Іринка літала як на крилах, вона й раніше літала, але нині особливо натхненно.

На вчорашньому УЗД лlкар розгледів дівчинку.

У них у містечку, у стародавній лікарні, давно нічого не мінялося, і обладнання, що колись потішило всіх своєю новизною, вже неабияк пошарпалося, та й застаріло теж неабияк.

Однак старенький і дуже досвідчений лікар, який набив око довгими вдивляннями в екран під ввічливим натиском майбутніх матусь у їхньому пориві розпізнавання статі, призвичаївся-таки вельми непогано визначати, хто саме готовий ощасливити сім’ю.

Іринка була просто щаслива, вона хотіла саме дівчинку, і ця новина її радісно збентежила.

Сама по собі новина про поповнення вже була радістю, адже в їхній уже злегка не молодій сім’ї давно чекали на «прибуття» продовжувача великої і дружної родини.

А все тому, що майбутній батько був вельми «повнолітнім».

Якби про чоловіків можна було сказати «синя панчоха», то це було б абсолютно правильно стосовно Іринченого чоловіка. Ні-ні-ні, не закоренілий холостяк, це взагалі було не про нього, а саме через якісь там «сонячні протуберанці» та їхнє неправильне розташування у бік Тимофія він ніяк не міг зустріти ту саму королеву свого серця, з якою він зміг би нарешті заговорити про свої почуття.

Іринка була вітряною, невагомою в прямому і переносному сенсі, вона пурхала на своїй роботі, виконувала тонну необхідних справ і заповнювала собою простір офісу, пом’якшуючи вдачу керівника і відчайдушність «провідних» співробітників.

Щойно хтось із «ведучих» припускався недозволеного промаху в роботі, а керівник спалахував праведним гнівом, то одразу ж у цьому «вогнищі» з’являлася Іринка і, займаючись своєю звичною справою, а саме скеровуванням усілякої офісної робочої кореспонденції у потрібні річища, непомітно й дуже вправно гасила напругу своїм невимушеним спілкуванням та виробленим за кілька років вправним вправленням в улаштовуванні робочого моменту, що похитнувся.

Тимофій прибув до свого партнера якраз в один із таких «моментів».

Іринка, яка вже знайшла загублену документину, через яку спалахнуло полум’я гніву начальства, готова була випурхнути до свого маленького кабінету, як зіштовхнулася в дверях із… «Горцем».

Якщо ви подумали про Дункана Маклауда, то він якраз узагалі жодного разу не подобався Іринці, значно більше в цьому епічному кіно її приваблював його суперник і друг, той самий сивий Рамірес, що бачив усілякі пригоди.

Ага… Тимофій у своїй повнолітній самотності дуже був схожий на цього персонажа кіно, так улюбленого Іринкою.

Саме Рамірес розбурхував її уяву, він уявлявся їй тим самим «принцом-на-білому-коні», який одного дня мав увійти в її життя в якості чоловіка і батька її дітей, його кіношні сивини хвилювали фантазію дівчини, і… міцно витіснили молоде покоління, яке їй цілком годилося за віком.

Батьки, звісно, зітхали, що їхня донька ніяк не знайде собі залицяльника, але про вподобання доньки обізнані не були.

Та й які батьки зрадіють, дізнавшись, що їхня молода і красива донька впритул не бачить молодь, але щоразу зітхає, побачивши сивого мачо, хоч скільки-небудь схожого на героя її неосяжних мрій.

Ну це так буває, коли в молодої дівчини раптом формуються саме її особисті формули краси щодо обранця.

Раміресу з фільму було багато років, актор, який зіграв його, теж зовсім ніяк не міг опинитися в гіпотетичних чоловіках Іринки, а зустріти в житті схожого на Раміреса прихильника взагалі було з області фантастики.

І тут ось…

У дверях офісу Іринка раптом налітає на нього.

Тимофій, зі своєю вже сивою шевелюрою, вічно довгими нестриженими… «патлами», як справедливо називала це “неподобство” мама, і вічною неголеною щетиною в стилі Шона Коннері, цілком очікувано ніяк не міг знайти ту, що підкорить його серце і, найголовніше, полюбить цього “хлопака”, як його називав татусь, потерпаючи від відсутності онуків на схилі їхнього з матусею життя.

Ось у цих дверях, коли Ірина буквально налетіла на молодечі груди «хлопака», відразу сталося коротке замикання в головах тих, хто зустрівся, і…

Тимофій, сам не очікуючи від себе, раптом випалив: «Одружуся!»

Іринка підхопила це слово і, не моргнувши оком, відповіла: «Згодна!»

Офіс вибухнув сміхом.

Тимофій мало не забув, навіщо він узагалі опинився в цьому закладі, загубився в часі, просторі і своїх відчуттях, і було розвернувся слідом за Іринкою до її кабінету, але його відразу ж відправила вона у зворотний бік: «По-моєму, ви йшли туди!»

