– А чому це ми повинні за Іриною Іванівною доглядати? Ви, як і ми, отримали від свекрухи пристойний спадок. Ви ж не забувайте, що окрім всього ми і бабусю Андрія до останнього доглядали. То ж, перед свекрухою ми не в боргу, на відміну від вас.

– Наталко, Ми в двокімнатній квартирі живемо, у нас син. Як ти собі це уявляєш? Куди нам Ірину Іванівну поселити?, – говорила я гарячково “другій невістці”, але мене вже ніхто не слухав.

То виходить, що ми повинні з чоловіком за свекрухою лише доглядати.

– Я щомісяця, якщо потрібно буде, мамі надсилатиму кошти. Ну а ви вже її глядіть, – відповів мені не соромлячись Андрій, рідний брат мого чоловіка.

Коли ми тільки одружилися, то жили на орендованій квартирі. З дітьми ми не спішили, бо куди гам. Ми обоє з Сергієм працювали без вихідних і без відпусток, лиш би доробитися до свого житла.

Так і сталося, ми купили однокімнатну, але в дуже захаращеному районі.

Та на той час ми і цьому раділи, до того ж, я вже була при надії і наша мрія, занести дитя в свою нерухомість, здійснилася.

В той приблизно час молодший брат Сергія Андрій почав зустрічатися з дівчиною і все в них йшло до весілля.

– Не хвилюйтеся, ви по орендованих мотатися не будете. Ось, бабуся Андрія, живе одна в трикімнатній квартирі, а здоров’я вже немає. Ми домовимося, що ви за нею будете приглядати, а в кінцевому результаті її квартира ваша, – сказала моя свекруха молодшому сину і його дружині.

Я ще тоді здивувалася, бо нам свекруха про таку пропозицію і словом не обмовилася.

Було помітно, що до Андрія вона інакше відноситься. Сергій не був таким любимчиком і близько.

В Сергія і Наталі народилася дочка, а після і синочок.

Свекруха ж наша жила вже одна, чоловіка не стало. В неї двокімнатна квартира.

В нас з чоловіком та ж однокімнатна і один син. Ми планували розширятися, але завжди, як не одне, то інше. Тих грошей ніяк не хватало.

Але одного дня і нас свекруха ощасливила.

Ірина Іванівна зустріла чоловіка, якого покохала. Він сам з села, має невеличке господарство і покликав її до себе.

Зібравши синів разом вона сказала, що свою квартиру продає, а гроші віддає нам з Сергієм, бо нам треба розширятися.

Андрій трохи побурчав, але в кінці погодився, що все справедливо.

Свою квартиру і свекрухи ми пропали і купили шикарну двійку в новобудові.

Кімнати і кухня великі, але дві кімнати, це не так вже й багато.

Але ми жили і пристосовувалися до всього.

Аж тут новина, на яку ніхто не чекав.

Свекруха почала хворіти. Як не одне вилізе, то інше. Її чоловіку, а розписані вони не були, це не сподобалося.

– Мені в селі потрібна здорова дружина, бо роботи хватає, – говорив він. Я думаю, що через ті роботи Ірина Іванівна і злягла.

Одного ранку в наші двері подзвонили. Це була моя свекруха.

Пожила вона тиждень, два, три, а дальше я почала підіймати тему, де ж їй жити.

Молодша невістка сказала, раз гроші зі своєї квартири вона віддала нам, то ми і маємо її в себе приютити.

Я не погоджуюсь, бо їх квартира і більша і також від мами дісталася.

Але Андрій і Наталя не готові брати маму до себе бо кажуть, що свого часу за бабусею доглядали.

Якось все це дивно виходить. Сергій маму з хати не прожене, але і мені з нею жити не хочеться.

Але як бути? Хто в цій ситуації правий?

Джерело