З настанням літа наш десятирічний син Едік почав просити нас відвезти його до бабусі в село.

Через те, що я не ладнала з Раїсою Андріївною, мені не хотілося дзвонити свекрусі, та питати дозволу привезти на літо сина.

– Костю, подзвони сам, – почала тиснути я на чоловіка. – Тобі мати точно не відмовить. Хто ж винен, що Едіку надумалося літо провести у бабусі?!

Костянтин, не бачачи нічого страшного, набрав номер матері. Близько пів години вони розмовляли, і лише наприкінці розмови чоловік повідомив Раїсі Андріївні, що Едік проситься до неї.

– Ой, звісно, ​​привозьте! – зраділа вона. – Я його сто років уже не бачила. До того ж другий онук теж до мене збирається! Їм удвох буде весело, і мені не доведеться нікого розважати.

Здобувши добро, Костянтин передав мені свою розмову з матір’ю. Едік, який підслухав, про що ми говоримо, кинувся обіймати нас.

– Треба взяти з собою гіроскутер, велосипед та м’яч, – діловито загнув три пальці на руці він. – Зараз піду все збирати! – додав він і побіг у кімнату.

Через три дні Костянтин відвіз сина в село до матері, де вже гостював племінник.

– Як захочеш додому, дзвони нам! – Чоловік потріпав Едіка по волоссю.

– Не скоро захочу! – хлопчик шуткуючи, показав батькові язика і втік у хату.

Чоловік побув у матері кілька годин і поїхав додому. Близько тижня від Едіка не було жодної звістки, що навіть змусило мене занервувати.

Я загітувала чоловіка з’їздити в село відвідати сина. Коли ми приїхали, то були здивовані, що наш син з похмурим обличчям сидів на ґанку. Едік не очікував побачити нас, і трохи розгубився.

– Звідки ви дізналися, що я вам дзвонити збираюся? – він побіг нам назустріч. – Набридло мені тут, забирайте додому! – гнівно додав він.

Ми здивовано переглянулося. Ми не могли зрозуміти, чому Едік раптом зібрався додому.

– Щось сталося? – поцікавилася я у сина.

Однак він не встиг відповісти, оскільки з дому на ґанок вийшла сестра чоловіка. Побачивши нас, вона узялася в боки.

– Ваш син звинуватив мою дитину у крадіжці! – невдоволено пробурчала Тетяна.

Костянтин здивовано глянув на сестру, а потім на сина. За надутим виглядом Едіка, він зрозумів, що причина повернення додому зовсім не нудьга.

– Поговорімо на цю тему. Що сталося? – Чоловік звернувся до сина.

Замість відповіді, син схрестив руки на грудях і опустив голову, показуючи, що не збирається нічого говорити.

– Чого мовчиш? – грізно глянула на племінника Тетяна. – Чужу річ вирішив присвоїти! Не соромно?

Едік густо почервонів і ображено опустив погляд, показуючи, що не скаже жодного слова.

– Загалом свій м’яч зіпсував, а наш привласнив! Так мало цього, він ще й заперечує все, – прошипіла Тетяна. – Цікаво, хто його такому навчив? – Додала вона і з викликом подивилася на мене.

Бачачи, що втрутитися мені все одно доведеться, я голосно відкашлялася:

– Едік не міг сплутати наш м’яч із вашим.

– Ти мені не віриш? – гордовито пирхнула вона.

– Мамо, це наш м’яч, – пробурчав син, зиркнувши на мене.

– Ти тільки послухай, що він каже? – обурилася Тетяна. – Стоїть на своєму, і все! У кого ж він такий нахаба впертий?! У тебе, мабуть, Любко?!

Я кинула на сестру чоловіка холодний погляд і звернулася до сина.

– На твоєму м’ячі стояв підпис футболіста.

– На тому, що підсовують мені, нічого немає! – впевнено заявив Едік.

– Сам же й стер, мабуть, – безглуздо посміхнулася Тетяна.

