Безхатько вскочив в електричку останнім. Підхопив бабку з візком, що забарилася, і, «ущільнивши» її в загальну «масовку», сам «влип» під двері, що зачиняються.

Весь натовп тихенько дислокувався всередину вагона, ті, кому їхати далеко, протискувалися в середину, а ті, кому виходити, навпаки, проштовхувалися до дверей.

Справа була вечірня, післяробоча.

Через пару-трійку зупинок безхатько опинився в проході між сидіннями.

Манірні панянки, що стоять у тому ж самому проході, стиснулися на всі боки, щоб не торкатися чоловʼягу, він цього навіть і не помічав, посміхався чомусь своєму і дивився у вікно. Хвилин за п’ять цього блаженного виду за вікном, погляд його впав на чоловіка, який сидів на сидінні біля нього.

«Ого! Сергію! А я думаю, чия це маківка така знайома!»

Сергій прокинувся від вагонної дорожньої дрімоти і підняв очі.

«Ого! Які люди! Привіт-привіт, скільки років ми не бачилися?!»

Сергій був делікатним чоловіком і не став прямо в лоб питати про те, як колишній товариш по службі перетворився на безхатченка, він простягнув руку (зазначаючи про себе, що в кишені валяється дезінфікуюча серветка, яку турботлива дружина сунула йому в кишеню минулого дня).

Вони хвилин п’ять згадували своїх товаришів і колишню роботу, поскаржилися, що їх так різко скоротили.

Сергій співчутливо дивився на безхатченка, брудна, у плямах, рвана куртка, якісь зелені штани, що колись, мабуть, були робітничими, та сіра шапка з цілою купою реп’яха замість помпону.

Під носом у товариша були сажа і щетина, не голена дня три, не менше.

Під розповідь товариша, як той шукав роботу після скорочення, Сергій намацав в іншій кишені купюру і твердо вирішив за першої ж нагоди сунути товаришу в кишеню якомога непомітніше, щоб не образити.

Нарешті момент підвернувся, і Сергій запхав тисячний папірець у засмальцьовану, трохи надірвану кишеню.

Від серця відлягло, він почувався людиною, яка виконала обов’язок і зробила добрий вчинок.

Електричка, погойдуючись і брязкаючи, сповільнювала хід перед черговою станцією.

Безхатько схаменувся і почав збиратися на вихід.

Сергію, удачі тобі! Радий був побачитися!  – махнув на прощання рукою і швидко протиснувся до виходу через пасажирів, що розступалися перед ним.

На вулиці було свіжо і світило сонце. Безхатько вирішив пройтися пішки.

Вийшовши зі станції в місто, потопав у напрямку до будинку.

Дорогою вирішив зайти за хлібом, згадавши, що дружина просила купити батон.

Біля магазину сиділи бабусі, які торгували дарами з міста і соліннями, жінки з букетиками. Осторонь молода жінка, дуже скромно вдягнена, заколисувала дитину у візочку, другий стояв поруч і канючив: «Мамо, купи апельсини!..», віддалік сидів дід, вигляд у нього був пошарпаний, він гукнув «безхатька»:

«Гей, мужик, дай на пляшку!»

Безхатько оглянув іншого безхатька і тихо сказав: «Зароби! Руки є – йди запропонуй допомогу на ділянках бабусям, скопати, прополоти, на «випити» не подаю!»

Зайшов у магазин, взяв батон хліба, і… трохи подумавши, прихопив велику сітку апельсинів.

Вийшовши з магазину, наздогнав жінку з дітьми і вручив заплаканому хлопчику сітку з апельсинами. Жінка зніяковіла і подякувала.

***

Немолода жінка метушилася на кухні, вона зранку затіяла готування, треба було наварити супу дня на три і насмажити котлет.

Попутно начистила картоплі на пюре.

Сидячи за столиком на кухні, вона вправно різала, місила і все поглядала у вікно, коли за парканом промайне машина чоловіка, він уже давно мав приїхати, але щось затримувався.

Вона турбувалася…

Зранку машина ледве завелася, а днями на них чекала довга поїздка.

Жінка перебирала в голові різні події останніх днів і то посміхалася, то хмурилася.

У тиші їхнього маленького дачного будиночка, куди вони з чоловіком переїхали, залишивши квартиру синові з невісткою, думалося спокійно і чомусь більш позитивно, ніж у місті.

