– Я бачила таку ковбасу у магазині! Вона ж двісті гривень коштує, – заволала теща. – Ось кому нікуди подіти гроші

Я роздратовано взяла в руки телефон, проте відповідати матері зовсім не хотілося. Її дзвінки не обіцяли нічого гарного.
Скільки я себе пам’ятала, без матері не обходилося жодної справи. Був навіть період, коли я не спілкувалася з нею, і перебувала у повному спокої.
Проте, за два роки мати знову нагадала про себе. Вона подзвонила мені, й почала скаржитися на здоров’я, і на те, що їй лишилося жити кілька місяців.
Я розчулилася, пустила сльозу і знову дала матері шанс налагодити стосунки. Проте, дуже швидко я зрозуміла, що дарма, та й мати зненацька одужала.
Мати з подвійною силою стала скрізь лізти, та командним тоном розповідати, як мені краще жити.
Особливо вона активувалася, коли дізналася про те, що у нас є квартира.
Точніше, вона була у мого чоловіка Артура, але її це взагалі не хвилювало. Як навіжена, вона скрізь намагалася вставити свої п’ять копійок. До того ж вона почала вважати своїм обов’язком, навідуватися до нас щодня.
– Посуд погано помитий, – вона схопила зі столу ложку, якою я, буквально пару хвилин тому, розмішувала суп, що готувався.
– Я використовую її зараз, – крізь зуби промовила я.
– Не викручуйся, – недовірливо посміхнулася мати. – Визнай свою провину.
Я нічого не відповіла матері, не бажаючи з нею сперечатися. Однак, вона не вгамувалася. Вона продовжувала бурчати то з приводу одного, то з приводу другого, завжди залишаючись незадоволеною.
Якоїсь миті мати й зовсім вирішила привчати нас до економії! Вона критикувала все, що ми купували, і говорила, що можна було б знайти дешевші продукти.
– Масло яке дороге купуєте, – заохала вона, побачивши в пакеті зім’ятий чек. – Дев’яносто шість гривень за двісті грамів? Ви у своєму розумі? Є ж дешевше!
– Саме таке? – хитро примружилася я, знаючи, що такого просто не може бути.
– Практично, – ухильно відповіла вона.
– Тоді й нема про що говорити, – відповіла я. – Ціна та якість дуже мають значення.
– Я знайду таке саме за якістю, але дешевше, – мати почала посилено сперечатися зі мною. – Доведу!
Наступного дня вона притягла пачку масла і намазала один шматок хліба, купленого мною, а другий – тим, що принесла.
– Пробуй! – діловито промовила вона, впевнена у своїй перемозі.
Я відкусила з другого шматка і почала морщитися:
– Фу! Яка ж гидота! Мамо, ти сама пробувала це?
– Пробувала, гарне масло! – обурилася та.
– Ти дуже помиляєшся. Це рідкісна гидота, і не масло, а маргарин, ціна якому сорок гривень…
– Більш як вдвічі дешевше за твоє, – уїдливо промовила мати.
– Зате смачніше! Все, мамо, припиняй уже вчити нас життю і вказувати, що саме купувати! – гаркнула я. Мати ображено надула губи, забрала пачку свого масла і пішла з похмурим виглядом.
Проте, ображалася вона на мене не довго. Через три дні вона знову з’явилася у нашій квартирі. Цього разу їй не сподобалася ковбаса, яку вона побачила у нашому холодильнику.
– Я бачила таку в магазині. Вона ж коштує двісті гривень за паличку. На якого біса вона вам?
-Тому, що ми любимо смачно їсти, а не все поспіль, – цього разу Артур не зміг стриматися і відповів обуреній тещі.
– Грошей багато, подіти нікуди, ось ви й берете! На таких дурнів, як ви, і розрахована, – з розумним виглядом відповіла вона, виправдавши свої слова.
– У всій ковбасі зараз лише туалетний папір та тельбухи. Тоді яка різниця, за скільки купувати?
