— Щаслива ж ти, Галю. Твій Федір із тебе пилинки здуває, ні в чому собі не відмовляєш, на роботу він тебе не жене, живеш як у Христа за пазухою. Ти подивися, яка ти стала, Галинко! І не скажеш, що раніше миршавою в запраній сукні була! А він, непривабливий такий! От хто б міг подумати!

Оксана з апетитом наминала яблучний пиріг, який ще й охолонути до пуття не встиг, і розмірковувала про те, як усе-таки пощастило її колишній однокласниці.

— Ні, ну сама посуди, чому ж так не жити? От же відбудував Федя хороми такі! Зроду б не подумала, що він у люди виб’ється. І живеш ти тут, як справжня панянка, Галко. У своє задоволення, не напружуючись, ні в чому собі не відмовляєш. І можеш собі дозволити не працювати…

— Ну почнемо з того, що по-перше, я працюю. Різниця лише в тому, що робота в мене через стінку з квартирою.

Оксана, не встигнувши прожувати, розсміялася так, що крихти з рота полетіли на всі боки.

— Ой, Галко, ну скажеш теж, працює вона! Теж мені робота! Кілька разів на тиждень ножицями почикати, а решту часу на телефоні сидіти! Та всім би таку роботу, як у тебе. Робота – не бий лежачого. А ти постій як я по 12 годин на касі, то по іншому заспіваєш. До вечора ні ніг, ні рук, ні спини не чую, додому приходжу і ніби в другу зміну заступаю. Немає в мене такого Федьки, як у тебе, не купаюся в шоколаді. Помий, прибери, приготуй. Знаєш, як втомилася? Сил моїх більше немає.

— Знаєш що, Оксано, давай не будемо зараз міркувати про те, кому легше живеться. У кожного свої труднощі.
— Так-так, подруго. Вас багатих не зрозуміти.

Оксана ще трохи поохала, поміркувала на тему того, що пощастило Галці, а потім із жалем вийшла з-за столу, бо Галя вже не натякала, а напряму випроваджувала неочікувану гостю, мовляв, у мене обід закінчується, працювати треба.

От же приставуча яка! Так віртуозно напросилася в гості, а Галина відмовити посоромилася, все таки однокласниця, дружили раніше.

Звичайно, зараз Галині можна позаздрити. Чоловік люблячий, турботливий, і справді на руках носить, ні в чому не відмовляє. Дім – повна чаша, робота – і не робота зовсім, а задоволення, спільна справа, їхнє з чоловіком дітище, яке створили вони своїми руками практично з нуля. З боку так і зовсім здається, що дісталося їм все легко, граючись.

Але ж колись Галина вважала, що все, життя її закінчилося, і нічого хорошого вже не буде.
Сім’я її вважалася неблагополучною. Батько безбожно пив, зневажав матір, та й їй, молодшій доньці, діставалося як Сидоровій козі.

Як там Оксана сказала? Миршава в запраній сукні? Але ж і була вона колись тією самою в запраній сукні. Де їй вбрання було взяти, коли мати ні шити, ні в’язати не вміла, а грошей у їхній сім’ї зроду не водилося. Подорослішавши, Галина стала ходити на гурток рукоділля, так хоч в’язати навчилася, і потім розпускала весь мотлох та в’язала собі светри і спідниці з сукнями.

Старша сестра ледь закінчивши школу втекла з дому, вийшла заміж, мовляв, краще сама по собі житиму, ніж у цьому безладі. Втекла, і Галинку забула. Вони й до цього не особливо близькі були, різниця у віці 10 років. Навіщо їй Галя потрібна, коли своє життя є?

Дні рахувала Галинка до того дня, коли закінчиться школа. Мріяла, що піде вчитися, стане швачкою і щодня змінюватиме вбрання. Он, дівчата, що постарше, на меланжевому комбінаті примудряються підробляти, не дуже великі гроші, але зате свої.

Як батько лютував, коли дочка повідомила про свої плани! Кричав, плювався, мовляв нахлібниця ти, Галино! Скільки років тебе годували, поїли, а ти вчитися надумала? Пора б і працювати вже, а не на нашій із матір’ю шиї сидіти.

