– Знову до матері на допомогу летиш, супермене? – Насипаючи в пральну машину порошок, єхидно запитала Вероніка у чоловіка.

– Як тільки вихідні, то одразу тебе вітром здуває! Хоча у робочі дні вашу величність теж не намалюєш. Але там, хоч якесь виправдання є – ходиш гроші заробляти!

– Навіщо ти знову починаєш? Чому щосуботи настрій псуєш? – роздратовано відповів Роман. – Я не можу зрозуміти, чого ти прагнеш. Чотири роки прожили щасливо, душа в душу. А зараз у тебе, як біс вселився. Що ти твориш?

Жінка вийшла до передпокою і, схрестивши руки на грудях, уважно подивилася на чоловіка.

– На твоє питання є відповідь. Коли ми жили за триста кілометрів від твого рідного міста, все було чудово. Твої родичі не дзвонили нам щодня зі скаргами та проханнями.

– Не викликали тебе кожних вихідних на допомогу. Я зрозуміти не можу, як твоя сестра та мати раніше існували? У мене за рік склалося враження, що вони ні на що не здатні, окрім скиглити й скаржитися!

– Я не знаю, як було раніше. Я живу теперішнім. І якщо у мами зламався замок, то не бачу нічого поганого в тому, щоб піти й полагодити його. Якщо в сестри відвалилася ручка в шафці, то я піду і прироблю її. У чому проблема?

– У тому, що ти одружений! У тебе є будинок, дружина та син. У нас є свої турботи та питання. Наприклад, сьогодні – день генерального прибирання. Чому я маю все робити одна?

– Не роби! Наче я тебе змушую! – невдоволено буркнув Роман, продовжуючи збиратися до Єлизавети Михайлівни.

– Не зрозуміла. Пропонуєш у бруді жити? В одязі смердючому ходити? Морквину сиру їсти? – Жінка відчувала, як усередині закипає вулкан обурення.

– Вероніка, ти чого від мене хочеш? Аби я від родичів відвернувся? Говори прямо, не соромся! Що там приховувати!

Дружина невдоволено скривила обличчя і злісно прошипіла:

– Здалася мені твоя рідня! Яка мені справа до ваших стосунків? Я хочу повноцінну нормальну родину, і щоб нас ніхто не турбував! Усе!

– А як виживатимемо без родичів, га? Тобі нагадати перші чотири роки шлюбу? Орендована квартира, постійна економія, нічні підробітки.

– І лише коли моя бабуся переписала на мене свою квартиру, ми змогли більш-менш налагодити побут. Озирнися навколо! За рік майже всі меблі нові купили!

– Наступного року можна і про відпочинок на морі подумати. Вперше за п’ять років! Це все доступно та можливо завдяки рідні, яку ти так сильно ненавидиш!

– Я не сказала, що я ненавиджу! Ти плутаєш апельсини із цвяхами! Але й приписувати заслуги бабусі , свекрусі та твоїй сестрі я не збираюся!

– А чим тебе моя мати та сестра не влаштовують? Що вони зробили тобі?

– Нічого не зробили! Нічого гарного вони мені не зробили! Розумієш? – Кричала Вероніка. – Це дві егоїстки, які думають лише про себе!

– Я для них пусте місце! Вони завжди вважали, що я тебе не гідна. Скільки разів вони кидали шпильки на мою адресу? Скільки разів намагалися принизити?

– Все це вигадки твоєї уяви. Ти не перебільшуй! – нахмуривши брови, відповів Роман, чим ще більше розлютив дружину.

– Слухай, Ромо. Не треба робити з мене дурненьку. Не вийде! Я вже не в тому віці, щоб вірити у наївні казки. Так, я не виховувалась у щасливій повноцінній родині.

– У нас ніколи не було сімейних зустрічей та традицій. Я не знаю, що означають обійми рідної матері. Але я уявляю, як це має бути!

– Це й зробило тебе дикою та настороженою! Ти дивишся на людей, як на ворогів. І якщо у відносинах зі знайомими це ніяк не заважає, то з родичами ти все руйнуєш. Знищуєш своїми руками! Ти сама викликаєш негатив до себе!

Вероніка на хвилину замовкла, а потім тихо промовила:

– Краще йди! Прямо зараз! Щоб ми з тобою не посварилися ще більше.

Жінка розвернулась і повільно пішла на кухню. Роман не став сперечатися із дружиною і швидко вибіг із квартири.

Вероніка сіла на кухонний диван і задивилася в одну точку. Вона щиро не розуміла, де зробила помилку і в чому була неправа.

Дівчина познайомилася з Романом, коли їй було лише вісімнадцять років.

На той час вона вступила до університету на лінгвістичний факультет, вірила у світле майбутнє і відчувала справжню радість від того, що відбувається навколо. Нарешті вона змогла вирватися з мороку й отримала можливість побудувати життя своєї мрії.

