Я під’їхала до під’їзду свекрухи, та з невдоволенням зрозуміла, що чоловікова сестра Валентина вже тут.

Ми не ладнали між собою, і в мене навіть з’явилося бажання поїхати додому, не заходячи до Ірини Анатоліївни.

Проте, ще три дні тому я пообіцяла матері чоловіка, що відвезу її в аптеку, та по магазинах, бо Валя не може. Насправді ж виявилося, що вона вільна, недаремно зараз її машина стояла біля під’їзду.

Я вийшла зі свого автомобіля, та підійшла до дверей. Набравши цифру двадцять сім на домофоні, я дочекалася, доки свекруха відкриє під’їзд.

Неохоче, я піднялася на другий поверх і смикнула двері, які виявилися зачиненими.

– Ой, ой, вже біжу! Я думала, що відчинено! – Почала перепрошувати переді мною Ірина Анатоліївна. – Проходь, ми чай з Валею п’ємо.

– Я тут почекаю, – у мене не було взагалі жодного бажання спілкуватися із нею.

Проте Ірина Анатоліївна не відставала, і мені таки довелося піти їй на поступки, та пройти на кухню, де за столом, поїдаючи тортик, сиділа повненька Валентина.

– Привіт, – скромно привіталася я і, присіла на вільний стілець біля столу.

Сестра чоловіка здивовано зиркнула на мене і, не промовивши ні слова, кивнула головою.

– Лідочка мене звозить у магазин і аптеку, – пояснила дочці мати.

– Я б могла теж відвезти тебе, – відломивши від шматка ложечкою, Валентина сунула торт у рот. – Треба було мені сказати.

– Та гаразд, у тебе вихідних майже й так не буває, – лагідно промовила Ірина Анатоліївна. – Краще сходи з подружками погуляти, відпочинь, посидь у кафе.

Я вдала, що мене не зачепили слова свекрухи, але в глибині душі мені стало прикро, що вона вважає, ніби мені, на відміну від її дочки, робити нічого.

Валентина, продовжуючи жувати торт, кивнула матері на знак згоди з кожним її словом.

– Піду одягатися, а ви поки побалакайте, – махнула рукою свекруха і побігла до кімнати.

Валентина запитливо дивилася на мене близько двох хвилин, а потім не стрималася:
– Зовсім мого брата під каблук загнала? – зло випалила Валентина, сильно цим здивувавши мене.

Я знала, що вона мене не любила, що намагалася налаштувати проти мене брата та матір, але активної агресії не виявляла.

– Нікого я не заганяю, – збентежено заперечила я, бо була не готова до такого питання. – Якщо він мене любить, це не означає, що Василь – каблук.

– Впевнена? Ти не помітила, що мене з братом посварила? – процідила крізь зуби Валентина.

Вона не зводила з мене очей і свердлила зневажливим поглядом. На кухні запанувала гнітюча тиша. Я не знала, як реагувати на відкриту ворожість Валентини.

Паузу, що тривала, перервала Ірина Анатоліївна, яка прибігла зі спальні у верхньому одязі.

– Лідочка, я готова! Можемо їхати! – радісно повідомила вона, але одразу ж ляснула себе долонею по лобі. – Пігулки забула випити! – Додала вона і забігала по будинку.

Валентина задоволено позіхнула і, вийшовши з-за столу, струсила на підлогу крихти від торта.

– Мамуля, поїду я! – голосно крикнула вона і попрямувала до передпокою.

Через кілька хвилин грюкнули вхідні двері, і я з полегшенням видихнула. Перебувати довго із сестрою чоловіка мені було зовсім не комфортно.

За п’ять хвилин і ми покинули квартиру. Ми неспішно спустилися вниз і виявили, що Валентина нікуди не поїхала.

Вона стояла біля своєї машини, склавши руки на грудях, і оглядала подряпину на бампері.

– Ти зрозуміла, що зробила? Тепер ти мені десять тисяч винна! – гнівно прокричала мені вона.

Я оторопіла і незрозуміло подивилася на Валентину, яка завзято жестикулювала в повітрі руками.

– Що ти оченятка вилупила? Ти мені бампер подряпала! Давай гроші! – грізно вимагала вона.