– Коли ви відкриваєте рота, я ловлю себе на думці, що краще б ви мовчали, – похитав головою Артур.
– Вам треба жити економніше, а то, якщо роботу втратите, їсти не буде чого, а ви звикли до хорошого, – ніби радіючи тому, що, можливо, ніколи не станеться, сказала мати.
– Не хвилюйтеся за нас, – вишкірився у відповідь зять.
Проте теща ніяк не вгамувалася і продовжувала твердити те саме, закликаючи нас скоротити свої витрати. Артур похитав головою, бачачи, що сперечатися з нею зовсім марно, і пішов у кімнату.
За пів години мати пішла. Наступний її візит відбувся за п’ять днів. Вона увійшла у нашу квартиру і, ледь не запнулась у порозі через купу брудної білизни.
– Чого у вас тут одяг валяється? – Мати переступила через речі.
– Пральна машинка зламалася, – я визирнула з ванної.
– У коридорі чому все валяється? – узялася вона в боки.
– Так вийшло, мамо, ніхто не думав, що ти прийдеш, – пожартувала я, бажаючи підчепити матір.
– Руками пери, раніше й без жодних машинок обходилися, – осудливо промовила вона.
– Ми нову сьогодні купимо, – відповіла я.
– Навіщо вам нова пралка? У мене ж дві, одну забирайте, – з незворушним виглядом запропонувала мати.
– Звідки в тебе дві? – Я з недовірою подивилася на матір.
– Одна у квартирі, одна на дачі. З дачі можете забрати, тільки повинен хтось привезти, – задоволена собою, вона поправила окуляри на переніссі.
– Вона справді трохи не така, як у вас. Завантаження вертикальне, але цілком робоча машинка.
Я напружилася. На думку мені відразу спала пральна машинка, яку я пам’ятала ще з дитинства.
– Мамо, це та, що ще при мені була?
– Ну, вона ж хороша, тільки дверцята не зачиняються і розетку треба притримувати рукою, поки пере, – почала перераховувати вона.
Я розпливлася в посмішці, усвідомивши, що мати нічого хорошого запропонувати в принципі не могла.
– Ні, дякую, але ми, мабуть, краще купимо нову, – люб’язно відмовилася я.
– Ось точно, кому нікуди подіти гроші! – схопилася вона за голову, бо була дуже засмучена відмовою від допомоги. – Я для них намагаюся, до економії привчаю, а вони сміються мені в обличчя!
Артур, який ледве стримував сміх, глянув на розгнівану тещу.
– Ви взагалі у своєму розумі? Пропонуєте нам заощадити й взяти вашу пральну машину, яку потрібно то там притримувати, то там? На вашу думку, нам взагалі зайнятися нема чим?
– Зате безплатно! – знайшла свій плюс Ольга Анатоліївна.
– Дякую, але нам такий подарунок не потрібний! – рішуче заявив зять.
– Багатії чортові! – Ображено пробурчала вона. – Якщо ви все знаєте і такі розумні, я можу більше й не приходити!
– Це буде правильним рішенням! Найкращого просто придумати складно! Ось уже, де ваші поради та моралі! – Артур провів собі рубом долоні по шиї.
Теща зблідла і миттєво змінилася в обличчі. Мовчки вона розвернулась і вийшла з квартири, голосно грюкнувши дверима.
Я з полегшенням видихнула, хоча б на якийсь час ми були захищені від її візитів. Я була впевнена, що мати якийсь час поображається і знову прийде зі своїми вченнями.
Проте слова зятя мали на неї своєрідний ефект. Вона припинила ходити до нас в гості, причаївши на нас образу. Тож у нас незапланована “відпустка”!
Можливо ви нас засудите, бо ми радіємо, що мати до нас не ходить? Але, запевняю вас, що її постійне бурчання, невдоволення, зауваження, та повчання, кого завгодно доведуть! Тож нехай іде, як іде! Я маю рацію?
КІНЕЦЬ.