Так і розбилися мрії Галини об сувору реальність. Нікуди не вступила, пішла працювати в їдальню кухробочою.
Їй уже майже 18 років було, коли пропала вона, закохалася так, що забула про все на світі. Так гарно коханий розповідав, співав у чутливі дівочі вушка казки з небилицями, що танула вона, як морозиво спекотного літнього дня. Піддалася на вмовляння, на промови красиві, повірила обіцянкам, і залишилася одна зі своєю проблемою. Дізналася, що чекає дитинку, а залицяльника і сліду не було, відрядним він був, а як термін відрядження закінчився, так і поїхав, не попрощавшись, і ні адреси, ні телефону не залишив Галині.

Як жити і що робити? Тільки ці 2 питання нескінченно крутилися в голові у Галі. Розповісти батькові з матір’ю? Ні, ні, і ще раз ні. Вже краще одразу з мосту в річку. Може до сестри? Вона доросла, раптом щось підкаже, допоможе?

Сестра тільки хмикнула, мовляв дурепа ти, Галко. Адже не маленька вже, про наслідки знаєш. Я що тобі? Ти коли милувалася, то до мене за порадою не бігла, та допомоги не просила. Ось і тепер сама розбирайся зі своїми проблемами, не до тебе мені, у мене своє життя, своя сім’я.
Вирішила Галка мовляв, будь що буде. Поки живота немає так жити буду, а потім видно буде. І думки не виникло в неї щоб у лікарню піти.

А тут ще Федька, однокласник, знову прилип, прив’язався, все поруч опиняється, нібито випадково. То додому проводить, то вранці біля під’їзду чекає, та до роботи проводжає. Не витримала Галина, відчитала його, мовляв, що ти прив’язався до мене, як банний лист? Не ходи за мною, мене не ганьби і сам не ганьбися.

Федя і в школі нерівно дихав до Галі. Скільки образливих дражнилок вигадували дітлахи, Галка постійно плакала, а Федьці все байдуже. Він узагалі дивний був, Федька цей. Маленький, щупленький, пальці довгі, худі, ніжки тоненькі, тільки глянь, що переламаються під час ходьби. У нього чи то травма трапилася, чи то ще щось, а тільки голова в хлопчиська завжди боліла, тому навчався він слабенько, зірок із неба не хапав, скакав із двійки на трійку, скільки разів на другий рік залишався, старший за однокласників своїх був. Федьку вчителі не особливо шанували, і прогнозували йому зовсім незавидне майбутнє, мовляв, тільки мітлою махати з його розумом. Його мати одна виховувала, батько загинув, коли Федя ще маленький був.

Мати Федора, така ж худенька, худорлява жінка з худим обличчям, тонкими пальцями і худими ніжками, була тихою і неконфліктною. Сина свого любила, виховувала в ласці та турботі, а тому й сам Федя був добрий, як молоде теля.
Галинка і в школі ганяла його від себе, мовляв просто друзями будемо, а щоб як хлопець із дівчиною дружити – ніколи!

До того погано їй було, до того нудно, що й білий світ не милий. А тут Федя під гарячу руку попався. Накричала на нього Галя, мовляв, відчепись ти від мене! А він її за руку взяв, в очі подивився, і тихо сказав:
— Ти тому зла така, що кохання справжнього не знаєш, Галинко. Виходь за мене заміж, знаєш, як любити тебе буду? Ніхто й ніколи тебе так не полюбить. На руках носитиму, все-все для тебе зроблю. І дитину твою як свою виховаю, Галю.

І Галина, яка вже приготувалася сміятися, бо уявила, як цей бідолашний бере її на руки, і в нього підгинаються ноги, мовчки втупилася на Федю, мовляв, ти звідки знаєш про дитину?

Як зачарована пішла вона за ним, мовчки й покірно. Так само мовчки дивилася на матір Федора, яка посміхалася на весь рот, мовляв, щастя яке, Феденько! Маленький у вас скоро буде, бабусею стану. Так само мовчки йшла додому, а Федя мовчки йшов позаду.

Уже біля самого дому запитала, мовляв, навіщо тобі це, Федю? Пошкодуєш адже потім, корити мене станеш минулим. Не треба, не ходи за мною. А матері твоїй я сама скажу, що пожартував ти.