Ірина Анатоліївна, яка не зрозуміла, про що каже дочка, поспішила уточнити.

– Доню, що трапилося? – У чому Ліда винна?

– Вона не вміє паркуватися і зачепила бампер моєї машини! – злісно відповіла Валентина. – Нехай тепер вона, чи брат відшкодовують мені збитки!

– Чому ти вирішила, що це я зачепила твій автомобіль? – обурилася я, бо не змогла змовчати.

-Тому, що твоя машина стоїть поряд із моєю! – гордовито посміхнулася вона у відповідь.

Я обійшла навколо свого автомобіля кілька разів, але так нічого і не знайшла.

– Якби я зачепила твоє авто, на моїй машині була б хоча б потертість, але на ній нічого немає! – стримано відповіла я.

– Та мені начхати! Тепер доведеться перефарбовувати бампер, а це зайві гроші, яких у мене немає! – Валентина зневажливо закотила очі. – Загалом, якщо не віддаси гроші, я напишу на тебе заяву в поліцію і подам до суду.

– Роби що хочеш! – рикнула на неї я. – Ірино Анатоліївно, ви поїдете чи ні?

Свекруха занервувала і запитливо подивилася на Валентину. Та впіймала її погляд і кивнула.

– Лідочка, я з донькою поїду. Дякую, їдь додому, – Ірина Анатоліївна стрибнула в автомобіль Валентини.

Злякана, я подивилася їй услід і, сівши в машину, поїхала. По дорозі я обурювалася з приводу того, що Валентина звинуватила мене в псуванні автомобіля.

Приїхавши додому, я зателефонувала чоловікові та розповіла про те, що сталося. Проте з’ясувалося, що Василь уже був у курсі того, що сталося.

Поки я дісталася додому, сестра встигла зателефонувати братові й виставити мене винною.
– Я вже сказав їй, що спочатку вимагаю експертизу, – впевнено відповів Василь.

Валентина на експертизу погодилася, проте результат виявився несподіваним. Фарба з бампера була здерта кілька днів тому, і я не мала до цього жодного стосунку.

– Я ось не розумію, ти дурна чи просто хотіла на нас проїхатись? – поцікавився у сестри Василь.

– Ти купив експертизу! – Не бажаючи визнавати свою провину, відповіла Валентина. – Добре ж тебе підім’яла під себе дружина…

– До чого тут взагалі це?! Коли ти відкриваєш рота, у мене складається враження, що ти мариш! – гаркнув на сестру чоловік.

– Знаєш, що? Мені десять тисяч на фарбування бампера дала мама, хай і тобі, і твоїй дружині стане за це соромно! – несамовито заверещала в слухавку Валентина.

Василь не захотів більше сперечатися із сестрою і поклав слухавку. Проте Валя не здалася і знову передзвонила.

Вона почала поливати мене брудом, звинувачуючи у всіх гріхах і в тому, що я перетворила брата на ганчірку. Щоб сестра від нього відстала, Василеві навіть довелося заблокувати її номер у своєму телефоні.

Однак, на цьому історія не закінчилася. Валентина накрутила матір, і та з претензіями зателефонувала спочатку синові, а потім і мені.

– Лідо, не по-божому це все якось! Наробила справ, тепер пожинай наслідки! – Осудливо промовила Ірина Анатоліївна.

– Ви все неправильно розумієте, – спробувала виправдатися я, але свекруха не хотіла мене слухати.

Вона стояла на своєму і вимагала, щоб ми повернули їй десять тисяч, які Ірина Анатоліївна замість нас віддала дочці.

Через те, що на поводу у свекрухи ніхто не пішов, вона заявила, що не збирається більше спілкуватися з ними.

Проте, вже за тиждень знову зателефонувала мені, і як ні в чому не бувало, попросила звозити її в магазин. Я сподіваюся, що всі здогадалися, яку відповідь я дала свекрусі?

Так – я послала її під три чорти! В мене взагалі склалося таке враження, що мене заманили в той день до свекрухи, щоб на халяву полагодити авто Валентини, підставивши мене! А ви що скажете з приводу цієї ситуації? Я маю рацію?

КІНЕЦЬ.