Олена ще раз піднесла телефон до очей, намагаючись вгамувати тремтіння в пальцях, щоб розгледіти як слід цифри. Їх було багато, різних, вони плуталися, розбігалися, ховалися одна за одну.

«Чому всі цифри різні, там же мають бути нулі!» – подумала дівчина, потім до неї дійшло: це ж після утримання податків! Виходить, їй зарахували остаточну суму, якою вона вже може розпоряджатися! Позаду всілякі ідентифікації, узгодження, уточнення, і ось, чистий виграш на її картці!

А як їй довелося шифруватися від чоловіка! Звісно, в їхній сім’ї, міцній і люблячій, не було заведено стежити одне за одним, перевіряти телефони та банківські рахунки.

Але таємниця могла вислизнути назовні в найневідповідніший момент, та й тримати таку значну суму на карті було небезпечно, шахраїв, на жаль, вистачає. Терміново необхідно було застосувати формулу дідуся Маркса: «Гроші-Товар».

Отже, товар. Вся біда полягала в тому, що дівчина дуже погано розбиралася в цьому самому товарі – сучасних автомобілях. Ну що ж, комп’ютер нам на допомогу!

Через годину голова Оленки просто задимилася від напруги, причому ясності так і не настало. Автосайти відверто зводили весь процес до простої формули: «Приходьте до нас у салон, платіть гроші, ми обов’язково вам що-небудь впаримо… ой, тобто, запропонуємо!»

Інформаційні сайти чинили чесніше: там докладно описувалися всі характеристики машин, їхні особливості: швидкість, потужність, економічність, довговічність, комфортність і ще тисячі характеристик, іноді абсолютно незрозумілих. На профільних форумах бувалі автовласники суворо попереджали новачків про небезпеку наразитися на шахраїв, а також уникнути «послуг» перекупів, які безбожно накручують ціни.

Олена ледь не впала в повну депресію: вона уявляла, що дасть оголошення про купівлю, їй зателефонує якийсь адекватний дядечко, який терміново продає хорошу машинку за дуже гарною ціною, розповість все докладно, і вони укладуть угоду швидко і взаємовигідно.

Але при цьому дівчина, хоч і мала світле волосся, блондинкою з анекдотів не була, тож швидко вловила: треба повністю змінювати підхід до проблеми, і після не надто довгих роздумів ухвалила рішення залучити до її розв’язання друзів чоловіка: Толю і Віктора. Толя був автомобілістом до мозку кісток, чудово розумівся на всіх нюансах і характеристиках машин, мав не нову, але вилизану, відрегульовану і доглянуту «Мазду», на якій упевнено розтинав міськими вулицями, а в разі якихось збоїв у її роботі, із задоволенням возився з нею в гаражі.

У Віті теж була машина, «Ауді», але він просто використовував її як транспорт, глибоко не розбирався в поломках, і в разі потреби без вагань відганяв на СТО до знайомого слюсаря. Але зате він мав неабияку ділову хватку і міг залагодити будь-які проблеми, що стосуються купівлі-продажу та інших ділових питань.
Олена дуже делікатно провела попередні переговори з одним і з іншим, попросила зустрітися, а також, щоб про це ніхто-ніхто не знав – ні їхні дружини, ні її чоловік.

— Я все поясню при зустрічі, – сказала вона.

***
Олена вийшла заміж два роки тому. У майбутнього чоловіка була стандартна однокімнатна квартира, в якій вони і стали жити, і непогана робота, що дає стабільний заробіток. З дитиною вони поки що не поспішали – власна однокімнатна квартира для двох, це здорово, але для трьох – уже замало. Крім того, робота у її Артема була хоч і добре оплачуваною, але досить метушливою, пов’язаною з різними поїздками, яка забирала багато сил і часу.