І адже який настирливий! Не здався, не відступився навіть тоді, коли батько Галі дізнався про положення доньки та з табуретом на нього кинувся, мовляв, де це цуценя? Бачив я, що проводжав, отирався тут.

Звідки тільки сила взялася в тоненьких ручках? Перехопив руку батька, з усієї сили стиснув, аж побілішав від напруги, а не поступився. Батько іншою рукою йому такий запотиличник дав, що тільки тоді випустив Федя руку батька Галини, та присів навпочіпки, руками своїми голову обхопив і застогнав.

Батько тоді сплюнув на землю, мовляв тьху ти, і справді припадочний. Знайшла з ким сплутатися! Геть із дому, щоб ноги твоєї тут не було більше.

Галина, сидячи у Феді вдома гучно плакала, мовляв що ж тепер буде? Адже зі світу батько зживе. А мама Федора погладила її по голові, мовляв, добре все буде, донечко. Розпишіться потихеньку, та жити будете, маленького чекати. Федя ось на роботу скоро піде, впораємося. Навчання закінчить тільки.
Галя рот відкрила, щоб сказати, що не Федора це дитина, а Раїса Іванівна палець до губ доклала, мовляв тихо дочко, тихо.

Довго жили вони як сусіди, хоч за паперами вже й були чоловік із дружиною. Дочка зʼявилася на світ, Ганна Федорівна, а все в різних кімнатах спали.

Ані 2 місяці було, коли Федір захворів. Застудився сильно. Йому б відлежатися, та куди там! Практика в нього почалася, у перукарні проходив, тому хворобу на ногах переносив. Таблеток жменю закине, і побіг. А тут зовсім звалився хлопець, так скрутило його, що кидався в маренні, аж судоми пішли. Галина як уявила, що не стане його, так їй аж погано стало. Плаче, обіймає його, до себе його голову притискає, мовляв, Федя, ти тільки очі не закривай! Ти тільки живи, Федя! Я тебе так люблю, так люблю! Адже мені без тебе ніяк, Федя!

Нічого, впоралися. У лікарню відправили Федора, підлікували, а потім лікар один побачив запис про те, що з головою він мається. Зацікавився, мовляв, тут не так усе й страшно, усе можна виправити. Обстеження призначив, та з’ясували, що за болячка. Лікування підібрали хлопцеві, хоч не зовсім вилікували, а маятися перестав. Так, інший раз розболиться голівонька на погоду, або коли нервує.

Федя коли додому додому приїхав із лікарні в Галини потім запитав, мовляв, правду говорила чи так, від страху? Не стала Галя виправдовуватися, як є, так і сказала, мовляв, як побачила тебе, ледь живого, так і сама злякалася. Таке відчуття виникло, що якщо тебе не буде, то і мене теж не стане.
Справжньою родиною стали Галина з Федором. Федір змужнів, ніжки зміцніли, обличчя зарум’янилося, а в очах блиск щасливий з’явився. Ось що любов із людиною робить. Сяяти людина починає, крила за спиною з’являються, коли знає, що люблять її.

Нелегко їм було. І грошей не вистачало, і донька хворіла. Федя все в тій самій перукарні працював, де практику проходив, люди йшли до нього, бо руки в хлопця золотими виявилися. А одного разу, коли доньці вже 3 роки було, Федір прийшов додому задумливий, мовчазний.

Уже потім із Галиною поділився, мовляв, закривається наша перукарня, їде тітка Тамара до доньки. Що робити й гадки не маю. Літо відпрацюємо, і все, роботу шукати треба. А Галя візьми та й запропонуй, мовляв, так ти сам відкрий свою перукарню, та працюй. Це тітка Тома їде, а будівля залишається.

Страшно було починати Федору. Хоч і знав усе, умів багато чого, а одна справа коли ти відпрацював і пішов, і зовсім інша, коли все на тобі. Але нічого, і мама допомагала, підтримувала, і Галина теж. Довелося їй у паперових справах розбиратися, чоловікові допомагати.