– Свій покажіть м’яч, – попросила я у Тетяни, але та раптом стала в позу.

– Нічого ми не повинні вам показувати! – рішуче промовила вона. – Ваш м’яч Едік занапастив, і я більше нічого не збираюся обговорювати!

Поки ми сперечалися, на ґанок вийшла Раїса Андріївна. Побачивши нас, вона здивовано сплеснула руками.

– Що за шум, а бійки нема?! – усміхнулася вона. – Я не знала, що ви приїдете! Заходьте до хати, чого тут стояти?

– Стривай, мамо! Зараз ми розберемося, та зайдемо! – холодно промовив Костянтин.

Раїса Андріївна здивовано подивилася на сина. Вона не могла зрозуміти, що трапилося між дочкою та сином, які влаштували розбирання на ґанку.

– Я сказала, що це наш м’яч! – грізно гаркнула Тетяна.

– Через м’яч лайка? Твій же луснув, Едіку? – бабуся звернулася до онука.

– Ні, мій у Максима, – пробурчав хлопчик.

– Як у Максима? – Раїса Андріївна запитливо подивилася на Едіка. – Чому ти мені нічого не сказав?

– Тітка Таня сказала, що я мушу сам розбиратися, – надув губи хлопчик.

– Ось як? – Раїса Андріївна вп’ялася очима в дочку. – Тетяно, ти нічого не хочеш пояснити?

– Що мені пояснювати? М’яч належить моєму синові, а їхній Едік спробував його відібрати у Максима.

Раїса Андріївна прочинила двері у веранду і голосно покликала другого онука. Максим практично відразу прибіг на заклик бабусі, жуючи бутерброд.

– Максим, а де твій м’яч? – ласкаво запитала Раїса Андріївна.

– Вдома, – байдуже відповів хлопчик.

– Чи можеш принести його сюди? – попросила бабуся.

– Синку, нічого не треба робити! – влізла у розмову Тетяна.

Однак Раїса Андріївна знову попросила Максима принести м’ячик. Хлопчик швидко побіг, але вже за кілька хвилин знову повернувся.

У руках він тримав м’яч. Раїса Андріївна взяла його в руки й побачила підпис футболіста.

– Твій? – звернулася вона до Едіка.

– Так! – радісно відповів син.

Бабуся віддала йому м’яч і запитливо подивилася на другого онука.

– Як у тебе опинився його м’яч?

– Мама дала. Сказала, що це мені замість того, що я ненароком проткнув, – байдуже відповів хлопчик.

Раїса Андріївна глянула на дочку і жестом запросила її до хати. Ми чули, як вона вичитувала Тетяну, і навіть трохи зніяковіли.

– Більше не смій так робити! – Насамкінець, відчинивши двері, сказала Раїса Андріївна. – Заходите?

Ми кивнули й увійшли у веранду, де нас мало не збила Тетяна. Жінка виглядала злою та незадоволеною. Вона зневажливо глянула на нас і голосно покликала сина:

– Збирайся, ми їдемо додому!

Максим, почувши матір, скривив обличчя. Він не хотів нікуди їхати. На допомогу онукові прийшла Раїса Андріївна.

Вона знову присоромила дочку, і та миттєво притихла. Передумав повертатися додому й Едік.

Отримавши свій м’яч назад, він відразу заспокоївся. Я була приємно здивована тому, що свекруха повелася справедливо, і стала на бік мого сина.

Я навіть змінила своє ставлення до Раїси Андріївни, та почала їй більше довіряти. А за поведінку чоловікової сестри мені було дуже прикро!

Мало того, що вона сама збрехала, та марно звинуватила нашого сина, вона ще й свого сина змусила казати не правду! Це по вашому, гарна мати?

Як на мене – шахрайка, та підступна особа! Як ви вважаєте, що змусило сестру чоловіка так вчинити: неповага до мене, та мого сина, чи жадібність та підступність?

КІНЕЦЬ.