— Може вам допомогти?

Приємний чоловічий голос потішив слух Катерини, а сильні руки підхопили важку сумку, яку вона ледь не впустила від втоми.

— Хіба можна жінці такі важкі речі тягати, – дорікнув їй сивочолий незнайомець, – невже нікому допомогти, милій пані?!

— Нікому, – зітхнула Катя, розтираючи онімілі від тяжкості пальці, – їду від доньки, привезли на вокзал, посадили у вагон, а ось далі доводиться самій тягнути сумки.

— Дозвольте тоді вас провести – галантний кавалер, злегка вклонився і, здається, присів у реверансі, як панянки в кіно.

— Не відмовлюся – розплилася від щастя Катерина – якщо можна, то до під’їзду.

— Можу і до квартири – чоловік був сама чарівність і радість, для вух і очей. Невисокий, але міцно збитий, акуратно підстрижений і поголений, і одяг на ньому сидів якось гарненько, підібраний за розміром і кольором.

Сердечко Каті забилося в передчутті чогось прекрасного, того, чого не було в її житті давно.
Давно, а може й ніколи, тому хотілося випробувати і насолодитися цими самими метеликами в животі, про які пишуть у книжках.

А в неї, не те що метеликів, а простих обіймів не було відтоді, як вона розлучилася з другим чоловіком через його пияцтво і дурний спосіб життя.

Перший чоловік теж не був ангелом, випивав у міру, і могли б жити щасливо, але він сам пішов від неї. Знайшов кохання всього життя, спритну бабцю, від якої потім прибігав назад, але Катя зрадника не пробачила, незважаючи на наявність двох дітей-підлітків. Виростила і випустила діток у самостійне життя, і від неробства і туги, зійшлася з чоловіком. Звикла вона піклуватися про когось, п’ятнадцять років беззмінної служби на благо сім’ї привчили не думати про себе.

Кажуть, що набути звички, потрібно всього двадцять один день повторювати одне й те саме, наприклад, приходиш із роботи, знімаєш туфлі, протираєш, ставиш на полицю.
Кожен день!
Не можна пропускати!
І ось на двадцять другий день, щітка сама чистить взуття, а туфлі лізуть на поличку.
Звикли!

Не вірите? А ви спробуйте, раптом вийде. У мене не вийшло, на якийсь третій день, я заплуталася в числах, вирішила, що це не для мене, і експеримент довелося припинити.

А ось Катерина до звички була схильна, просто туга зелена поїдом її їла, якщо вона кого-небудь не обходила щодня.

Зійшлася від нудьги, а потім сама була не рада, ні хвилини спокою не бачила з таким чоловіком і його проблемами.

Розлучалися довго, чоловік не хотів втрачати гарантованих одруженням зручностей і контролю з боку Каті.

Так, як не дивно, контролю він теж не хотів втрачати, йому потрібна була дружина, щоб виводила із його тяжкої залежності і приводила до тями.

Він знав, що без твердої руки жінки, не зможе зупинитися, доп’ється до чортиків і закінчить своє нікчемне життя під парканом, у найнепристойнішому вигляді.

Про непристойний згадується не заради красного слівця, на третій день запою колишній чоловік забував, скільки йому років, і справляв потребу в штанці, як немовля.

Виходячи за допомогою Каті з такого стану, він ставав ручним і ласкавим, шарудів будинком, не зводячи очей, і вручну прав штани, які дружина пакувала в пакет і складала на балконі.

Погодьтеся, не чоловік, а подарунок долі, якщо не заглядати в штани, починаючи з третього дня його банкету. Та й до того теж не було сенсу заглядати, якщо тільки зрідка, коли зовсім несила.

Межею ж нетерпіння Катерини став новий, лимонно-жовтого кольору диван, куплений за великим захопленням, і за чималі гроші.

Тиждень радував новий предмет меблів, а потім чоловік напрудив на яскраво-жовту оббивку літрів так три. Було зрозуміло, що пляму ганьби можна змити тільки глибоким хімічним чищенням, але образу і розчарування в душі не змити нічим.

І Катя вказала другому чоловікові на двері, але той чіплявся до останнього, обіцяв завʼязати, і надалі на диван не справляти свої потреби.

Не допомогли обіцянки, Катерина викинула зі своєї квартири і чоловіка, і диван. Меблі постраждали абсолютно безвинно, тільки тому що опинилися в непотрібний час, під непотрібною дупою.

Відтоді минуло кілька років, Катя звикла жити одна, і купила новий жовтий диван, на якому у вихідні пила каву. Вечорами прогулювалася вулицею з самотніми подругами, іноді ходила до театру, вдягнута в ошатну сукню і взута в туфлі з підборами.

