Після весілля ми з Антоном стали мріяти про те, щоб збудувати великий дерев’яний котедж з видом на озеро.

Однак грошей у нас було мало, і з цієї причини ми змогли купити лише невелику земельну ділянку.

– Через рік закриємо кредит за землю, та спробуємо взяти кредит під будівництво будинку, – впевнено заявила я.

– Кохана, може спочатку купимо машину? На автобусі не зовсім зручно діставатися нашої ділянки. Коли збудуємо будинок, автомобіль нам точно знадобиться, тож простіше придбати його зараз, – переконливо промовив Антон.

– Ти так думаєш? Навіть не знаю… Але тоді будівництво котеджу відкладеться на невизначений термін, – невпевнено відповіла я.

– У мене є ідея, як одночасно купити машину, та збудувати будинок, – несподівано промовив Антон.

– Що за ідея? – Здивовано запитала я.

– Попрошу свою матір оформити на себе кредит, – радісно повідомив він.

– Ти вважаєш, що Марії Олександрівні дадуть потрібну суму? Вона ж пенсіонерка, – спантеличено сказала я.

– Дадуть, вона вже раніше пробувала брати іпотеку, і їй схвалили, – спокійно відповів він.

– Навіщо вона брала іпотеку? Нічого не зрозуміла, – здивовано поцікавилась я.

– Мама хотіла купити ще одну квартиру, та здавати її, але потім передумала, – пояснив Антон.

– Це все добре, але як ми одночасно платитимемо іпотеку, та кредити за машину та земельну ділянку? Загалом, припиняй фантазувати й, повернися в реальність: або машина, або будинок, – суворо промовила я.

Проте чоловік не збирався так просто відмовитись від своєї мрії придбати автомобіль.

– Якщо ми купимо машину, то вечорами й вихідними я таксуватиму, – впевнено заявив чоловік, – тому проблем з грошима не буде.

Я трохи подумала, та погодилася з планом чоловіка. Протягом двох місяців Антон узяв автокредит, та став щасливим володарем уживаної іномарки.

Потім ми відвідали Марію Олександрівну, під приводом показати їй нову машину.

– Мамо, поїхали на нашу ділянку біля озера, хоч подивишся, де ми хочемо збудувати будинок, – несподівано запропонував Антон під час чаювання.

– Прямо зараз? Навіть не знаю. Далеко їхати? – Зацікавлено запитала вона.

– Максимум годину туди й годину назад. Поїхали, тобі сподобається там, – переконливо промовив він.

Того дня Марія Олександрівна планувала провести вдома за переглядом улюблених серіалів, але цікавість змусила її погодитись на пропозицію Антона.

Незабаром ми приїхали до озера, і гордо показали свою земельну ділянку.

– Ну, як вам? Справді, гарне місце ми вибрали? – Поцікавилася я у свекрухи.

– Так, гарний вид, – сказала Марія Олександрівна, зачаровано дивлячись на озеро. – Коли збираєтесь будувати будинок?

– Про це я й хотів поговорити з тобою, – невпевнено почав Антон. – Через кредити банк не схвалить нам потрібну суму, тож не могла б ти оформити іпотеку на себе?

– На себе? А ви точно платитимете? – підозріло запитала вона.

– Звісно! Про що ти питаєш? Я ніколи не повішу на тебе свої борги, – запевнив Антон. – Тим більше будинок буде оформлений на тебе.

– Добре, але тільки спробуйте пропустити бодай один платіж, – пригрозила вона і помахала вказівним пальцем перед нашими обличчями.

Ми домовилися, що спочатку знайдемо надійного забудовника, а згодом Марія Олександрівна візьме іпотеку.

Однак цим планам не судилося збутися… Між нами почалися регулярні скандали.

– Ти чому вдома сидиш? Ти ж обіцяв, що підроблятимеш у таксі, – невдоволено запитала я чоловіка, що лежав на дивані.

– Досить нудити! Невже я не маю права бодай один день відпочити? Я й так постійно працюю, — роздратовано відповів Антон.