З товаришами Артема дівчина відразу знайшла спільну мову, вони стали дружити сім’ями, збиратися на свята спільною компанією. Але при цьому, якщо хлопці товаришували ніби за двома напрямками – сімейні загальні посиденьки самі по собі, суто чоловіча дружба – сама по собі, то дівчата спілкувалися практично тільки на загальних тусовках і душевними подружками між собою не стали, скоріше, були просто приятельками.

Трійка зібралася за столиком на веранді невеликого кафе. Спочатку відчувалася якась напруженість і нерозуміння. Навіщо Оленка так ретельно приховує від усіх купівлю авто? Чому б не обговорити це питання разом із Артемом? Що за таємниці? Зрештою, вони насамперед друзі Артема, до його дружини ставляться чудово, але завжди будуть на його боці, якщо тут, звісно, справа нечиста!

Вона не стала тягнути гуму і наганяти туман, а спокійно розповіла про випадково куплений лотерейний квиток, про виграш, який випав на нього, про її рішення витратити ці гроші на купівлю машини для чоловіка – йому вона потрібна не для розваг, а для роботи і відпочинку з сім’єю, і тепер їхні спільні кошти, які вони потихеньку почали збирати саме на авто, підуть замість цього на внесок по іпотеці.

Хлопці просто розквітли посмішками, загуркотіли радісно, і тут же почали ділову розмову: що, як, де. А вона милувалася друзями її ненаглядного чоловіка, які щиро раділи удачі свого друга, захоплювалися його дружиною, яка не претендує ні на шубу, ні на діамантове кольє, хоча має на це повне право. Толя з Вітею одразу похвалили Олену за те, що не стала займатися самодіяльністю, а зателефонувала їм. Вони все організують якнайкраще, знайдуть чудовий варіант і зроблять це без натяку на найменший ризик! Хлопці одразу ж заснували щось на кшталт оперативного штабу з придбання авто для друга. В Олени уточнили суму, яку вона має в своєму розпорядженні, їй купили купу всіляких солодощів, а потім про неї наче забули, занурившись у свої смартфони, на сайти продажу автомобілів, своїм знайомим, пов’язаним із цим ринком, усіляким юристам.

Десь через годину підбили підсумок: сума буде цілком достатня для купівлі нормального авто, не нового, але в дуже пристойному стані. Обман виключений, оскільки продавець – їхній хороший знайомий, та й документи оформить державний нотаріус. Якщо вона хоче зробити чоловікові реальний сюрприз, доведеться оформляти купівлю на неї, інакше потрібна буде присутність Артема, а це зруйнує сюрприз.

Але нічого страшного, Олена може оформити довіреність на чоловіка, і вручити йому весь подарунковий набір у комплекті: автомобіль, перев’язаний стрічкою, документи на нього, номери, ключі – сідай і їдь! Переоформити авто на чоловіка можна буде потім у будь-який момент.

Що стосується марки авто, його характеристик та іншого, друзі гарантують повний збіг із бажаннями та уподобаннями Артема, які добре їм відомі. Якщо Олену такі умови влаштовують, вони готові хоч завтра їхати оформляти покупку.

Вона, посміхаючись розчулено й радісно, сказала, що підлаштовуватиметься під хлопців, їй хочеться не тільки швидше порадувати коханого, а й покінчити вже з усією цією конспірацією: навіть із такою шляхетною метою чоловіка обманювати некомфортно.

Наступні дні змовники провели в клопотах, вигадуючи для своїх половинок різні відмовки. Оформляли документи, отримували номери, Олена перевела гроші господареві авто. Нарешті все було готово! Ухвалили вручати сюрприз на дачі у Віті, щоб було де голосно порадіти за нового автовласника, зробити пробний виїзд, а потім обмити подарунок і заїсти шашликами.

З вечора п’ятниці Толя і Вітя разом з Оленою пригнали нову машину на дачу, сховали її в гаражі. Вітя залишився ночувати на дачі – вартувати авто і прибирати подвір’я перед завтрашнім святом, заготовляти дрова, ставити мангал, маринувати мʼясо, а Толя повіз Олену додому. Віті довелося трохи відкрити таємницю своїй дружині, зв’язавши її страшною обітницею мовчання, щоб вона не переживала, де ночує чоловік.