Із невісткою якось не виходило налагодити стосунки.

Ні, зовсім не тому, що та була нехороша або не подобалася, невістка була дуже гарною, любила сина і дуже подобалася їй, свекрусі.

Але… Якийсь незрозумілий внутрішній сором і незручність ніяк не давали їй зайвий раз підбадьорити молоду дружину сина або завести розмову.

А щойно настала пенсія, батьки вирішили, що з одним непрацюючим уже можна перебратися ближче до грядок і розміреного життя на природі.

Та й молодим вільніше без них.

Загалом, переїхали.

***

Зранку машина поганенько завелася, не з першого разу, і він твердо вирішив, що цими вихідними з’їздить до знайомого майстра, і вони разом проведуть «внутрішньопорожнинне» обстеження його чотирьохколісної старенької.

З цими бадьорими думками він доїхав до роботи.

Дружина давно посварила його, що пора вже викинути весь мотлох і нарешті почати користуватися новеньким виданим на роботі костюмом, та й із переїздом на дачу зовсім він перестав вчасно голитися, стригтися й узагалі розслабився від привільного життя на природі.

На роботу їздив бувало прямо в робочому старому одязі, у ньому ж заходив у магазин дорогою з роботи додому, дружина зітхала: «От позорище, ходиш, як безхатченко якийсь! Хоч би переодягався, раз нове ніяк не вдягаєш!» Але…

Щоразу він навмисне «забував» узяти з дому новий робочий одяг або хоча б вдягнути його одразу вдома, бо дуже шкода йому було бруднити новенький гарний костюм.

Цього дня поїхав знову одразу в робочому мотлоху, знаючи, що знову отримає прочухана від дружини, твердо вирішив, що з наступного робочого тижня викине старі штани й куртку, які вже «приросли» до тіла, і з нового тижня почне нове життя, чим порадує дружину.

***

Після робочого дня втомлений плюхнувся в машину і…

Вона не завелася…

Чих-пих і ніяк.

Дивитися, у чому проблема, не було ніяких сил, день був важкий, і він втомився.

Вирішив їхати додому «своїм ходом».

Закрив машину і потопав до станції.

Можна було і на автобусі, але, згадавши, що він у цілковитій мотлоху, вирішив-таки пройтися пішки до електрички, щоб зайвий раз не ганьбитися «в людЯх».

Приблизно на півдорозі його задумливу ходу і рівний лад думок про майбутні вихідні різко порушив якийсь дурень що пролетів повз на високій швидкості.

Від несподіванки він здригнувся, похитнувся, послизнувся і стрімголов полетів у придорожню канавку.

Лаючись і охаючи, ледве виліз.

Тепер його заляпаному робочому одягу, зношеному донезмоги, додали «колориту» придорожні багнюка і реп’яхи. Сяк-так обтрусившись, потопав далі.

«Так, пора змінити одяг! – вирішив про себе. – Гірше безхатченка виглядаю».

Дійшов швидко.

Купив квиток і ледве встиг на електричку.

***

Перед самим поворотом до дач погляд його впав на бабусь, які торгують букетами, час був уже надвечір, і в кожної залишилося по одному букету.

Він поліз було в гаманець і згадав, що там залишилося лише трохи дріб’язку.

Зітхнув, так йому раптом захотілося виручити бабусь, купивши в них усі три букети, їм радість, підуть додому відпочивати, а він потішить дружину, дуже вже дуже він любив, коли в неї сяяли очі й довго не сходила посмішка з губ.

Машинально поліз по кишенях і – о, диво!

Звідкись у кишені виявилася ціла тисяча.

«І коли я її встиг туди заховати?» – подумав він.

Він підійшов до бабусь і сказав, що якщо вони зможуть по-братськи розділити тисячу, то він купує всі три букети.

Бабусі тут же домовилися між собою і навіть допомогли з’єднати всі квіти в один пишний і яскравий букет.

***

Жінка все дивилася і дивилася у вікно і навіть не помітила, як відчинилися двері і до будинку увійшов чоловік.

Весь замурзаний з реп’яхами на шапці, у своєму повсякчасному заношеному робочому одязі, з рваною штаниною і…

Величезним букетом у руках.

Сидячи за столом і наминаючи котлети, чоловік розповідав епопею про канавку, про електричку і навіть твердо обіцяв назавтра одягнутися в пристойне, щоб не виглядати безхатченком.

КІНЕЦЬ.