Її дитинство було сповнене суцільними негараздами – втрата матері, бешкети батька, який випивав, і постійні причіпки тітки.

Лише бабуся любила та оберігала внучку. Жінка рахувала дні до закінчення школи, вважаючи, що лише від’їзд до іншого міста може стати порятунком для “сирітки”.

Євдокія Григорівна віддавала останні гроші на репетиторів, заняття та книги, тому коли Вероніка змогла набрати прохідний бал, та вступила на безплатну форму навчання, бабуся розплакалася від щастя, не зумівши стримати емоцій.

– Благословляю тебе, моя люба. Їдь з Богом і виконуй свої бажання.

У Романа дівчина закохалася з першого погляду.

Вони навчалися на одному потоці, часто перетиналися в університеті та гуртожитку. Молодий чоловік почав залицятися до неї з перших місяців, але вона виявилася непростим “горішком”.

Раніше Вероніка ніколи не мала стосунків з хлопцями, про кохання вона знала лише з книг і фільмів, тому до чоловічої уваги ставилася дуже насторожено. Особливо після витівок батька, які дівчина завжди згадувала з жахом та слізьми.

Проте терпіння Романа, уважне ставлення та турбота, романтичні залицяння взяли гору і дівчина погодилася зустрічатися з хлопцем.

Їхні стосунки тривали щасливо цілих три роки, поки хлопець не прийняв рішення познайомити кохану з родичами.

– У мене, щодо тебе, дуже серйозні наміри. Хочу, щоб мої близькі довідалися про тебе і почали готуватися до весілля.

– У сенсі? – злякано уточнила Вероніка. – Яке весілля? Я не піду заміж, доки не отримаю диплом. Я обіцяла бабусі! Давай не поспішатимемо, будь ласка.

– Добре, – спокійно погодився Роман. – Одружимося за два роки. Але зі своєю сім’єю я познайомлю тебе зараз. З цим не бачу причин тягнути. Домовились?

Вероніка не стала суперечити коханому, про що потім дуже пошкодувала.

Родичі хлопця одразу не полюбили майбутню невістку і навіть не намагалися приховувати свого негативу до неї. Вони не ображали прямо, але всім виглядом показували, що не хочуть бачити дівчину у сім’ї.

Вона терпіла доти, доки випадково не почула, як Єлизавета Михайлівна вичитувала сина за вибір невістки:

– Ти не бачиш, що це звичайна злидня, яка намагається вхопитися за будь-який “ласий шматочок”, аби вирватися зі своєї родини?

– Ти думаєш, вона тебе кохає? Не сміши мене! Вона просто не хоче повертатися в убоге село, от і схопилася за тебе, як за рятівне коло!

Роман намагався захистити Вероніку, але жінка вперто наполягала на своєму:

– Їй потрібні гроші й чоловік, який оратиме на неї!

– Мамо, ти так кажеш, ніби ми олігархи. Ми ж звичайна сім’я, трохи вище за середній рівень живемо.

– Для людини, яка нормальних цукерок не їла, ми – аристократи! Сину, прошу тебе. Вмикай мізки! Не дозволяй себе розводити на гроші!

– Я виховувала тебе для порядної, гідної дівчини, а не для “жертви долі”. Закінчуйте цю виставу! Нехай кожен із вас йде своїм шляхом.

Вероніка була настільки принижена, що сама вирішила розлучитися з Романом. Два роки молоді люди перекидалися сухим “привітом” і непомітними поглядами один на одного. Хлопець робив кілька спроб помиритися, але вони були марні.

Однак, коли навчання добігло кінця і були отримані дипломи, Роман зробив останній відчайдушний крок. Він підійшов до дівчини й прямо в очі заявив:

– Ти маєш бути моєю дружиною. Інакше не виходить. Не можу тебе забути, як і ти мене. Я знаю, що ти дуже скривджена на мою маму. Але вона змириться. Рано чи пізно, вона прийме тебе до родини.

– Я не хочу нікому нав’язуватись. Не хочу примушувати себе кохати.

– Ти виходиш заміж за мене, а не за маму. Чи я не маю рації?

Вероніка розгублено дивилася на Романа. Вона дуже хотіла стати його дружиною, але…

– Добре. Я погоджуся лише за однієї умови. Ми залишимося тут жити. Не поїдемо у твоє рідне місто.

– Без проблем. Нехай буде так, як ти хочеш. Значить так?

Через три місяці молодики розписалися. Весілля вони не робили. Єлизавета Михайлівна погодилася оплачувати свято лише порівну, хоча з боку нареченого планували запросили шістдесят гостей, а з боку нареченої – чотири.

– Мам, це ж нечесно. Чому вони мають оплачувати наших гостей?

