— Аліночко, катайся тільки у дворі, зрозуміла?
— Добре, матусю, – Аліна зосереджено крутила педалі, по колу, по колу. Подвір’я тихе, маленьке, автомобілі зазвичай залишали на майданчику за будинком, тож малеча сміливо ганяла на своїх велосипедах.
— Аліно, тільки недовго, ти мене чуєш?
— Добре, матусю!

І знову по колу, весело, завзято!

Там за будинком, широка дорога, по ній мчать великі машини, але Аліні туди не можна, це небезпечно. Так кажуть мама, тато, бабуся і всі, всі дорослі, а вони знають, що значить небезпечно.

А Аліна не знає, але киває головою погоджуючись із ними, вони ж дорослі, їм видніше.

Їй не цікаво, що це таке – небезпечно, нехай собі живе на дорозі, де шумно, де гудуть і пихкають машини.

Аліні добре у дворі, він тихий, з пісочницею і з гірками, на лавочках сидять бабусі, стежать, щоб малеча не лупцювала одне одного по голові пластмасовими лопатками. І щоб хлопчаки не кидали піском дівчаткам в очі, вони люблять ображати всіх, ці хулігани.

А ще, щоб ніхто не брав чужих відер і машинок, ляльок і плюшевих ведмедиків, чуже чіпати не можна!

Вони цілий день сидять і дивляться за дітьми, за своїми і чужими, і розмовляють, і розмовляють.

Іноді мама просить когось із цих балакунів, щоб вони пригледіли за її донькою. Ті кивають головою, і тут же забувають про Аліну, знову заводять бесіду про те, скільки коштує картопля в магазині.

Але мама думає, що дочка під наглядом, спокійно готує їжу на кухні, зрідка виглядаючи з вікна.

Ось і сьогодні, вона вивела Аліну на подвір’я, і попросила бабу Галю з п’ятого під’їзду, доглянути за нею. Сама побігла готувати, робити з тіста смачні пиріжки для Аліни і тата, який ходить на роботу.

Робота – це таке місце, де тата, і навіть деякі мами пропадають на весь день, а потім приходять злі. Не хочуть гратися, читати дітям книжки і весь час повторюють, що втомилися, і їм потрібно відпочити.

Добре, що мама Аліни тепер не ходить нікуди, її прогнали з роботи, бо вона ростить у животику маленького братика.

Думки, думки, вони крутяться в голові в маленької дівчинки так само по колу, як вона сама на велосипеді.

Які іграшки подарувати братику, коли він із животика мами вилізе, а які залишити собі?

І деякі навіть заховати подалі, раптом він захоче відібрати найкращі, хлопчики, вони такі. Проблем, звісно, з цим братиком очікується багато, Діна сказала, що їх гойдати потрібно в ліжечку, інколи й гуляти. Діна це дівчинка з садка, у неї є трусики із зайчиком, красиві, Аліна теж хоче такі ж.

Їй зайчики завжди подобалися, ще з минулого року, коли дідусь кролика дав потримати, він м’який такий, пуФнастий.

Не дідусь пуфнастий, а зайчик, біленький такий.

Голова з бантиком думає, а ноги крутять педалі, швидко, швидко, гребуть, немов лапки гусенят по воді. Або каченят, вони теж гарні.

Мама дивиться у вікно, як Аліна катається, у самої руки в тісті, а великий живіт закриває фартух із соняшниками.

Миготить зелена сукня доньки на вулиці, по колу, по колу, крутять педалі велосипеда сандалики жовті.

Мама посміхається своїм думкам, скоро зʼявиться малюк, залишилося чекати зовсім небагато.

А Аліна серйозна і зосереджена, іграшок багато і всі улюблені, віддавати незнайомому хлопчику їй нічого не хочеться. Вона хмурить лобик, ось проблему створили батьки, жили ж добре, спокійно, навіщо їм раптом захотілося хлопчика в животику ростити. Те що тато в цьому теж замішаний, Аліна не сумнівається, інакше не гладив би животик щовечора мамі.

Педалі крутяться, велосипед завершує нове коло, і Аліна хвацько гальмує біля горобини, від подиву відкривши рот. Двір у них невеликий, дітлахів небагато, Аліна всіх знає, у пісочниці давно перезнайомилися. Тільки ось цю дівчинку в синіх шортиках і білій майці із зайчиком вона бачить уперше.
Особливо зацікавив її зайчик на маєчці, такий гарний, зелений, з великими вухами і червоними очима.