Але душа і тіло вимагали чогось іще, і цей поклик природи важко було заглушити театром і кавою.

Поклик був нечастим, у теплу пору року, коли Катя весело проводила час, роз’їжджаючи по гостях, він затихав надовго. Але повертався з осінніми, нудними дощами і зимовими, холодними вечорами.

Якраз у той час, коли доводилося сидіти вдома самій, без прогулянок і розваг, через суворі погодні умови.

Ось тоді їй хотілося, щоб був хтось, з ким би смажили картоплю у великій сковороді, і їсти з солоними огірками. А потім дивилися телевізор, обговорюючи останні звістки, їли насіння, спльовуючи лушпиння в пакетик.

Гриша зустрівся їй якраз у ті, останні, жовтневі теплі дні, коли попереду замаячили нудьга й туга на самоті. Провів до квартири, зайшов попити чаю, і залишився, вони посмажили картоплю, відкрили баночку маринованих грибів, налили по бокалу, і вийшло після цього велике кохання.

Сталося те, про що Катя віднедавна перестала мріяти, – чоловік у домі, співрозмовник вечорами і поїдач надлишків готової їжі.
Гришка був рукатим, підтягнув у квартирі все, що висіло, підкрутив розкручене, прибив те, що відвалилося. А ще він виявився веселою і цікавою людиною, з ним можна було обговорити все, від засолювання огірків, до світових новин.

Вони не говорили тільки про своє майбутнє життя, якось сором’язливо відмовчувалися, і поспіхом міняли тему, коли йшлося про прийдешню весну.

У Каті були свої плани на майбутнє літо, у червні на неї чекала подруга, яка живе під Одесою, а в липні сваха, під Чернівцями.

Що подруга, що сваха, були дамами самотніми, і приймати Гришу в гості їм не дуже і подобалося.

А чоловік, схоже, зацікавився всерйоз Катею, щовечора йшов з роботи до неї, приносив продукти і допомагав готувати, крутив голубці. І нахвалював кулінарні та кондитерські здібності господині, мало не руки цілував.

Сказав, що мріяв зустріти таку як Катя, щоб коротати довгі, зимові вечори, про літні промовчав, чомусь.

Жив Гриша з донькою і зятем, із трьома онуками, які не те що відпочити дідусеві не давали, у нього не було можливості навіть зітхнути.

За словами діда, ці три козаки бігали по головах старших, скакали від стіни до стелі, влаштовуючи вдома змагання з усіх можливих видів спорту.

Тому, він із задоволенням проводив час у Каті, з апетитом поїдаючи домашні пироги, і захоплено прибивав полиці, міняв крани.

Зима пройшла в любові та злагоді, а в березні з дахів закапали краплі, повисли бурульки, і Гриша засумував.

Жіноча інтуїція підказувала Каті, що співмешканець затужив за кимось дорогим, і вона не в силах замінити її.
«Колишня дружина», вирішила Катя, і мало не завила від відчаю, її довгоочікуване щастя опинилося під загрозою. Влаштовувати розбірки і катувати чоловіка, було не в характері Каті, але коли Гриша не приходив до неї після роботи, три дні поспіль, жінка сумувала.

Стояли теплі, травневі дні, пробилася перша трава на освітлених сонцем місцях, а на березах набрякли крихітні бруньки. Душа Каті рвалася на вояжі з саквояжем, але тіло все ж таки переживало за стосунки з чоловіком, пам’ятаючи чудові зимові вечори і ночі.

На дзвінки Гриша відповідав дедалі неохочіше, відмовлявся і придумував різні причини, щоб залишатися поза увагою подруги.

Потім він з’явився радісний і збуджений, переночував, влаштував незабутню ніч, і знову зник.

«Пропав назовсім», подумала Катя, мабуть, скучив і повернувся до колишньої дружини, з якою розлучився за його розповідями, кілька років тому. З незрозумілих причин, до речі, про які вважав за краще пробурмотіти щось незв’язне, на кшталт – ейееее, нууууу, того, ось розумієш і таке інше.

Але Гриша знову з’явився за тиждень, веселий і бадьорий, підтягнув дверцята шафи, замінив замок у дверях, що заїдав. Приготував вечерю з принесених продуктів, влаштував романтичну вечерю на двох і міцно заснув, обійнявши плечі Катерини.

Вранці він встав рано, наспівуючи під ніс пісеньку, зібрав рюкзак і вислизнув із квартири, поцілувавши сплячу подругу в носик.
Але збираючись в дорогу похапцем не звернув уваги на те, що Катя приготувала одяг і взуття, у які вона вдяглася, як солдат під час підйому, за двадцять п’ять секунд.