– Весілля спільне. А якщо вони думали з нас гроші тягти пачками, то я відразу кажу… не вийде! Я цих жебраків утримувати не збираюся! І тобі не дозволю! Тому весілля скасували.

Молоде подружжя винайняло квартиру і влаштувалося працювати до школи вчителями іноземної мови.

Спочатку виходило відкладати гроші, але коли з’явився малий Сашко, ситуація докорінно змінилася. Усі доходи йшли на дитину, оренду житла, та покриття нагальних витрат.

– Треба щось думати. Так діло не піде! – сумно міркував Роман вечорами, але рішення знайти не міг.

Поки одного разу йому не подзвонила бабуся. Вона повідомила, що вирішила переїхати у свій будиночок у селі, а на онука переписати квартиру.

– Твоя сестра успадкувала майно від іншої бабусі, а я підтримаю тебе. Тим більше у вас маленька дитина. Приїжджайте, та будуйте сімейне вогнище.

Але на цьому сюрпризи не скінчилися.

З Романом зв’язався друг дитинства, та запропонував йому стати партнерами. Відкрити приватну школу іноземних мов у рідному місті.

– Я володію менеджментом. Ти відповідатимеш за навчальну частину. Впевнений, що в нас вийде вдалий проєкт!

Вероніка хотіла нагадати чоловіку про головну умову, за якої вона погодилася вийти за нього заміж. Але промовчала.

Дружина розуміла, що зараз це виглядатиме так, ніби вона заважає Романові розвиватися і не підтримує його у починаннях.

А раптом Єлизавета Михайлівна заспокоїлася і все буде гаразд. Але надії розтанули відразу після переїзду.

Свекруха ще більше “пересвідчилася” у своїх доводах, що Вероніці потрібні лише гроші.

– Мало того, що на халяву влаштувалася в квартирі моєї матері, то ще й сина примусила горбатіти! Нахаба! Я одразу зрозуміла її мерзенні наміри. Але мене ти не проведеш. У мене ти оплачуватимеш усе!

Єлизавета Михайлівна перейшла в активну атаку, змовившись із донькою. Насамперед почала витягувати сина у вихідні з дому, щоб він якнайменше проводив часу з дружиною. Вона чудово розуміла, що це призводитиме до сварок та скандалів у сім’ї.

Але вишнею на торті у відносинах з невісткою були шпильки з приводу грошей. Свекруха бачила, як “боляче” реагувала Вероніка на цю тему, тому за будь-якої нагоди соромила ту за меркантильність.

Дівчина довго терпіла вибрики жінки, але одного разу, коли свекруха покликала її допомогти на дачу, вона не витримала і заявила чоловікові прямо в обличчя:

– Я допоможу свекрусі на дачі лише за гроші. І мені зовсім не соромно! Я ж живу грошима, дихаю грошима. Без них, аж ніяк!

Вероніка втомилася від зухвалості родичів чоловіка настільки, що була готова розвернутися і поїхати назавжди.

Так, поїхати! Вероніка підскочила з кухонного дивана, та почала ходити по квартирі туди-сюди.

– Більше так не може тривати. Спокійного життя нам не дадуть. Єдиний вихід урятувати шлюб – поїхати! Або розлучення!

Тільки-но Роман повернувся додому, дружина з порога озвучила йому свою пропозицію. Чоловік мовчав, але по його очах дружина зрозуміла, що він проти.

– Коли ти мені пропонував одружитися, у мене була одна умова. Ти обіцяв, що ми ніколи не повернемось у твоє рідне місто.

– Потім ситуація змінилася. Квартира, бізнес… ти також погодилася на переїзд. Зараз, коли ми облаштувалися, вклали купу сил, часу, грошей, ти передумала!

– Але річ навіть не в цьому. У нас із Геною успішно розвивається приватна школа. Я не можу все кинути, та поїхати в нікуди. Знову перебиватись низькими доходами, починати з нуля. Це безглуздо! Не хочу!

– А я не хочу так жити! Твоя мати не дасть мені спокою. А я мрію про звичайне людське щастя. Ні більше, ні менше. Розумієш?

– Якщо чесно, я теж утомився боротися, – зізнався Роман. – На жаль, іноді обставини вищі за кохання.

Подружжя розлучилося. Чоловік купив колишній дружині із сином однокімнатну квартиру в іншому місті.

Єлизавета Михайлівна хоч і “квохтала”, що Романові довелося влізти у борги та кредити, загалом була щаслива.

Вероніка влаштувалася в школи вчителем англійської. Незважаючи на розлучення, вона відчувала, що величезний камінь звалився з її плечей.

Дівчина шкодувала лише про одне… що тоді… закінчивши університет, не змогла сказати “ні” коханій людині. Тому, що правду в народі кажуть… не можна в ту саму річку увійти двічі. Ви з цим згодні?

КІНЕЦЬ.