— Подобається?

Запитала незнайома дівчинка, випнувши ребра на худих грудях, щоб намальованого зайця було видно краще. Зацікавленість малечі їй було приємно, не щодня твоє вбрання роздивляються, широко розплющивши рота і задумливо колупаючись у носі.
— Тааак, – захоплено видихнула Аліна – у мене такого немає!
— Ти ще маленька – з перевагою відповіла незнайомка, з чарівним зайчиком – такі майки тільки для школярів продають.

Аліна зітхнула від прикрості, дівчинка й справді була зовсім дорослою, на голову вищою за неї, і одразу видно, що розумнішою.
— Можеш помацати – змилостивилася доросла дівчинка, і ще сильніше випнула груди й живіт. Вона прогнулася вперед як коромисло, і щоб не впасти, міцно трималася за кермо свого велосипеда.

Аліна обережно доторкнулася до зеленого зайчика на майці, і ледь не розридалася від заздрості. Вона обов’язково вмовила б маму купити, але доросла, розумна дівчинка сказала, що для малюків не продають.
— Мене звати Катя, а тебе – запитала велика дівчинка, помітивши, як та засмутилася, і вирішила змінити тему розмови.
— Аліна – зраділа увазі малеча – раніше я тебе тут ніколи не бачила.
— Ми переїхали у ваш дім учора, я ще нікого не знаю, – засумувала дівчинка, – усі мої подруги залишилися в старому домі.

— Мене ж знаєш, – здивувалася Аліна – я з тобою дружитиму – і додала для переконливості, – завжди!

За кілька хвилин вони забули про свої прикрощі, Аліна про зайчика на майці, а Катя про переїзд на нову квартиру.
Дівчатка розговорилися про своє дівчаче, Катя похвалила штани Аліни з великими кишенями, в яких випадково опинилися три льодяники і шоколадка, що розтанула.

Її довелося терміново з’їсти, злизуючи з обгортки, що дівчатка зробили по черзі, було так смачно і весело, що потім довго сміялися над вимазаними пиками одна одної. Потім ділили льодяники, і щоб було порівну, один льодяник смоктали по черзі, з нетерпінням чекаючи на свій.

По дорозі з хмарами, по дорозі з хмарами!
Каталися на велосипедах по двору, обганяючи і сміючись, поки Катя не запропонувала подивитися гойдалки за будинком.

— Мені мама сказала, щоб я каталася тільки на подвір’ї – вчасно згадала Аліна, але аргумент Каті був набагато переконливішим.
— А там теж є двір!

І вона мала рацію, варто було загорнути за ріг, і дівчатка побачили такий самий двір із гойдалками та пісочницею.
— А там ще один!

Це вже в Аліні загорівся дух пригод, вона махнула рукою в бік високого будинку, заманюючи подругу в незвідані далі. Маленька сумочка через плече, де лежала носова хустинка, бовталася і заважала дівчинці, ляскаючи по нозі. І вона залишила її на лавці, легко вирішивши проблему, «заберу потім, коли поїдемо назад».

Не поспішаючи, об’їжджаючи двір за двором, подруги виїхали до парку, де лунала гучна музика, і народ зібрався явно для веселощів.
— Клоуни!

Ахнули дівчатка, клоуни були справжніми, з червоними носами, і у великих черевиках, вони водили хороводи з дітлахами, грали в ігри і дарували повітряні кульки.

Притуливши велосипеди до дерева, Катя з Аліною пірнули в натовп, де їх підхопили аніматори в костюмах, і почалися такі веселощі!

Дівчатка верещали від захвату, випадково потрапивши з буденності буття з проблемами і турботами, у свято життя. Забулися прикрощі й переживання про братика, про маєчку із зайчиком, до якої рости й рости, закружляв хоровод щастя.
А в цей час…

У дворі будинку, де жили Катя з Аліною…
Дві мами, всі бабусі, і всі сусідські тата й мами, які прийшли з роботи, шукали дівчаток.
Дорослі божеволіли, перекручуючи в голові найстрашніші версії зникнення дітей, і жахалися своїм думкам.
Навколо будинку, у сусідньому дворі, уздовж траси, бігали стривожені люди і заглядали в усі потаємні кути.
Запитували у перехожих про двох дівчаток, ті знизували плечима, хитали співчуваючи головою, а потім пильно вдивлялися в усіх дітей дорогою додому.

