Я не можу вже сидіти в декреті – просто не можу і все. Чоловік мене на роботу не відпускає. Бо бачте, я і так погано справляюся з домашніми обов’язками. Свекруха, звичайно, на його боці.

Ми після весілля переїхали до квартири свекрухи, щоб поступово накопичити на іпотеку. Я знала, що з мамою чоловіка подружитися не зможу, адже вона дуже владна та вимоглива. Будь-яке відхилення від її правил дорівнює саботажу.

Поки я була на роботі, жодних проблем не було. Бачилися ми всі разом лише вечорами. А от коли зрозуміла, що чекаю дитину, довелося перейти на дистанційний формат роботи та бачити щодня незадоволений вираз обличчя родички. Мало того, вона, як і чоловік, не вважали, що я працюю. Хоча я заробляла віддалено не менше за чоловіка.

– Весь день удома, а посуд помити і вечерю приготувати не спромоглася, – обурювалася свекруха.

Але зрозуміло, що я просто нічого не встигала. Тим більше самопочуття бажало кращого. Однак свекруха не збиралася входити в становище і розуміти мене. Вона спеціально провокувала конфлікти, щоб показати, яка я погана господиня.

Свекруха щодня скаржилася на мене чоловікові. Мовляв, невістка вдома весь день прохолоджується, а їй після роботи доводиться займатися домашніми справами.

Після народження дитини ситуація посилилася. Син був дуже примхливим. Я весь день та ніч була з ним на руках. Перші пів року дуже важкі. Мені лячно згадувати цей період, адже ніякої радості материнства я не відчувала.

Спала по кілька годин на добу. А від утоми просто валилася з ніг. Я була схожа на робота, хоч свекруха як і раніше вважала мене ледачою. Вона також критикувала те, як я доглядаю сина. На її думку, я все робила неправильно.

– Ти дуже повільна і не вмієш раціонально розподіляти вільний час, тож ти нічого не встигаєш. І взагалі можна не спати з дитиною в обід, а займатися домашніми справами. Зовсім уже розлінилася, – примовляла свекруха.

Це була не правда, але сперечатися зі свекрухою і вступати в конфлікт мені не хотілося. Чоловік вислуховував нотації матері та просив мене їй допомагати хоч трохи. Але як я маю це робити з маленькою дитиною на руках? І навіть коли я намагалася щось робити, мої спроби не цінувалися, адже кількість вимог родички зростала зі швидкістю світла.

– У тебе дитина маленька, тому ти маєш щодня робити вологе прибирання. З такою матір’ю в нього скоро алергія на пилюку буде, – обурювалася свекруха.

Ви уявіть, скільки мені потрібно часу, щоб щодня робити вологе прибирання у трикімнатній квартирі. Та й взагалі, я не збиралася вирощувати сина в стерильних умовах, щоб потім не було проблем.

– Ти колись щось нормальне приготуєш? Чи ти тільки плов та картоплю вмієш варити? Харчуватись потрібно різноманітно. Про чоловіка зовсім не думаєш, – продовжувала мене дошкуляти свекруха.

Але де мені взяти час на різноманітність, якщо дитина цілодобово на руках?

– Гуляти з дитиною треба за будь-якої погоди і двічі на день. І що, що в тебе гарячка? Випий щось та йди на вулицю. Сину потрібне свіже повітря, – чіплялася свекруха, коли я занедужала.

До речі, занедужала я, а потім і син через те, що свекруха вічно робить протяги в квартирі.

До садочку ще далеко, але сидіти вдома вже нема сил. Я дуже хочу працювати. Однак свекруха та чоловік за одне – не хочуть мене відпускати, адже я й так не впораюся зі своїми обов’язками. Але я розумію, що не зможу, якщо не вирвуся з домашньої рутини.

Моя сестра із задоволенням няньчить сина. Із цим проблем немає. За символічну плату, але це дрібниці, адже зарплата в мене велика.

– Яка робота? Забудь про це! Ти навіть удома не справляєшся з усіма дорученнями, – обурюється чоловік.

– Ага, правильно. Залишилося тільки дитину сплавити – і розв’язані руки. Добре придумала, – підливає олію у вогонь свекруха.

Загалом вони за одне. Вони вважають, що моє завдання – виховувати сина та стежити за порядком у будинку. А якщо я з цим погано справляюся, то нема чого смикатися.

У мене вже руки опускаються. Сидіти у чотирьох стінах я вже не можу. Боюсь, що ось-ось і настане “остання крапля.

Що робити? Як бути?

Джерело