2 роки так працював Федя, а потім Галина теж навчилася, та в чоловіка практику проходила. Так і стали вони разом працювати. А незабаром підвернулася будівля недобудована, хоч не в центрі, але й не на околиці. І за ціною зовсім дешево. Порадилися Федя з Галею, та вирішили викупити її, мовляв добудуємо, в одній половині самі жити будемо, а в другій перукарню зробимо.

Крутилися, як білки в колесі. Іноді одна Галя працювала, іноді Федір, а бувало, що й удвох стригли, присісти ніколи було. Будівництво справа така, дуже вже вона грошики любить.
Уже всередині почали робити, коли дізналися, що буде в них маля. Федя тоді ледве з розуму від радості не зійшов. Чи жарт – знову батьком стане! Ще більше працювати став, мовляв тісно в мами нам буде, переїжджати треба. Звісно не встиг, адже 2 руки в нього, а не десять.

Другу доньку Оленою назвали. Їй рік був, коли у свій будинок переїхали. Жили вже у своєму будинку, а працював Федя поки що в орендованому приміщенні. Довга це справа, ремонт, тим паче коли самотужки робиться та грошей не сказати що багато.

Зате коли закінчили ремонт Федір видихнув, розслабився. І за оренду платити не треба, і робота ось вона, під боком. А клієнти слідом за ним пішли. Чому ж не піти, якщо майстер хороший?
Крок за кроком, і найманих перукарів узяв Федя. Тут тобі і стрижки, і фарбування, і зачіски різні. Працювали все так само, не лінувалися.

Син зʼявився, коли вже й не чекали. Галині вже під сорок було, коли зрозуміла, що знову в положенні. Ось тобі і на! Уже донька старша в наречених, ось-ось заміж піде, і Галинка людям на сміх за малям зібралася на старості років. Тільки Федір сказав, мовляв що нам ті люди? Вони нам не указ. Та й яка старість, Галинко? Самий розквіт сил. Так і зʼявився на світ Іван на радість батькам, сестричкам, та бабусі.

Звичайно Галина не працювала на повну силу, не стригла цілими днями. Працювала вона тепер 2 рази на тиждень, а в інші дні на телефоні сиділа, ніби як адміністратор. Тут і зустрілася вона з однокласницею своєю, з Оксаною.

Чула Галина, що вона з дітьми після розлучення в рідне місто повернулася, але поки що не зустрічалася, а тут ось будь ласка, заявилася красуня, та на всю перукарню як закричить:

— Ой, Галко! А я думаю, що за салон у нас тут новомодний? І головне майстра всі хвалять, мовляв Федір – просто Бог. Навіть і не подумала, що це наш бідолага. Я чула, що ти за нього заміж вийшла, але не думала, що він так піднятися зміг. А назвали ж як цікаво

– Ганна! А що ж Федька на твою честь не обізвав свою цирульню? Чи що, не солідно звучить – Галина? Ха-ха-ха.

Звісно брехала Оксана. Усе вона знала. Ось так, слово за слово і напросилася в гості, мовляв хоч чаєм напої. Ну а там, сидячи за столом у чужій кухні, згадувала жінка, якою бідною була Галина, як увесь клас сватав їх та називав нареченим та нареченою, та шпиняли всі цього бідолашного.

— Ти Галко така хитренька! Мабуть одразу розгледіла в ньому потенціал, та не розгубилася, швиденько його осідлала, та дитину заробила. А точно, цікаво просто, батько ж він, чи так тільки на папірці? Ох і лисиця ж ти, Галко! Лисиця, але щаслива. А не боїшся, що заберуть у тебе Федьку? Ти дивись, який видний мужик став! Випещений, упевнений у собі, борідку відростив. І куди поділися тоненькі ніжки, га, Галино? Та й ти зараз зовсім інша стала… Щаслива ти, Галко, такого мужика відхопила.

Звичайно щаслива. І хитра. Тільки потенціалу ніякого й не було. Любов, повага та підтримка, ось і весь потенціал. Вони з Федею пройшли і вогонь, і воду. Стільки років один одного підтримують і в щасливі часи, і в скрутну хвилину. Може й домоглися вони того, що мають тільки завдяки взаємній повазі, підтримці та працьовитості. А хто знає, як склалася б їхня доля, якби Галина не виявилася тоді в положенні, а Федір таким закоханим та настирливим?

КІНЕЦЬ.