Наступного дня всі зібралися в обід. У мангалі потріскували дрова, м’ясо виходило соком на шампурах. Усі були трохи напружені й чекали з нетерпінням вирішення ситуації. Нарешті всі замовкли, і слово взяла Олена.

— Дорогий мій Артемчику! Сьогодні не твої іменини і не наша річниця весілля, але я хочу зробити тобі подарунок, ти заслужив його. Хлопці, будь ласка, допоможіть!

Толя з Вітею швиденько відчинили ворота гаража й акуратно викотили на подвір’я світло-сіру «Хонду», вимиту до блиску, сяючу і таку, що виглядала, як нова. Акуратно поставили на ручник, відчинили передні двері.

— Що це? – тихо запитав Артем.
— Це твоя машина, коханий, – так само тихо відповіла Олена.
— Звідки? І чому моя? – він усе ще не міг зрозуміти.

Олена хотіла пояснити, але її горло перехопив спазм, в очах блищали сльози. Тоді слово взяв Толик.

— Друже! Твоя дружина – золото найвищої проби. Нещодавно вона купила лотерейний квиток. Це неймовірно, але на нього випав великий виграш. І всі ці гроші вона вклала в це авто – для тебе. Ми трохи допомогли їй з вибором і оформленням, і тепер ти можеш просто зараз сісти за кермо. Ось документи, ключі, довіреність, бак заправлений по горло. Ми дуже раді за тебе, тепер ти повноправний член нашого автоклубу!»

Артем все ще не міг прийти до тями.
— Оленко, люба, значить, ти витратила виграш на машину для мене, адже ти сама ніколи не сядеш за кермо?
— Так, мій хороший, це маленька подяка тобі за все, що ти зробив для мене!
— Та що особливого я зробив? – здивувався він.

— А ти забув? Два з половиною роки тому, коли ми тільки почали зустрічатися, я приперлася до тебе серед ночі, з дорожньою сумкою в одній руці, і з переляканим котом в іншій, попросила розрахуватися з водієм, а сама сіла на підлогу в передпокої, і заплакала, притискаючи до себе кота.

Це було все моє майно, тому що я втекла з дому, куди місяць тому брат, який травив мене з дитинства, привів якусь негідницю, яка сказала, що буде тут жити, що кота вона втопить, бо ненавидить котів, і взагалі, це квартира брата, вона його дружина, а я тут ніхто.

Матуся тільки бекала щось незрозуміле й ахала. А ти прийняв мене таку, як є: в одній сукні, розпатлану, з диким, заляканим котом, який потім тиждень відсиджувався під диваном.

Витратив усі свої кошти на наше лікування, купив мені весь гардероб, заспокоював і втішав. Одружився з безприданницею з нервовим розладом, і за рік зробив із неї людину, жінку, впевнену у своєму майбутньому, а із заляканого худого кошари – нормального домашнього кота.

Я стала жити тільки завдяки твоїй любові, Артемчику, а ти кажеш «нічого особливого»! Якби я виграла ці гроші тоді, вони б усі пішли дорогому братику і його негідниці, вже мати б постаралася!

Я кажу це для всіх, тому що тут зібралися твої справжні друзі – як вони стрибали від радості, коли дізналися про те, що в тебе теж буде машина. Їм я також кажу спасибі!

Артем обережно підійшов до своєї нової машини, погладив блискуче крило, хотів залізти на сидіння, але передумав, підійшов до дружини, обійняв і уткнувся обличчям у її волосся. Вони так і стояли поруч із машиною, обійнявшись і не кажучи ні слова.

— Дари Богів, – задумливо пробурмотів Толик, і пішов перевертати шашлики.

КІНЕЦЬ.