– Прямо так і виставила надвір? Це ж що робиться? – Не чекав ніхто від Оленки такого. Адже Катерина її виростила! Замість матері була. І ось на, будь ласка, подяку!

– Ось так живеш із людиною, спілкуєшся з нею, а вона бац – і покаже справжню натуру. Нутро гниле, так би мовити!

Таким розмовам рідні про себе, Олена Дмитрівна не дивувалася. Але жінка була впевнена у власній правоті. Так, вона виставила із квартири мачуху!

Близько двадцяти років прожив з нею батько. Тому рідня і накинулася на Олену з докорами. У підлості її звинувачували, у користі. А що ж Олена Дмитрівна?

А вона просто заявила:
– Якби захотіла – і до суду подала б на Катерину, мало б їй не здалося!

…Матері Оленки не стало, коли доньці сім років виповнилося. Згоріла, як свічка. І одразу стало зрозуміло: батько не в змозі один жити.

Ось і почав відразу шукати заміну дружині, що спочила. Не до дочки йому було на той час. Дівчинка кочувала від однієї бабусі до іншої.

Школярка не бачила в такій ситуації кінця світу, але все ж таки мріяла повернутися додому, спокійно жити, а не подорожувати постійно.

Тато ж, як тільки починав роман із черговою кандидаткою на місце супутниці життя, одразу Лєну з ними знайомив. Кілька разів намагалися жити усі разом.

Дуже сподівався Дмитро Іванович, що дочка та обраниця подружаться. Але дівчинка появу кожної нової жінки сприймала не інакше, як спробу зрадити маму.

Істерик Олена не влаштовувала, але й приймати наречених з розкритими обіймами не поспішала. Як показало життя, абсолютно правильно: жодна з жінок надовго не затрималася.

Катерина з’явилася, коли Олені було дванадцять років. Нова пасія батька до дівчинки поставилася спочатку непогано. Та й Олена ніякої ворожнечі від неї не відчула.

Це потім вона казала, що все робилося з далеким прицілом: втертись у довіру, та закріпитись у домі. А як досягла Катя цілі – одразу почала свої порядки наводити.

Тепер увагу на Олену нова дружина батька не звертала. І дівчину-підлітка такі зміни помітно зачіпали.

А Катерина майстерно підставляла падчерку. Жінка постійно скаржилася батькові Олени, що його дочка зовсім некерована.

Нишком сама допікала дівчину, а потім намагалася продемонструвати обранцеві нестерпний характер його дочки, підгадуючи, щоб до моменту скандалу той встиг прийти додому. Або починала нарікати, що знову Олена її ні в що не ставить…

Постійні зіткнення не пройшли даремно, тож стосунки дочки та батька почали псуватися. Олена ображалася на недовіру до себе. Її дратувало, що тато вірить одній Каті.

Єдину доньку тепер тато називав головним джерелом негативу у своєму житті. А мачуха зі зловтіхою тицяла падчерку носом у той факт, що з її рідною дочкою Олену навіть близько порівнювати не можна.

Та й не буде тут ніколи жити Оля, вона у бабусі живе. Чому далеко від мами? Та тому, що Катерина – жінка дбайлива. Життя коханому чоловікові ускладнювати не хоче. Не те що деякі!

І своєї мети мачуха нарешті досягла. Втомлений від домашніх нервувань, Дмитро Іванович сам зібрав речі дочки, і відвіз Олену до бабусі.

Маргарита Іллівна якраз на той момент за місто перебралася. Переселення повністю перевернуло звичне життя підлітка.

Колишня школа залишилася в минулому, бо надто складно і далеко добиратися до неї із села. Нове коло спілкування і повне зникнення батька, теж свій внесок внесли.

Батько з’являвся перші три місяці. Та тільки скривджена Олена навіть бачити його не хотіла. А потім сам Дмитро їздити перестав.

Знову зустрілася з батьком дівчина через десять років. Олена навчалася у коледжі, жила у гуртожитку. Дмитро Іванович схаменувся, що негоже так, кликав доньку повернутися додому.

Але Олена твердо відмовилася, пам’ятаючи про колишній гіркий досвід. Вона нагадала, що її проміняли на Катерину. З мачухою не бачилася, але знала, що та, як і раніше, живе з батьком.

Олена вийшла заміж, син у неї з’явився. Дмитро Іванович з онуком поспілкувався трохи, а потім зліг. Піднятися вже не зумів.

