Я дуже креативно підійшла до святкування свого ювілею. На святі мали бути присутніми не лише близькі родичі, а й колишній чоловік зі своєю молодою дружиною.

– Нам ділити нема чого. Та й син буде радий зустрітися з татом, – пояснювала я подрузі Ользі, яка вважала, що я лише ганьбитимусь таким чином.

Розлучилися ми три роки тому. Чоловік прийшов додому і спокійно зізнався, що бухгалтерка чекає від нього дитину.

– І що ми тепер робитимемо? Треба шукати нового бухгалтера, – я до останнього вдавала, що нічого не розумію, адже хотіла зберегти сім’ю заради сина.

– Ти чуєш мене? Я зрадив тобі з Оленою, і в нас буде дитина.

Чоловік узагалі дивувався, як я не помічала, що він останні п’ять років жив на дві родини. Навіть відпочивав він разом із коханкою кілька разів на рік, а мені казав, що їде у відрядження. Я ніби не розуміла, що засмаглими з відряджень не повертаються.

– Ти подаєш на розлучення? – Уточнила я.

– Так. Сина я на ноги поставив, він уже дорослий, тому мені треба думати про молодшу дитину. Вибач, Ірина, але квартиру та машину я забираю. Тобі є де жити, а нам зараз конче потрібні гроші.

Мені було дуже прикро. Я була незалежною від чоловіка у фінансовому плані, але Анатолій завжди вважав себе головним здобувачем. У принципі, я нічого не втратила після розлучення.

Оскільки син Микита був уже дорослий та самостійний, він спокійно відреагував на те, що ми розлучаємося.

Він мав свою сім’ю, тому наші особисті проблеми його не турбували. До речі, я підозрювала, що син пішов шляхом батька, і теж зраджує дружину.

Але син гуляв так, що ніхто про це не знав. Він забезпечував свою сім’ю і не збирався розлучатися. Уваги Микити вистачало на всіх.

– Мам, не гнівайся на батька. Така чоловіча природа, – казав мені син.

Я просто змирилася з тим, що я тепер розлучена. Поринула в ремонт, щоб трохи відволіктися.
Мало того, я записалася на йогу, та серйозно зайнялася своєю фігурою.

Я робила все те, на що мені раніше не вистачало часу. Я почала відвідувати косметолога і навіть зважилася на пластику грудей.

Мене всі просто не впізнавали:
– Виходить, що розлучення на тебе позитивно вплинуло. Цвітеш і пахнеш, – говорили мені подруги.

А я відповіла:
– Та й чоловік у мене добрий з’явився.

– І хто ж він, познайомиш?

– Обов’язково. На своєму ювілеї.

Колишній чоловік був шокований, коли побачив Артема біля мене. Він мене спитав:
– Це друг нашого сина?

– Ні, це мій наречений.

– Та він же надто молодий!

– Тобі яка різниця? Ти теж пішов не до моєї ровесниці!

Артем підійшов і міцно обійняв мене. Йому було не більше тридцяти. Однак я не виглядала старшою на його тлі, оскільки справді дуже погарнішала.

Колишнього чоловіка дуже це зачепило. Він спеціально озвучував, скільки мені років. Ця фраза звучала практично за кожного його тосту.

Мене це лише розчулювало.
– Я не соромлюся свого віку. Нині я маю все, про що мріяла. Та й у 50 життя лише починається. Ми тут з Артемом…

Я передала мікрофон своєму коханому:
– Хочемо одружитися, – він став на коліно і простягнув мені обручку.

Я розплакалася. Здавалося, що моя казка збувається. Багато гостей почали перешіптуватися за моєю спиною. Навіть колишній щось розповідав своїй дружині.

Олена, після появи дитини, виглядала вже не такою ефектною, як раніше. Та й запустила себе за період одруження. Дитина була дуже примхливою, тому молода мати не мала часу на б’юті-процедури.

Я ж – сяяла від щастя. Я відчувала другу молодість! Нарешті у мене з’явилася можливість надолужити втрачений час.

Після свята до мене підійшов син. Микиті, як і його батькові, не сподобалася новина про те, що я збираюся заміж.

– Мамо, яке заміж? Ти забула, скільки тобі років?

– І що?

– Твій Артем – типовий альфонс. Йому лише гроші твої потрібні.

– Я була кращої думки про тебе.

– Мамо, послухай мене: він тебе обдурить!

– Це тебе вже не обходить. Микита, я досить доросла, щоб сама приймати рішення.

Микита і сам не міг зрозуміти, чому його злить поведінка матері. Мабуть, так позначився вплив батька. Той намагався настроїти сина проти матері.

Подруги засуджували мене. Моє коло спілкування значно звузилося. Однак, я на це зовсім не звертала уваги. Я зрозуміла, що можна бути щасливою в будь-якому віці, не реагуючи на слова навколишніх.

Навіть, якщо Артем Альфонс, я не буду засмучуватися. Чоловік не краще вчинив. А взагалі він дбайливий, добрий і тямущий… Та й заробляє більше за мене.

Який йому сенс тоді зі мною бути у стосунках? Мабуть, кохання все-таки! Принаймні, дуже хочеться в це вірити.

Перед весіллям я вирішила підписати шлюбний контракт. Артем був не проти. Хіба це не показник? Невідомо, скільки триватиме наша любовна казка, але головне, що я щаслива тут і зараз!

А ви засуджуєте мій вибір? Чи навпаки?

КІНЕЦЬ.