Гриша йшов бадьоро, звернув за ріг, на зупинці зачекав на автобус і застрибнув до нього як хлопчисько, радісно посміхаючись.

Катя встигла заскочити в задні двері, і, як детективний агент, причаїлася за великою бабцею з кошиками, яка зайняла весь задній майданчик, своїм об’ємним “заднім майданчиком”.
Вибачте, за таку витіювату фразу, назвати бабчин зад, обтягнутий коричневою спідницею по-іншому, у мене не вийшло.

Автобус, пихкаючи, виїхав за місто, уздовж дороги понеслися назад кволі деревця, і банери з депутатами з випещеними пиками. На відміну від дерев, народні обранці мали вигляд квітучий, мабуть, часто отримували підгодівлю і добрива. Або схвалення в грошовому вираженні, хто його знає, я в таких колах не бувала, і ікру ложкою не їла.

Садівниче товариство «Бджілка» зустріло Катю розбитими дорогами, запахом квітучого бузку і свіжого гною. Від такого букета ароматів у Каті запаморочилося в голові і почала підкочувати нудота, і вона ледве не впала на вибоїни вулиці під назвою Яблучна.

Але мета стеження, тобто, Григорій, жваво мчав вулицею, з палаючими очима, з серцем, що рветься з грудей. Тому непритомніти в цей момент не мало сенсу, і Катя, задихаючись, продовжила гонку за ним.

Маленький будиночок із синіми воротами з’явився з-за повороту, і Гришка, скидаючи на ходу рюкзак, забіг у двір.

«Бач ти, як поспішає, зрадник підступний, точно, поспішає до коханки розпусної».
У грудях у жінки розпалювався вогонь такої ненависті й жаги до помсти, що від її гарячого подиху згорталося й чорніло листя вишні, що росло біля парканів.
Співмешканець квапливо відчинив двері й зник у хаті, а Катя причаїлася за парканом і пригорнулася до щілинки між дошками.

Ділянка біля будинку була доволі доглянута, була невелика теплиця і погріб, у кутку притулився сарай із плоским дахом.

Переодягнений у робоче, Гриша з’явився через п’ять хвилин, що було несподівано для агресивно налаштованої Каті. Знаючи можливості Гришки, вона збиралася почекати хвилин десять і накрити солодку парочку на місці злочину в розпал подій.

— Гриша, Гришко – пролунав тонкий, жіночий голос звідкись збоку, і Катя прийняла стійку на дичину, як мисливський собака.

Ах, ось значить хто розлучниця, суперниця, розпусна розбивачка сердець закоханих! Сусідка по дачі, до неї він прагне, з нею він проводить ночі весняні, забуваючи про ту, що скрасила йому зимові, тужливі вечори! Добре влаштувався, гад вселенський, взимку з Катею перекидається, а на літо перебрався на природу, під бочок гарячої дами з грядками!

— Гришко!

Скуйовджена старенька з сивим волоссям з-під хустки, висунула голову з-за низенького парканчика, і посміхаючись усіма трьома зубами, помахала кістлявою рукою сусідові.
«Гришко, хай тобі грець!»
Катерина присіла від подиву й обурення, вона очікувала побачити кого завгодно, але тільки не стару каргу в коханках Гриші.

Якби це була дівиця років двадцяти, з бюстом п’ятого розміру і ногами від тих самих розмірів, вона б зрозуміла співмешканця. Але старенькій років під дев’яносто, запрані штанці на худих ногах бовтаються, в’язана на початку двадцятого століття кофта, застебнута великими шпильками! І це її суперниця???

— У мене дошка на ґанку зовсім розхиталася, прибий будь ласка, синку!

Прошамкала старенька синіми, тонкими губами і додала, добиваючи Катю, яка втрачає зв’язок із реальністю:
— Я тобі млинців напечу, чай поп’ємо разом.

“Синку, млинці”?…

Катя повільно осіла на землю, голова йшла обертом від нерозуміння ситуації. Що тут такого робить її кохана людина, що змушена приховувати дачу від неї?

Півдня вона спостерігала, як Гришко допомагав старенькій, а потім возився на своїй ділянці. Катя втомилася і зголодніла, кілька разів поривалася зайти і висловити йому все, що недоброго думає про нього. Але розум взяв гору над почуттями, і вона попленталася на зупинку, де дочекалася автобуса.

Трясучись на затертому сидінні, вона спробувала зібрати всю інформацію до купи і вибудувати логічний ланцюжок, але думки від хвилювання ніяк не хотіли об’єднуватися.

