– Ми тебе виростили, Катерино, путівку в життя дали, так би мовити, то ж тепер твоя черга родичам допомогти, – каже мені мама.

В її розумінні, допомогти родичам – це віддати сестрі свою квартиру, яку я сама собі придбала.

Та у мами все просто, вона вважає, що мені одній не треба двокімнатної квартири. А сестрі, у якої народилася двійня – дуже треба, тому я маю погодитися на переїзд.

Мені 34 роки. Відколи я закінчила школу, я з’їхала від батьків і стала самостійною. Я добре вчилася, своїми силами поступила в університет, відразу почала підробляти.

Тепер я маю чудову роботу, працюю багато, але заробляю добре. Я сама купила собі двокімнатну квартиру, в якій я зараз і живу.

З своїми колишніми родичами – мамою, вітчимом та сестрою, я спілкуюся рідко. Вони взагалі мене і знати не хотіли, не цікавилися моїм життям, поки я не розбагатіла.

Я у мами дитина від першого шлюбу. Моя мама пішла від мого тата, коли мені було всього 7 років. Вона закохалася у свого співробітника Валерія. Заради нього і наважилася розлучитися і зруйнувати той світ, в якому я почувалася щасливою.

Після розлучення я з мамою переїхали в невелику квартиру дядька Валерія. Він мене не любив, але не втручався в мої справи.

Згодом у них з мамою народилася спільна донька, Вероніка. Сестра молодша від мене на 9 років. Вся увага і любов як мами, так і вітчима, належала Вероніці, а на мене і на мої потреби ніхто ніколи особливої уваги і не звертав.

Мама була проти, щоб я спілкувалася з татом, і з бабусею по татовій лінії. Тому з ними я бачилася рідко, хоча дуже їх любила і сумувала за ними.

Мій тато важко пережив розлучення, тому, щоб не ятрити собі душу зайвий раз випадковими зустрічами з мамою, він переїхав в іншу область.

А я, як тільки закінчила школу, так відразу пішла у самостійне плавання. Мені ніхто з родичів не допомагав. Мама з вітчимом були зайняті Веронікою, а мій рідний батько став жити на новому місці з іншою жінкою, і вже почав опікуватися її дітьми, оскільки жив на її території.

В мене зараз все добре, от тільки до свого віку я не встигла вийти заміж і створити сім’ю. Сподіваюся це надолужити, бо зараз зустрічаюся з одним чоловіком, і можливо, у нас щось таки та й вийде. Але поки я просто придивляюся до нього. Він не має власного житла, і заробляє менше за мене, але як людина він дуже хороший.

Останнім часом мама зачастила мені телефонувати, якась така добренька стала, питає у мене як я, чого раніше ніколи не було.

Я розуміла, що все це не просто так, але не могла второпати, що саме від мене мамі треба. Я припускала, що вона грошей хоче.

Моя молодша сестра рік тому заміж вийшла. В її обранця свого житла не було. З батьками Вероніка теж не захотіла жити. Тому вітчим був змушений забрати свою літню маму до себе, а однокімнатну квартиру бабусі подарувати Вероніці.

Сестра скривилася, бо квартира стара, без ремонту, але погодилася, бо інших варіантів у неї просто не було.

Мама тоді стала наполягати, що моїм весільним подарунком для сестри має стати ремонт в її квартирі.

Мені це було подано так, що я маю віддячити за все вітчиму, адже він стільки сил у мене вклав, що мене виростити. І тепер я маю віддячити йому за це – зробити ремонт в квартирі його доньки, і за сумісництвом – моєї рідної сестри.

– Ти маєш можливість – треба допомогти сестрі, – наполягала мама.

І я з своєї кишені зробила в тій квартирі далеко не просто косметичний ремонт. Сестра захотіла змінити всю сантехніку, плитку і ванній, і на кухні, стіни пересувала, змінюючи дизайн квартири. Одним словом, витратила я чимало.

Думала, що на цьому мої родичі заспокояться, але ні. Сестра дізналася, що вона двійню чекає, і стала плакатись, що всі вони в однокімнатній квартирі не помістяться.

Вероніка почала вимагати, щоб батьки купили їй більшу квартиру. Але за що? Ні у вітчима, ні у мами таких грошей немає.

Мама вирішила це питання інакше – придумала собі, що я маю віддати свою квартиру сестрі, у якої незабаром народиться двійня. А мені вистачить і однокімнатної.

– Обміняєтеся, поживете якийсь час так, а потім побачим, може щось зміниться, – заспокоює мене мама.

Я відмовилася, в категоричній формі. Пояснила мамі, що нічого міняти я не збираюся. На цю квартиру я сама заробила. Сестрі ніхто не заважає йти працювати, як це в свій час зробила я.

Вважаю, що я їм нічого не винна. Та мама просто не дає мені спокою, наполягає на тому, що сестрі по-родинному треба допомогти.

Джерело