— Синові до школи в понеділок, а я його від колишньої свекрухи витягнути не можу, ось це що? Я вже не кажу про те, що вони сіють ворожнечу між моїми дітьми, – обурена Ірина.

— Від бабусі і тата їхати не хоче?

— Від бабусі, тато практично не присутній у його житті, – відповідає молода жінка. – Якщо ще точніше, то від іграшок відірватися не може, які в бабусі. Вони ж синові й онуку купують горами нові іграшки, але з собою їх брати не дають, бояться, що не тільки їхній син і онук гратиметься, а й його рідний братик по матері.

Ірина зараз заміжня вдруге. Від першого недовгого шлюбу в неї є 8-ми річний син, у другому шлюбі теж підростає синочок, йому всього 3 роки. Матеріально сім’я живе важко зараз: щойно Іра вийшла з другого декрету, подружжя купило трикімнатну квартиру в іпотеку, щоб у хлопчаків були свої кімнати. Однокімнатна квартира Ірини зараз здається, до цього жили в ній і з першим чоловіком теж.

З нинішнім чоловіком Іра разом уже 5 років, до її старшої дитини він ставиться чудово, стосунки між братами теж теплі, і жінка щосили намагається, щоб саме так і було. Якщо вони з чоловіком купують подарунок до іменин однієї дитини, то і другий хлопчисько отримує подарунок. Давно до цього звикли і батьки Іри, і нова свекруха до сина невістки від першого шлюбу ставиться тепло.

— Якби не колишній і його матір, то все було б узагалі ідеально, – вважає Ірина. – Але їй прямо поперек горла кісткою мій другий щасливий шлюб. Хоча яка моя вина в тому, що ми з її синочком розлучилися? Це він загуляв, а не я.

У першому шлюбі, коли старшому синові був лише рік і 3 місяці, чоловік Іри пішов у загул: зустрів нове кохання, і відразу зробив дитину на стороні. Ситуація була дуже негарною: чоловік просто зник на тиждень, а потім оголосив про розлучення. Іра в декреті, грошей немає, син маленький, а в чоловіка – нове кохання.

На 5-му місяці коханка дитину втратила, чоловік незабаром розлучився і з нею, намагався повернутися до Іри, але вона не пробачила. І ось тут почалася, що називається, найгіршу з усіх видів помсти – помста колишнього.

— Чутки брудні розпускав, – згадує Іра. – Ходив скаржився на мене в опіку, мовляв, я вживаю, гуляю, не займаюся дитиною. Звісно ж він нічого не довів, але нерви помотав неабияк. А потім вирішив карати мене грошима. Влаштувався на роботу з мінімальним окладом, щоб аліментів поменше платити.

Іра миритися з таким знущанням не збиралася, аліменти вона зараз отримує у твердій сумі в розмірі прожиткового мінімуму на дитину. Гроші це зовсім не великі, більшу частку витрат на дитину несе саме Ірина та її новий чоловік.

— Свекруха з самого початку зайняла позицію, що вона зі мною не розлучалася. Мовляв, не знаю, що ти з моїм сином не поділила, але я до тебе негативу не відчуваю, онука люблю, у його вихованні участь брати хочу. Ну і приймає, так вона може взяти онука на вихідний, посидіти з ним, кудись зводити. Син із бабусею проводить набагато більше часу, ніж із батьком. Колишній знову знайшов нове кохання, йому зараз зовсім не до сина. Але останнім часом мене спілкування свекрухи з моєю дитиною дуже сильно напружує.

Коли другої дитини в Іри ще не було, і коли син був ще зовсім маленьким, то жінка не відчувала й не бачила будь-якого негативного впливу колишньої свекрухи на старшу дитину, але приблизно рік тому вона почала помічати, що син приходить від бабусі нервовий, плаксивий, та й ставлення до молодшого брата злегка змінилося.

— Раніше колишня свекруха могла щось купити онукові, – згадує Іра. – Щось із гостинців, іграшки, він приходив від бабусі з ними, давав погратися молодшому братові. Хоча як погратися, молодший був ще немовлям, подивиться, покрутить, та й усе. А зараз у нас усе інакше.

Колишня свекруха і батько хлопчика стали буквально завалювати його іграшками: то ґаджети, то ігрову приставку, то гіроскутер, то ще якусь високотехнологічний винахід. Біда в тому, що всі іграшки залишаються у квартирі бабусі. Нічого, крім старенького батькового смартфона, хлопчикові з собою не віддали.

— Грай тут, – із солодкою посмішкою каже колишня свекруха онукові. – А то там у тебе брат усе поламає, розіб’є. Тут ціліше буде. Ні, із собою не віддам, приходь до бабусі й тут грай. А то прийдеш наступного разу, а грати тобі нема в що.

— Ось це нормально? – обурюється Іра. – Ясна річ, її жаба душить, що мій молодший син буде грати в те, що вона купила. А мені дуже не подобається, що бабуся сіє ворожнечу між дітьми, я почала чути від старшого сина: «Він усе поламає, тому мені бабуся і не дає сюди приставку». І істерики почалися, коли від бабусі пора йти буває. Ну ясна річ, йому вранці нову «іграшку» куплять, а ввечері з нею вже розлучатися на тиждень?

Ірина вважає, що старший син став нервовим, а колишня свекруха просто заробляє в онука авторитет таким чином, відриває його від матері.

— І справа навіть не в тому, – каже молода жінка. – Що я не в змозі саме зараз купувати синові такі дорогі іграшки. Річ у тім, що бабуся робить це все навмисно, щоб, як то кажуть, мені життя медом не здавалося.

Говорити з колишньою свекрухою Ірина пробувала, пояснювати пробувала, лаятися теж пробувала. Відповідь отримала передбачувану:

— У мене онук один, це в тебе двоє дітей. Але це ж не мої проблеми. Я купую своєму онукові. І я маю право не хотіти, щоб у ці іграшки грав чужий хлопчисько. А будеш перешкоджати моєму спілкуванню з хлопчиком, я дорогу в опіку знаю. Права ти не маєш мене онука позбавляти. А я нічого не порушую, мені пред’явити нічого.

З тим, що колишня свекруха нічого не порушує, Іра не сперечається. Але й миритися із ситуацією, що склалася, важко, а що робити?

КІНЕЦЬ.