Питання носилися по звивинах сірої речовини, тікали, ховалися, ховалися і знову несподівано вискакували, змушуючи жінку здригатися.
Чому він приховує дачу від неї?
Хто ховається в будиночку з синіми воротами?
Може він злочинець-утікач і злодій?
А може маніяк, якого шукає поліція всієї країни?
А може? А може?

Коли засмаглий і щасливий Гриша за три дні з’явився в Каті з пучками кропу в руці, на нього чекав накритий стіл і серйозна розмова.

Він довго м’явся і червонів, але все ж видав страшну таємницю свого життя:

— Не гнівайся, люба моя, – зітхнув він і почухав потилицю, – дача мій притулок від цього метушливого життя. У дитинстві я жив у маленькому будинку з батьками, сестрами і братами. У мене ніколи не було своїх іграшок, одяг я доношував за старшими. Ми навіть уроки робили по черзі, на всю сім’ю був один стіл, за ним і обідали, вечеряли, і задачки вирішували. Потім одружився, жили в кімнаті в гуртожитку, а потім у квартирі з дітьми і з тещею. Сама знаєш, зараз там дочка господиня, немає спокою ні на хвилину. У тебе я теж тільки гість, як би ти не намагалася створити мені затишок і комфорт.

А так хочеться пожити у своєму домі, спати на своєму ліжку і просто побути на самоті. Стругати своїм рубанком дошки, копати свої грядки, і зривати яблука зі своєї яблуні.

Не хочу я впускати у свій крихітний світ нікого, ні тебе, ні дітей, ні онуків.

— А як же сусідка, – запитала Катя, – їй дозволено порушувати твій спокій?
—Баба Тоня ніколи не заходить до мене, це я ходжу до неї пити чай, на півгодини.
— Невже зовсім, зовсім нікому не дозволено в твоєму світі перебувати?
— Нікому! Я хочу, щоб це був тільки мій дім, хоча б на літні місяці! Якщо ти наполягатимеш, ми посваримося і розлучимося! Будь ласка, не роби цього!

Григорій пішов до доньки засмучений, а Катя довго крутилася в ліжку, обдумуючи його слова.
«Свої іграшки…»
У Каті теж не було своїх іграшок, вони були спільними для чотирьох сестер, і сукні дівчатка доношували одна за одною.
Вона згадала гумове каченя, яке ховала від інших за шафою, жовтеньке таке, з червоним, облупленим дзьобом.
Маленька Катя діставала іграшку в ті рідкісні моменти, коли залишалася одна і милувалася ним, це був її світ, і тільки її каченя.
Але одного разу мама побачила, як дочка ховає іграшку, відібрала і поклала в загальну коробку і суворо наказала більше так не робити.
Нещасне каченя лежало пузом догори на дерев’яних кубиках, і одним оком, здивовано дивилося на Катрусю. Воно теж не розуміло, за які гріхи його розлучили з улюбленою господинею.

Воно було готове сидіти цілими днями за шафою, чекати коли його дістануть, притиснуть до грудей і розкажуть про всі великі таємниці маленької дівчинки.
Велика сльоза скотилася по щоці Каті, це було найперше, і тому найгірше розчарування в житті. Її крихкий, таємний світ розламали, витягли звідти найцінніше, і недбало кинули на потіху натовпу.
Грайте, ламайте, можете відірвати лапи й крила, головне, щоб усі разом це робили!
І нічого тут у кутку сидіти, мати власне каченя і радіти життю поодинці!
Каченя стало спільним, а потім зникло, може хтось старанно ховав його за шафою чи під ліжком, але це була вже не Катя.

Вона виросла, засвоїла мамин урок, і запам’ятала, що не можна бути щасливою на самоті.
Це погано!
Так кажуть!
І Гриша не має права їздити один на дачу!
Туди він має брати з собою Катю! Якщо її любить! Ось!
Навіть якщо вона не любить копатися в землі, і хоче влітку на море!
Нічого шастати по морях, нехай гній тягає!
***
— Гришо, квіти у мене в квартирі, поливай двічі на тиждень. Я повернуся наприкінці липня, про дату повідомлю пізніше.
— Так, звісно, люба, відпочинь гарненько, сил наберися. А я огірочків закатаю, з кропом, будемо взимку хрустіти удвох, мммм!

Гриша натхненно підв’язував помідори, а Катя їхала в потязі.
Прощаючись на вокзалі, вони обійнялися, поцілувалися і домовилися, що влітку кожен грає у свої іграшки. А взимку смажена картопля з грибочками та огірками, вечори біля телевізора і плани на теплу пору року.
І, можливо, коли-небудь, коли награються, вони поділяться один з одним іграшками, але це потім, ще не скоро.

КІНЕЦЬ.