Коли я була потрібна невістці, як няня дитині, до того ж безплатна, вона була дуже милою і привітною. Але так було, поки їй вигідно.

Розпочиналося все з того, що син попросив мене посидіти з онукою, щоб не віддавати її до дитячого садочка хоча б ще рік:

— Мамо, ти все одно на пенсії, посидь будь ласка з Міланкою, замість садка. Оленка переймається, що донечка буде часто хворіти, нахапається там від тих дітей. Прийдеться постійно брати лікарняні, — сказав син.

Але коли онучці виповнилося чотири роки, невістка вирішила ще попросити мене про допомогу.

— Ірино Василівно, Міланка так звикла до бабусі, а тепер для неї буде стрес із чужими людьми спілкуватися. Давайте ви ще трошечки побудете для нею нянею?

І я знову погодилася.

Крім того, що я сиділа з онукою, я ще й прибирала, їжу готувала, відпочивала тільки у вихідні, та й то не завжди. Діти то в гості зібралися, то за покупками, в кафе з друзями посидіти, а мама виручає.

Їм було зручно, а мене ніхто й не питав. Почалося все з того, що я сказала невістці, що пора б і ремонт у квартирі зробити.

Вона відповіла, що немає грошей. У мене теж немає, всі свої заощадження віддала їм на купівлю цієї квартири, сама живу на пенсію. Мабуть, невістка якось не так переказала все синові, тому що він грубо мені сказав:

— Не лізь не у свою справу, мамо, ми самі будемо розбиратися, коли нам робити цей ремонт.

Було дуже прикро, але я промовчала. Думала, що все вже вляглося, хоча напруження між нами відчувалося. До цього я часто залишалася ночувати, щоб на ранок рано не їхати до них, особливо, якщо погана погода.

А тут невістка сказала, що буде краще, якщо я їхатиму додому. Мені так важко, але не стала сперечатися. Додому мені добиратися понад годину, ще й на вулиці холодно, а я цього дня забула свій теплий шарф вдома.

Тиждень тому невістка сказала, що я приготувала поганий плов, і її цілий день нудило. Я намагалася виправдовуватися, що все свіже, але мене проігнорували.

І ось я дізналася, що невістка чекає дитину! Але вибачатися ніхто не став. Я тільки сказала, що я не впораюся з двома дітьми, хоча б порадилися.

Син почав кричати:

— Хто ти така, що ми повинні радитися в таких питаннях?

Я мовчки пішла. Досі ніхто не подзвонив і не вибачився. Дуже прикро, почуваюся так, ніби я була прислугою, яку просто вигнали.

КІНЕЦЬ.