Той ранок почався погано – я проспала, нічого не встигла, не поснідала. Крім того, в автобусі я дізналася, що час змінився, і виїхала на годину раніше. І не я одна так “влипла”, а і чоловік, який сидів поруч.

Той день почався з поспіху. Я проспала і прокинулася на пів години пізніше, ніж хотіла, тому, природно, поспішала. У мене була зустріч з подругою на вокзалі, ми їхали в подорож. Тож у цьому поспіху я легко пропустила, що час змінився.

На жаль, ввечері я навіть не перевела годинник в спальні, а вночі “гавкнув” мій мобільний, який вранці не запускався, старенький, що поробиш. Тому я пішла з дому на годину раніше.

Сідала в автобус виснажена, зла, голодна, без перекусу та необхідної кави в термосі – зранку нічого не встигла.

На наступній зупинці біля мене підсів високий чоловік із розпатланим волоссям. Він блискавично увірвався в автобус, тримаючи в руці відкритий рюкзак, в який під час бігу щось запихав. Він виглядав так, ніби він мав такий же хаотичний ранок, як і я.

Коли ми всілися, я нарешті увімкнула мобільний телефон і зрозуміла, що можу спокійно спати, готувати улюблену вівсянку і читати ранкові новини.

– Триндець! Ну як так? Як я могла забути про цю зміну години?, – прошепотіла я собі. Чоловік поруч зі мною засміявся. Мабуть, ми обидва одночасно зрозуміли, що вже нікуди не спішимо.

– Я теж забув про зміну часу!, – сказав він мені з усмішкою.

Ми почали спілкуватися і раптом ранній від’їзд перестав мене турбувати. Ми говорили про те, куди їдемо, він також виїжджав на природу, і ділився цікавим досвідом щодо інших поїздок.

– Це неприємна ситуація, але ми принаймні мали час побалакати, так?, – засміявся він. Я теж посміхнулася, чоловік мені сподобався.

– Знаєте що, я запрошую вас на ранкову каву. Ви її встигли випити?, – запитав він.

Я не відмовилася, на вокзалі було гарне кафе тому ми попрямували туди.

На завершення нашої зустрічі ми обмінялися номерами телефонів і розійшлися. Але незважаючи на це, я не була упевнена, чи ми побачимося.

– Якщо він не подзвонить, у мене не вистачить сміливості це зробити, – подумала я.

Але у долі були інші плани.

Вже за дві годинки він надіслав мені фото з поїздки з другом, вони обоє махали мені руками біля шашлика, який смажився, про що ми між іншим говорили. Тому я також наважилася надіслати йому фото з подругою. Сьогодні, коли я згадую той день, без сміху не обходиться.

Завдяки зміні часу я зустріла чоловіка, який тепер є моїм чоловіком. Ми з Данилом чудово ладнаємо, виховуючи дворічну доньку.

Хоча не можу приховати того факу, що він такий же вітряний, як і я.

Якби він не був таким, ми б навряд чи зустрілися! І, до речі, його друг Андрій і моя подруга Ірина були на нашому весіллі за свідків, а на даний час також пара.

Ну хіба ж не чудесний день коли переводять годинники?

А як ви відноситесь до цих переводів? Важко вам? Чи норм?

Джерело