– Де ти працюєш? Ти лише двічі після роботи потаксував і все, – обурено промовила я.

– А чого ти хотіла? Щоб я взагалі вдома не з’являвся? – вражено промовив чоловік.

– Я хотіла, щоб ти виконував свої обіцянки. Це ти мені казав, що таксуватимеш після роботи й у вихідні! Я за язик тебе не тягла!

– Як ти збираєшся платити за будинок, якщо ми ледве покриваємо платежі за кредитами за землю та за твою машину? – запитала я.

– Не знаю, щось придумаю. Чому б, до речі, тобі не знайти собі другої роботи? – похмуро промовив чоловік.

– Мені? Ти ж захотів купити машину, а не я! – гнівно відповіла я.

Вкотре ми не знайшли порозуміння, і я вирішила подати на розлучення.

Антон не став утримувати мене і легко погодився розлучитися. Йому вже порядком набридли мої закиди, і від колишнього кохання нічого не залишилося.

Через суд нам поділили спільно нажите майно, та борги. Антон отримав машину, а я – земельну ділянку, яку я планувала згодом продати.

Але такий результат не влаштовував Марію Олександрівну. Вона зайнялася ідеєю побудувати будинок біля озера і жити там разом із нами.

Тому, попри наше розставання, вона все одно оформила іпотеку і замовила будівництво невеликого будиночка на ділянці, що належала мені.

Зробити це було не важко, тому що з моменту розлучення я жодного разу туди не приїжджала.
Протягом трьох місяців будівельники виконали основні роботи з будівництва.

Їм залишалося лише підвести до будинку електрику, воду та облаштувати каналізацію, після чого Марія Олександрівна могла сміливо заселятися.

Саме в цей момент я приїхала показати потенційному покупцеві земельну ділянку, та здивувалася від побаченого.

Я з’ясувала у будівельників, що збудувати будинок замовила колишня свекруха і відразу подзвонила їй.

– Маріє Олександрівно, ви хіба не знали, що ділянка дісталася мені, а не Антону? – здивовано спитала я.

– Знала, і що з того? Я з вами ще до розлучення домовилася, що буду будувати там будинок, – незворушно відповіла вона.

– Ми не так домовлялися! Ви мали просто оформити іпотеку, а ми платили б за неї, – обурено нагадала я. – Але тепер усі ці домовленості не мають жодного значення, коли ми розлучилися з Антоном.

– Знаєш, мені байдужі ваші сімейні розбирання. Будинок уже збудований, і цього не змінити, – нахабно заявила Марія Олександрівна.

– Я це чудово розумію, тому пропоную вам купити у мене ділянку, – стримано промовила я.

– Навіщо мені її в тебе купувати? – незрозуміло поцікавилася колишня свекруха.

– Як навіщо? – Здивувалася я. – Щоб бути повноцінною власницею будинку, інакше я продам ділянку комусь іншому.

– Не пудри мені мізки, я і так є власницею будинку за всіма документами, тож нічого купувати в тебе не збираюсь. Все, не дзвони мені більше! – роздратовано сказала колишня свекруха.

Звичайно, я розлютилася на неї й, на зло їй, виставила на продаж ділянку разом з будинком.

Подібною пропозицією зацікавився нечистий на руку рієлтор і, купив ділянку втричі дорожче за його початкову ціну.

Коли до Марії Олександрівни дійшло, яку дурість вона створила, відмовившись викупити у мене землю, було вже пізно.

Рієлтор виселив жінку з ділянки, та привласнив будинок собі. Лише через суд Марія Олександрівна змогла отримати часткову компенсацію.

У результаті, через свою жадібність, колишня свекруха залишилася без будинку, і по вуха в боргах. А мені й байдуже!

Ну не зрозуміла жінка моєї слушної пропозиції, на якій я декілька разів наполягала – нехай тепер висьорбує! Ставати навколішки, та прогинатися я не планувала ні перед ким!

Це ж треба бути такою недолугою, щоб на чужій землі збудувати “свій” будинок? Капець! А як би ви вчинили в аналогічній ситуації – продали б, чи поступилися?

КІНЕЦЬ.