– Ну як це ти не поїдеш на весілля Аліни та Артема? Це ж твій двоюрідний брат! – Засуджуючи промовила моя мати, Ольга Віталіївна.

Я скривилася у відповідь, усім своїм виглядом показуючи, що не хочу відвідувати озвучений захід.

– Доню, а що я на весіллі скажу? Мене ж родичі спитають, чому ти не приїхала? – заметушилася мати.

– Скажеш, що я зайнята на роботі, – байдуже відповіла я.

– Ти ж не працюєш у вихідні, і всі про це чудово знають, – заперечила мати. – Дочко, ну що тобі варто з’їздити разом зі мною на весілля до Артема?

– Не хочу я його бачити, – скривилася я, яка чудово пам’ятала, як раніше ставився до мене двоюрідний брат.

Він не давав мені проходу і постійно висміював у школі. Тому однокласники ставилися до мене погано і, доводили мене на перервах.

Я знала, що призвідник всього – Артем, який не бачив нічого поганого в тому, щоб зайвий раз підняти мене на сміх.

Я з нетерпінням чекала, поки двоюрідний брат нарешті закінчить школу, і мені буде легше жити.

Звичайно, я намагалася і по-іншому домовитися з Артемом, але той був згоден відстати від мене лише за обід, а потім – за гроші.

У результаті, мені доводилося віддавати свої кишенькові гроші родичу-шантажисту.

З матір’ю я теж поділилася своїм лихом, але та, дізнавшись, що мене доводить рідний племінник, пустила ситуацію на самоплин.

Після того, як Артем випустився зі школи, моє життя покращало. Я закінчила школу із золотою медаллю і вступила до університету, чого не зміг зробити двоюрідний брат.

Я була щаслива, що там не бачитиму нахабного родича. Після університету я влаштувалася в банк старшим фахівцем.

За цей час я знайшла свою другу половинку в особі Євгена, та стала разом із ним винаймати квартиру.

З мого життя казковим чином пропав двоюрідний брат, який викликав у мене тремор!

Здавалося, успіх нарешті посміхнувся мені. Однак несподівано для мене, Артем знайшов мене у соціальних мережах.

Я проігнорувала його повідомлення, добре пам’ятаючи, як він раніше ставився до мене. Проте, той не здавався і через матір запросив мене на своє весілля.

– Ні, я нікуди не поїду, – скривилася я. – Немає взагалі жодного бажання з ним контактувати. Я від нього стільки натерпілася, не дай Боже нікому таку рідню!

– Доню, ну ти теж знайшла, що згадати! – сплеснула руками мати. – Скільки років уже минуло! То було дитинство. Давай, ти ще раз подумаєш і даси мені обґрунтовану відповідь?

– Не хочу я їхати й витрачати гроші та час на цю людину! – Зневажливо пирхнула я.

– Він не просто людина, а твій брат…

– Двоюрідний, – поспішила уточнити я.

– Родич, як не крути, – мати хотіла всіма правдами та неправдами змусити мене поїхати разом із нею на весілля до Артема.

– За мною теж треба комусь наглядати. Мало що може статися! Тиск чи ще щось, – додала вона, вирішивши піти іншим шляхом.

Я не вимовила жодного слова, а лише негативно похитала головою. Однак, мати не збиралася здаватися, вона мала намір досягти свого.

У підсумку, після двох тижнів скарг та звернення до моєї совісті, я погодилася поїхати на весілля двоюрідного брата.

Для себе я вирішила, що якнайдалі триматимуся від ненависного Артема. Найбільше я хотіла, щоб він не помітив моєї присутності на урочистості, й не відпустив якихось принизливих і різких жартів.

Саме на це я сподівалася, від’їжджаючи від автовокзалу рідного міста. У дорозі ми з матір’ю провели близько п’яти годин, і мені вже не терпілося приїхати на місце.

Я знала, що поселити нас мають у квартирі рідної материної сестри. Однак, щойно ми приїхали, все зненацька змінилося. Тітка зателефонувала матері й сказала, що місця у її квартирі для нас немає.

– Зніміть номер у готелі, – підказала нам вона.

– Може, ми з тобою повернемося додому, поки не пізно? – з надією спитала я у матері. – Сама бачиш, як на нас тут чекають. Доведеться ще й за готель платити! По нашому гаманцю це відчутно вдарить.

– Ні, як ми поїдемо? Навіщо тоді приїхали? – заперечила мати. – Давай вчинимо, як пристойні люди.

Я махнула рукою і не тиснула на матір. Я викликала таксі, і ми поїхали до найближчого готелю. Як тільки ми заселилися, знову зателефонувала тітка і попросила про допомогу.

– Ми тут зашиваємось, нам потрібна ваша допомога. Святкуватимемо на базі відпочинку, готуємо самі, – несподівано повідомила вона.

Однак, якщо мати одразу підскочила з місця, я відмовилася їхати. Скільки мене мати не вмовляла, я так і не пішла їй на поступки.

Вона ночувати в номер не повернулася, попередивши мене про те, що на кухні надто багато роботи.

Лише о дев’ятій годині ранку мати приїхала, поскаржилася, що не виспалася, і почала переодягатися до весільної урочистості.

Я неохоче наслідувала її приклад. По дорозі до РАГСу я раптом подумала про те, що для молодят буде занадто жирно десять тисяч гривень у подарунок, тому залишила лише п’ять.

Після РАГСу всі поїхали на турбазу. Тут нас в оборот взяла тамада, яка дуже швидко перейшла до вручення подарунків.

Я звернула увагу, що Артем та Аліна розпаковували кожен подарунок чи конверт, та перевіряли подаровану суму.

Коли черга дійшла до мене, я трохи занервувала, пам’ятаючи, що двоюрідний брат побачить, яку суму я вирішила йому подарувати.

– Усього п’ять тисяч? Ти так і не розбагатіла? Якою була у школі, такою й залишилася? Мало я тебе гнобив! – зло сказав Артем.

– Що зараз на п’ять тисяч купиш? Посміховисько якесь! Краще б не ганьбилася і не приїжджала б тоді на моє весілля!

Я почервоніла від його слів і презирливих поглядів гостей і, вискочивши з-за столу, кинулася на вихід.

Мені хотілося якнайшвидше поїхати в готель і забути про весілля, на яке я так не хотіла їхати. Цього ж вечора я зібрала речі й, купивши квиток на автобус, повернулася до рідного міста.

Розлючена мати зателефонувала мені наступного дня і звинуватила, що я втекла і залишила її одну. З огляду на всю цю ситуацію, я зробила для себе остаточний висновок, що люди не змінюються, хоч як би ми на це сподівалися!

Якщо людина лайно – то це на завжди! Як би мене не переконували в іншому, я від своєї думки не відступлюся!

Вони можуть вдавати з себе м’яких та пухнастих, при цьому будуючи підступні схеми, та тримаючи каміння за пазухою!

Тому, двоюрідного брата у мене більше немає! З таким братом, і ворогів не потрібно! А ви що скажете? Я слушно міркую?

КІНЕЦЬ.