Примчали викликані з роботи тата Аліни і Каті, приїхали машини «Швидкої допомоги» і ще одна, з написом «Поліція».
На телефони всіх поліцейських, які чергують по місту, надійшли фотографії дівчаток, їхніх велосипедів і докладні описи всього, що могло в них бути із собою.
— Сумочку знайшли!

Маленька сумочка, знайдена в сусідньому дворі, справила ефект бомби, підірваної посередині двору.
Мамам Аліни і Каті, які забилися в істериці, терміново ввели заспокійливе у вени, татусі впали на асфальт, не в силах витримати те, що відбувається.

Бабусі, які звинувачували себе в тому, що недогледіли за дівчатками, теж ковтали пігулки, народ на мить завмер у жаху.
А в парку, щасливі дівчатка, награлися і задоволені, зібралися додому, коли на них звернув увагу дядечко у формі.

Він дивився то на фотографії в телефоні, то на дівчаток, а потім підійшов і суворо запитав:
— Дівчата, де ваші батьки?
Аліна, не відчуваючи підступу, затараторила, радіючи увазі:
— Мама вдома, а тато на роботі!

Але Катя була обережна, не дарма вона цілий рік навчалася в школі, вона смикнула подружку за руку і попередила її:
— Дітям не можна розмовляти з чужими людьми, – додала подумавши – тато насварить.

Аліна вірила Каті, і тому подальших відомостей поліцейський від неї добитися не зміг, вона замовкла, опустивши голову.
Але допомога дядечкові у формі прийшла швидко, під’їхала машина зі ще кількома дуже стривоженими поліцейськими. Які так зраділи, так зраділи дівчаткам, що швиденько завантажили велосипеди в багажник і посадили їх на заднє сидіння.

Навіть доросла Катя не встигла сказати, що до чужих дядьків не сяде в машину, батьки не дозволяють. Вона стала мовчазною й опустила голову, навіть із подружкою не розмовляла, тільки очі виблискували з-під сплутаного чубчика. Аліна ж була в захваті, вона розглядала машину і дядечків у цікавій формі, і захлинаючись розповідала їм, як весело було в парку. І дуже засмутилася, що швидко приїхали, але дядько Вася за кермом обіцяв ще раз покатати її, коли буде час.

— Мамо, ми бачили клоунів!

Аліна сама вилізла з машини, як велика, стрибнула з такої висоти, навіть дядьки не встигли зловити.
Але мама плакала чомусь, а в тата обличчя було зовсім білим, і губи сині такі, тонкі.
— Ми з ними грали, пісні співали!

Краєм ока Аліна бачила, як Катю обіймають батьки, але подруга чомусь не розповідала про клоунів, вона не піднімала голову і схлипувала.

Плаче, чи що – подумалося Аліні, – цікаво, чому, було ж так весело.

Але прогулянка втомила дівчинку, що вона заснула одразу, щойно тато взяв її на руки. Вона не бачила, як довго не розходився народ на подвір’ї, обговорюючи те, що трапилося, як потім відвозили маму в лікарню.

Вона міцно спала, їй снилися клоуни і різнокольорові кульки, трусики і маєчки із зайчиками, льодяники і розталі шоколадки.

А Катю суворо відчитали, вона ревіла, розмазуючи сльози кулачками по обличчю, і обіцяла в сотий раз, що більше такого не буде.
Тато Каті навіть дістав ремінь і пригрозив, що відшмагає, поплескав по руці, пояснюючи, як це боляче, а сам сумно посміхався, згадуючи дитинство.

Колись він пішов із друзями шукати скарб у ліс, їх шукали всім селищем, знайшли тільки на другий день. Заплутали шукачі трохи, пішли не в той бік, і тато Каті пам’ятає бліде, поросле щетиною обличчя свого батька. Який ридма плакав, сльози бігли по неголеній щоці, а він навіть не соромився.

Тепер він розумів, чому не боявся сліз дорослий, суворий чоловік, спасибі Каті, пояснила!
А тато Аліни вночі гладив маленькі ніжки сплячої доньки, і теж розплакався, щойно він додзвонився до пологового будинку, і йому сказали, що в нього зʼявився син.

І розумів, що те, що сталося сьогодні, дрібниці, порівняно з тим, що ще попереду.
Покажуть йому де раки зимують дівчисько з хлопчиськом, потріпають нерви, поки виростуть у дорослих, розумних людей.

А що робити, він і сам колись був таким самим…

КІНЕЦЬ.