Діагноз медики до останнього поставити не могли. І в стаціонарі лежав, і амбулаторно лікувати його намагалися. Але зрештою виписали додому.

Забирати чоловіка, який ослаб і остаточно здав, приїхала донька з чоловіком. Катя вирушила напередодні до дочки.

Як згодом пояснила, Ольга раптово попросила матір приїхати допомогти з дитиною. Саме напередодні виписки хворого чоловіка… Збіг? Олена так не думала.

Відвезти Дмитра Івановича до порожньої квартири, та залишити без належного догляду, донька не могла, тому перевезла до себе.

Готувались до непростого часу, та тільки все інакше вийшло: батька не стало через три дні. Катерина повернулася, ледь почувши, що чоловіка не стало.

Вона ридала, та голосила:
– Та що ж вони з тобою зробили? Та я за тобою ходила, ночей не спала, з ложечки годувала тебе… а не встигла поїхати у справах – пішов… Хіба так можна!

В обличчя кидати Олені звинувачення, мачуха не посміла. Вона, як згадувала потім Олена, старанно зображала пригнічену горем вдову.

І гроші одній їй на допомогу віддавали родичі, та знайомі, сповнені співчуття, і співчували теж лише їй. Але всіма питаннями поховання, організацією поминок займалася не Катя, а Олена з чоловіком.

Олена щиро сумувала: нехай довго налагодити спілкування вони з татом не могли. Але ж останні роки все було добре! До останнього донька вірити не хотіла, що надії на одужання немає.

Сорок днів минули, як уві сні. Поминки на себе взяла свекруха, бо Олена не могла впоратися з таким завданням, зовсім здала. Катя ж навідріз відмовилася цим займатися. Навіть на цвинтарі не з’явилася жодного разу.

Коли настав час вступати у спадок, Олена вирушила до нотаріуса. Раніше половина квартири, де батько із Катею жив, бабусі належала.

Та внучці подарувала свою частку. І батькова частина дочці перейшла. Не було названо інших спадкоємців.

А залишати у своїй квартирі Катерину Олена не збиралася. Про це вона й оголосила мачусі. Та не повірила, що Оленка виганяє «не чужу їй людину» на вулицю.

Навіть сама намагалася захищатися, виставити з дому падчерку хотіла. Та тільки Олена до поліції зателефонувала, документи показала і попросила виселити пані, яка незаконно зайняла чужу житлоплощу.

Оскільки Катерина зареєстрована була за іншою адресою, питань не виникло. Жінка кричала, вимагала негайно дати їй спокій, навіть судом загрожувала. Олена лише спокійно слухала усі крики. Навіть із посмішкою удачі побажала.

Зате вся їхня рідня дружно стала на бік несправедливо скривдженої людини. Як вони сказали, на бік невтішної вдови. Щоправда, родичі далекі, близьких в сім’ї не залишилося давно. Кожен звинувачував Олену у підлості.

Причина проста: Катя підстрахувалась, розповіла давно всім, що Олена покинула батька, з’явилася лише для здобуття спадщини.

А ось Катерина, за її ж словами, і доглядала хворого, і ночами не спала, і лікарнями бігала в пошуках фахівців. І живе вона тому у цій квартирі на законній основі. Як дружина.

Чому всі раптом повірили саме їй, а не дочці, для Олени так і лишилося загадкою. Сама спадкоємиця переконана, що краще не думати про помсту на адресу жадібної жінки.

Не принесуть їй користі всі одержані від добрих людей гроші. Закон бумеранга ніхто не скасовував! Доля все одно віддасть належне всім за їхні вчинки!

Що ж до рідні… Так жила ж без них Олена щасливо стільки років! І ще стільки ж проживе. А бідну ображену нею Катюшу родичі можуть до себе забирати.

А що? Усі не туляться у комірчинах, житло є, місця достатньо… Тільки чомусь ніхто так і не виявився, щоби допомогти нещасній вдові!

Може, щось самі довідалися, може, набридло просто докорами сипати. Але Олена про всяк випадок номера такої рідні заблокувала.

Не розібралися, одразу накинулися на неї – ось і відповідь отримуйте! А вона має свою сім’ю. І іншого їй не треба! Вважаю, що вона слушно вчинила! А ви що скажете?

КІНЕЦЬ.