівна завмерла на місці й запитливо подивилася на мене.

Від її прискіпливого погляду мені стало ніяково. Стиснувши зуби, я розпливлася в натягнутій посмішці:

– Якщо так подобається, забирайте!

– Ой, правда? А можна? Ти не жартуєш? – Лариса Дмитрівна, як маленька дитина, застрибала від радості. – Ой, дякую тобі величезне! Я буду найкрутішою на весіллі дочки, не рахуючи її, звичайно!

Отримавши те, що хотіла, свекруха зазбиралася додому, але потім не сподівано згадала:

– Із чим ти носила костюм? Туфлі чи босоніжки?

– Туфлі, але у нас з вами, на жаль, різний розмір, – я з гордістю нагадала про цей неприємний нюанс Ларисі Дмитрівні.

Та тяжко зітхнула і, викликавши таксі, поїхала додому. В цей момент я пошкодувала, що віддала свекрусі свій костюм.

Проте, більше розчарування чекало мене на весіллі, куди свекруха прийшла у сукні. Я запитливо подивилася на неї й спитала, чому та зовсім в іншому вбранні.

– Я вирішила одягнути сукню, у мене під неї й туфельки є! – діловито промовила свекруха.

Я кивнула їй у відповідь і задумалася над тим, що Ларисі Дмитрівні, по суті, не потрібні мої речі, просто вона страждає нісенітницею і, як дитина, хоче таку ж “іграшку”, як і в мене.

З дня весілля я вирішила не підпускати свекруху більше до своєї шафи. Щоб уникати безглуздих ситуацій, я зустрічалася із Ларисою Дмитрівною лише на нейтральній території.

Але мене не полишає думка, що у свекрухи щось не так з психікою! Нормальна людина може так себе поводити, як ви вважаєте?

КІНЕЦЬ.