Сяк-так зібравши думки і себе в робочий стан, Тимофій зайшов до кабінету керівника.

Після побачення з директором він вийшов на вулицю, сів у свою машину і… нікуди не поїхав, увесь день, що залишився, він провів у невідривному стеженні за дверима, з яких мала вийти Іринка, з якою він так поспішно вирішив одружитися.

Цілих три години він крутив у голові як заїжджену платівку це слово:

«Згодна! Згодна! Згодна? Згодна, так?» І так увесь час, доки двері не відчинилися і з них випурхнула довгоочікувана «наречена» та, жваво постукуючи каблучками, побігла в бік метро.

«Дівчина, стійте!», – що є сили крикнув Тимофій.

За кілька тижнів Тимофій, перетворений у перукарні до ідеальної схожості на Раміреса, постав перед здивованими батьками, які раптом виявили у своєму синові вельми цікавого «чоловіка на виданні».

«Чоловік на виданні» витримав паузу, дивлячись на розтривожених змінами батьків, і ті нарешті почули довгоочікуване: «Я одружуся, готовий познайомити вас із нареченою!»

Мама прямо з ходу накапала собі заспокійливих крапель, і махом перекинула всередину організму.

Тато злегка онімів.

Він чомусь раптом зовсім недоречно подумав про те, як у їхньому домі з’явиться якась інша жінка і буде ходити «туди-сюди», від цієї думки він спітнів спиною і хотів теж накапати собі крапель, але, згадавши про довгоочікуваних онуків, передумав і дістав настоянку.

Свататися пішли всім сімейством до сімейства Іринки.

Ірини батьки, будучи такими ж легкими й сміхотливими, швидко «розчинили» сватів у своїй родині і…

Обопільно домовившись, зіграли весілля. З дітьми-онуками, такими довгоочікуваними, одразу не вийшло.

Не вийшло і наступного року і ще через рік. Рамірес-Тимофій з Іринкою запереживали й пішли по лікарях.

Лікарі, побачивши Тимура, відразу винесли вердикт, що він розтринькав свій репродуктивний час, але, переконавшись за паспортом, що він ще цілком «придатний», послали обстежитися.

Довгі ходіння по кабінетах нічим не закінчилися. Одного разу в коридорі вони зіткнулися з тим самим літнім лікарем, який так добре призвичаївся дивитися в екран УЗД.

І, підкоряючись якомусь внутрішньому пориву, лікар, дивлячись своїми блакитними променистими очима на «молодих», запропонував їм на все плюнути й махнути на море або ще кудись у курортні далі, відкласти своє «здобуття» спадкоємця на потім і просто добре відпочити.

Молоді переглянулися і згадали, що давно не були у відпустці, спочатку працювали, а потім провалилися в це саме «добування».

За порадою лікаря махнули на все рукою і…

На відпочинку було чудово!

Вони ходили околицями курортного містечка, насолоджувалися одне одним і свободою від роботи.

А після приїзду через кілька тижнів Іринку несподівано вирвало. Мама, звісно, відразу занепокоїлась, і вони помчали до лікаря

Аналізи все підтвердили!

Половину свого цікавого стану Іринка просто літала, та й уся родина, абсолютно очманіла від очікування і радості, почала скуповувати дитяче придане.

Літні бабусі потайки від молодих, які категорично заборонили їм «заготівлі», однаково дзвонили одна одній і раз у раз влаштовували спільні походи в «Дитячий світ».

У надрах їхніх шаф осідало прикуплене барахло, і тому їм було радісно, через що вони багатозначно перезиралися, буваючи в гостях одна в одної.

Після звістки про онуку таємні покупки набули відтінків рожевого і червоного.

Перед самимою появою маляти в Іринки виявили багатоводдя і поклали в лікарню долежувати довгоочікувану доньку-онучку.

Там Іринка швидко освоїлася і з властивою їй легкістю пурхала між своїми однопалатницями, допомагаючи тим, кому треба було лежати, і підтримуючи тих, кому потрібна була підтримка.

Ось уже її сусідка по палаті, огрядна висока Ліда «долежала» свого хлопчика, сусідка, яка не встигла вступити, теж несподівано «втекла» за малям, а коли після неї в ніч відійшли води в тихої Олі, яка чекала на двійню, Іринка, залишившись сама, занудьгувала.

Вранці пішла на пост до сестер і… попросилася на УЗД глянути ще разок доньку, чи не збирається та на вихід.

Лікарка не заперечувала і відправила Іринку «глянути». У кабінеті УЗД на другому поверсі чергував… темношкірий чоловік… Це був лікар, який проходив підвищення кваліфікації, направлений за обміном.

Він був дуже правильним лікарем і  «жив» у кабінеті один, тому був важливим і суворим. Контингент пацієнтів знайомий, глибоко в положенні, а тому звичний оку і датчикам, завідуючого відділенням викликали досить рідко і в незрозумілих ситуаціях.

