Дачною ділянкою моя сім’я володіє вже років сімдесят. Фруктовий сад закладали ще мої прабабуся і прадід. Що там тільки не росло, але особливою гордістю були персикові дерева, які йшли вгору на три-чотири метри.

Уся сім’я працювала заради смачного врожаю. Частину залишали собі, решту продавали. Відмінна підмога у наш час. Нині садом повністю володію я. Залишила тільки найсмачніші та найврожайніші сорти, поступово заміняю старі дерева.

Роботи вистачає весь сезон. Але ми працюємо без фанатизму – здоров’я на першому місці. Влітку привозять онуків та племінників, тож помічників достатньо. Дітлахам тільки в радість грати в тіні дерев і збирати фрукти в кінці сезону.

Ділянка велика, майже п’ятдесят соток, тож із сусідами ми практично не перетиналися. Та й власники змінювалися так часто, що знайомитися з ними не було сенсу. Не бігати ж за кожним, представляючись за всіма правилами!

Але ця осінь принесла нам багато сюрпризів. У вересні до нас заявилася нова сусідка, склочна жінка, що представилася Оленою. Виявляється, вона придбала ділянку ліворуч від нас ще торік і вже встигла звести там будинок.

І тепер була сповнена обурення. Пихтіла як киплячий чайник, коли виливала на нас злість, що накопичилася.

– Листя від ваших дерев падає на мій газон! – Зарозуміло сказала нам Олена. – Як вирішуватимемо ситуацію? Це безглузде листя псує мені весь вид на галявині перед будинком. Аж око сіпається, коли бачу це непотребство!

А ми тут до чого? Це все пані осінь! Ми не можемо зусиллям волі змусити листя летіти у протилежний бік або висіти на гілках вічно.

Але сусідка, мабуть, погано навчалася в школі, і її мало цікавив природний цикл природи. Олену більше турбував газон, щоб він обліз наполовину!

– Ваші дерева, тому, я вважаю, це ви повинні прибирати за ними листя! – неприємним голосом переконувала нас сусідка. – Так мають робити добропорядні люди. Я не для того приїжджаю на дачу, щоби чистити її від чужого сміття.

Ми з чоловіком стояли біля паркану і просто перебували в шоці від абсурдних вимог цієї Олени. Вона пропонувала нам спиляти плодові дерева на ділянці або платити їй гроші за шкоду від опалого листя.

– Взагалі-то листя є відмінним добривом для ґрунту, – обережно сказав мій чоловік, спираючись на лопату. – краще б подякували нам за безкоштовну органіку.

Сусідка тільки хмикнула і пообіцяла нацькувати на нас голову дачного селища. Ось тільки не треба нас лякати! Межі ділянки позначені, від саду до паркану дотримано належної відстані. Голова піде від нас не солоно хлібавши, як і ця Олена.

Посміялися над надмірно скандальною сусідкою, та й пішли далі до саду. Обрізка дерев та підготовка їх до зими йшла повним ходом. Не було часу на пусті розмови. Тільки чоловік мене попередив, що сусідка навряд чи заспокоїться.

Ось є люди, яким закон не писаний. Жодні аргументи розуму на них не діють.

Голова також відвідав нас наступного дня. Йому сусідка наплела, що ми спеціально перекидаємо оберемки опалого листя прямо їй через паркан. Влітку їй мабуть і комарі з мошками заважають і сонце надто яскраво світить!

Ну, просто феєрична брехня. Це ж яким треба бути інтелектуально обдарованим, щоби таке придумати! Зовсім збожеволіла на своєму газоні ця Олена!

Пояснень вистачило, щоб Інокентій Ілліч став на наш бік. Заодно провели йому екскурсію ділянкою, щоб він сам особисто переконався у відсутності порушень. А листя… А що листя? Їй людина не указ. Куди вітер подіє, туди вона й летить. Не ловити ж його руками, щоб заспокоїти сусідку і зберегти її газон.

Нехай Олена сітку дрібну натягує над своїм лужком або цілодобово бігає з граблями, прибираючи пожухле листя. Це взагалі не наші турботи! Може людині нудно, ось вона і пристає до сумлінних громадян, провокуючи суперечки.

А ми продовжимо дбати про наш сад, щоб і далі радувати себе та людей смачними та соковитими фруктами. Не дозволимо занапастити сад, який садили ще наші прабабуся з прадідусем. Адже це така пам’ять!

КІНЕЦЬ.