— Бачила? Олексій, сусід, джип собі купив, новий! – Денис увійшов у квартиру, роздратовано кинув зв’язку ключів на полицю в передпокої і, не знімаючи взуття, пройшов прямо на кухню, де його дружина готувала вечерю.

— Черевики хоч зніми! – накинулася на нього жінка, – Я тільки підлогу намила! Ну купив, і Бог із ним, і молодець, тобі що за печаль?

— А те! – пропустивши її репліку про взуття повз вуха, гарячкував чоловік, – Ходить тепер гоголем навколо нього, ганчірочкою натирає! Тьху, дивитися огидно.

— Порадів би за людину, – відповіла Олена, – Добре ж, коли можливість є купити автомобіль. Сідай давай, вечеря готова, ти голодний напевно.

— Та яка вечеря! – Денис прикро махнув рукою, мовляв, нічого ти, жінко, в цьому житті не розумієш, – Мені тепер шматок у горло не лізе. А він ще, гад такий, жартує наді мною: мовляв, не переживай, Дениско, і ти колись перестанеш на роботу на автобусі кататися, які твої роки!

— Ну чому ти думаєш, що він над тобою знущається? – здивувалася його дружина, – Олексій – хороший хлопець, добрий, чуйний. Напевно він це від чистого серця сказав. Потрібно уміти радіти за інших.

— Та ну тебе! – ображено вигукнув Денис, – Звичайно, від чистого серця, як же!

Він ненадовго замовк, втупившись у тарілку, яку дбайливо поставила перед ним дружина. Олена теж мовчала, розуміючи, що краще чоловіка зараз не чіпати. Он, як обличчя перекосив! Чого доброго, через сусідську машину вдома скандал почнеться.

Раптом Денис відкинув ложку:

— Усе! Набридло! Що я, не мужик, чи що? Не заслужив собі автомобіль? Завтра ж у салон поїду!

— Навіщо це? – Олена від подиву навіть поперхнулася, – У який салон ти зібрався? На які фінанси?

— У нас є ж заощадження, ось їх і візьму, – категорично заявив її чоловік, – А суму, якої не вистачає, в кредит оформлю.

— Ще чого! – обурилася жінка, – Якщо ти забув, ми ці гроші три роки відкладали, щоб квартиру побільше купити. Скільки можна жити в малесенькій однокімнатній, ми втрьох тут уже не поміщаємося, по головах одне одному ходимо! Ні вже, дорогенький, гроші ці спільні і розпоряджатися ми ними будемо спільно, за взаємною згодою.

— Та як ти не зрозумієш! – Денис стукнув кулаком по столу, – Наді мною вже всі мужики на роботі сміються. Ти, кажуть, Денисе, як вічний студент, десятий рік на громадському транспорті катаєшся. Звісно, у них же у всіх машини, у кого гірші, у кого кращі, але всі на колесах! Розумієш, усі! Один я, як біла ворона!

— І що? – не зрозуміла Олена, – Раз купили автомобілі, значить, гроші в них на це є! А ми поки ще не заробили. Тим більше, на новий. Гаразд би, ти ще вирішив узяти уживаний, я тоді б, може, і подумала, якщо не дуже дорогий. А так, вибач будь-ласка! Усі гроші, накопичені на залізяку на колесах, віддати, та ще й у кредитну кабалу, Бог знає, на скільки років, впрягтися заради іграшки! Ні вже! Не дозволю!

— А я сказав, куплю! – заревів Денис, – Маю право!

— Денисочку любий, послухай, – дружина знизила тон, – Ну посуди сам: квартира ж нам важливіша, ніж машина. Давай спочатку з житлом питання вирішимо, а потім уже…

— Ні! – уперся її чоловік, – Це через скільки років тоді ми зможемо собі дозволити? Спочатку іпотека, потім ремонт, меблі… Ні, Олено, зараз треба авто брати, вони он, рік від року все дорожчі.

— Ну хоч не в кредит тоді, – заперечила Олена, – Ну навіщо тобі нова машина? У тебе права п’ять років у гаманці лежать, ти водій недосвідчений. Не дай Боже, аварія або що, а машина ще в кредиті. Гаразд, я згодна, автомобіль у сім’ї стане в пригоді, але давай візьмемо поки що щось простіше, з рук. Досвіду наберешся, а потім і…

— Ніяких потім, досить усе відкладати! – не погоджувався з дружиною Денис, – Нову візьму, щоб усі ахнули! А в разі чого страховка є, не страшно. І взагалі, я з дитячих років на машині їздив, мене батько з дідом усьому навчили. Ну і що, що давно за кермом не сидів? М’язову пам’ять ніхто не відміняв, це як на велосипеді кататися.

— Денисе, але ми такими темпами ніколи не переїдемо з нашої однокімнатної, так і будемо вічно в шпаківні жити. Павлику вже сім, він дорослий. Отже, у нас ніякого особистого життя, в одній кімнаті всі спимо. Ну що ти, як маленький, їй Богу! Ну потерпи трохи.

Але чоловік продовжував стояти на своєму. Скільки Олена не вмовляла його, скільки не наводила доводів, він так і не відмовився від своєї божевільної ідеї з купівлею нового автомобіля.

— Зрозумій ти, дурна, я ж про вас із Павликом дбаю! – переконував чоловік дружину, – Сама ж вічно ниєш, що нікуди не вибираємося, нічого не бачимо. А так і на море можна буде рвонути, і в похід – та всі дороги відкриті будуть!

— Та переб’ємося ми якось без моря! – плакала Олена, – Отже, на всьому економія, кожну копієчку відкладаємо, а з кредитом твоїм взагалі на картоплю з макаронами перейдемо! Купиш машину – в ній і будеш жити! Так і знай!

Ось і мучиться Денис другий тиждень. Знає, дружина не жартує, і справді, відправить ночувати в нове авто.

А з іншого боку джип сусідський очі щодня муляє. Сяє новісінькими боками, а поруч Олексій теж сяє від щастя, надихатися на свого залізного коня не може.

«Ну нічого, Оленка відхідлива в мене, вмовлю, – міркує чоловік, – А поки час є, поїду по салонах, прицінюся! Дивись, до грудня і я буду у своєму особистому джипі розсікати та на перехожих, як Олексій, зверхньо поглядати!»

КІНЕЦЬ.