Іринка звично лягла на кушетку, водночас розглядаючи темного лікаря з цікавістю і посмішкою.

Лікар був серйозним і довго водив датчиком по животу, що став величезним.

Хмурив свої чорні брови і ворушив ними. Іринка навіть трохи занервувала.

Потім лікар хмикнув і запитав: «Стать знаєте?»

Ірина кивнула: «Знаю, це дівчинка!»

Чорні брови злетіли вгору, а датчик знову приліпився до живота десь у районі шлунка жінки.

Шоколадний лікар провів ще трохи і сказав полежати, а сам, визирнувши у двері, крикнув на весь коридор: «Зінаїдапална!»

Через кілька хвилин у дверях матеріалізувалася завідуюча відділенням, крупнобюста Зінаїда Павлівна.

«О, Іринко! Щось турбує?»

Жінка стрепенулася: «Та ось хотіла дізнатися, коли мені вже час, втомилася я, вже скільки лежу, та й термін великий, пора б напевно».

«Зіна, тут не зрозумію я, що твориться!» – пробурчав лікар, і вони, приклавши датчик до живота, знову втупилися в екран.

В Іринки серце забилося, як відбійний молоток.

— Жива!? – спантеличено прокричала Іра «Зінаїдіпалні».

— Так! І вона, і… хлопець теж живий! Ось він на голові буквально сидить у сестри своєї! Двійня у тебе, виявляється, мила моя! І як це все прогледіли?

В Іринки пропав дар мови, всередині щось клацнуло, і на кушетку потекла вода…

— Ну ось… тільки хотіла сказати, що час настав! Давай збирайся, я чекаю на тебе.

Ірина хотіла зателефонувати своїм, дійшовши до апарата на сходах, але її підхопили медсестри, і вже за півгодини з гарненькими переймами опинилася Іринка в колі професійних лікарів, які допомогали зʼявитися на світ двом маленьким людям.

Вночі о 1:50 зʼявилася дівчинка, як це буває у дівчаток – задом наперед, тобто вперед дупцею. Акушерка, яка прийняла її, одразу ж заявила: «Ось свавільниця, мамина турбота буде!» і віддала дитину дитячому лікарю.

До появи на світ хлопчика якраз встигнула Зінаїда Павлівна.

Хлопченя виявилося малесеньке, ледве-ледве нашкріб на вагах 1800, та й зростом 41 см, але закричало так, що, напевно, і на вулиці було чутно.

«От же партизан! Зачаївся як, під самим серцем у мамки!» – прорекла Зінаїда і, переконавшись, що з малям і породіллею все гаразд, відбула до себе в кабінетик.

Вранці приголомшений новиною Тимофій-Рамірес разів п’ять перепитав у довідкового номера медсестер лікарні, чи не помилилася вона з хлопчиком, а за годину вже все велике сімейство стояло під вікнами і кричало «Іра! Іра! Іра!»

У вікно визирнула сусідка по палаті: «Годує! Зачекайте!»

«Кого годує?» – тут же донеслося з вулиці.

«Дівчинку годує, а хлопчик під лампою лежить!»

Дружне сімейство вирішило сходити ще раз до довідкової тітоньки.

А там якраз Зінаїда Павлівна мимохідь була і, спіймана новоспеченим батьком, розвіяла всі сумніви і здивування батька:

«Ну так, дівчинка була і хлопчик був, як виявилося, ховався він мало не на голові у сестри, ось такий ось партизан у вас трапився, і як це його ніхто не бачив, розуму не прикладу, ось а наш лікар Луїс виявив!»

Дідусі, які нарешті усвідомили наявність онука на додачу до онуки, хотіли було одразу побігти по ігристе, але їх зупинили свої дружини суворим «Вдома!»

Зустрічати Іринку і несподівану двійню приїхало все сімейство.

Дідусі, поки чекали в холі, встигли розписати між собою графік «володіння» онуком-партизаном на кілька років уперед, смакуючи спільні риболовлі, походи до лісу і гру у футбол.

Бабусі не відходили від дверей, з яких виносили згортки з бантами, і дуже хвилювалися.

Нарешті двері відчинилися, і з них випурхнула тепер уже мама двійнят Іринка, а слідом червонощока медсестра винесла два згортки.

Тимофія, що забарився, ледь не відтіснили дідусі й бабусі від вручення, але медсестра, визначивши наміченим оком серед зустрічаючих батька, вручила йому обидва згортки.

Тимофій, абсолютно очманілий від щастя, все дивився і дивився на хлопчика, який виявився сюрпризом на додаток до дівчинки.

І щасливе сімейство, яке несподівано стало трохи більшим, ніж очікувалося, занурившись у машини, відбуло додому…

Виховувати дітей! І ось так буває.

Усім гарного дня та радісних подій, і, можливо, несподіваних радісних звісток.

КІНЕЦЬ.